Смак Благодаті

Взагалі ж існує чотири випадки, коли Бог допускає нам страждання:

Грішнику, щоб навернути його до віри.

Праведнику, коли він збочує з правдивої дороги, щоби повернути його.

Праведнику для вдосконалення, бо “сила Божа здійснюється в немочах” (2 Коринфянам, 12 розділ, 9 вірш).

Святому праведнику, щоб засоромити сатану (приклад праведного Йова).

Втім, останній варіант – явно не для більшості з нас...

“Я БУВ МОЛОДИЙ, І ПОСТАРІВСЯ...”

Запитання: Кажуть, що багатство – це вміння вдовольнятися необхідним. Наскільки вірною є дана сентенція?

Відповідь: Чи бажає Господь, щоби ми з вами були голодні, холодні, щоб не мали даху над головою, чим заплатити за квартиру або вивчити власних дітей? Безперечно, ні! Він прийшов для того, щоб ми мали життя, “і подостатком щоб мали”. Бо якщо ми, будучи злі, прагнемо доброго статку для дітей своїх, то наскільки ж більше Татусь наш, що на Небі сущий, Ім’я Якого є Любов, бажає щастя нам з вами! Тож знає Отець наш Небесний, що всього того нам потрібно. Шукаймо ж найперше Царства Божого й правди Його, – а все це нам додасться...

Що таке Щастя? Яка універсальна формула його? ЩАСТЯ – ЦЕ МИР! Це найбільш повне задоволення духовних та фізичних потреб людини, при безумовній домінанті перших. Саме дві ці сфери людського життя й повинно нам оптимально обстояти. На одному крилі не полетиш. І дійсно, не можна бути щасливим без духовного задоволення, хай навіть дім і був би “повною чашею” (згадаймо того ж таки митаря Закхея, що був духовно “малий на зріст”, – див. Євангеліє від Луки, 19 розділ, 1–10 вірші). Так само й на фізичному рівні: хіба можна бути щасливим тоді, коли, скажімо, ви голодні, або вам холодно, або ж у вас нестерпно болить зуб? Тож два крила! Але пам’ятаймо, що сенс життя – саме духовне вдосконалення людини, а отже з часом духовна частка має ставатися дедалі більшою, матеріальна ж – дедалі меншою: “віддай плоть, і прийми Дух”, – навчають Святі Отці.

Коли ми іще діти, то мріємо: ось виросту, зароблю сто гривень, зайду у магазин і куплю усі торти й тістечка, та всю солодку воду, яка там є!.. Коли ж стаємо дорослими, то з посмішкою згадуємо дитячі наші мрії. Так само й тут: чим дорослішою духовно, чим досконалішою стає людина, тим менше матеріальних потреб вона має, і тим більше цінує духовне. А приходить час – і речове у житті її згортається до рівня лише вкрай необхідного, людина врешті-решт робиться вільною від нього.

Що насправді потрібно людині? Чи дійсно нам необхідні усі ті речі, якими ми себе оточуємо, і надбанням яких палаємо все своє життя? А може усе це лише “про людське око”, лише для потішання власної гордині, щоб не бути “гіршими від людей”? Аби дати нелукаву відповідь на це запитання – варто просто на хвилинку уявити себе на безлюдному острові, і скласти реєстр необхідних нам речей. І з’ясується, що не потрібні нам ні стильні меблі, ні фасонистий одяг, ні вишукана обстановка тощо. Навпаки, в ціні будуть прості, дешеві, але міцні й добротні речі. То для чого це все? Для кого стараємося, зі шкіри пнемося, щоб придбати?..

Тож не турбуймося надто про завтрашній день – живімо, а не тільки-но забезпечуймо життя; віруймо, працюймо, і Господь не полишить нас, як і сказано: “Не журіться про життя своє – що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, – у що зодягнетеся”.

Якщо ми дійсно праведники Божі – тобто шукаємо правду, знайшли її в Ісусі Христі – у смиренні та любові, і йдемо цією дорогою правди, яка веде в життя вічне, то, будьте певні, на 100% збудуться слова псалмоспівця Давида:

“Я був молодий і постарівся, та не бачив я праведного, щоб опущений був, ні нащадків його, щоб хліба просили” (Псалом 36 (37), 25 вірш).

Та й поки ми іще діти у вірі, і ще тільки робимо перші кроки на шляху правдивого зростання нашого, – то й тут не сумніваймося, дасть нам Господь “усі торти й всі тістечка”, що їх ми бажаємо мати. Поки іще бажаємо мати їх...

“НЕ РОЗПАЛЮЙСЯ ГНІВОМ СВОЇМ НА ЗЛОЧИНЦІВ...”

Запитання: Чи справедливо це, що грішники нерідко живуть краще, аніж праведники?

Відповідь: Інколи із уст недосвідчених іще християн-початківців можна почути таке запитання: чому часто-густо тим людям, які сіють зло, добре живеться на світі? Вони накопичують за чужий рахунок багатство, стараються утримати в будь-який спосіб владу, здатні обманювати, вдаються до наклепів, а Бог їх тримає на землі... Невже це справедливо, коли чесні люди, які керуються у своєму житті законом справедливості, нерідко страждають, а ці живуть і потішаються? І чому далеко не завжди зло карається (не державним законом, а Богом)? То Бог є милостивий, чи справедливий?

Відповідь на це запитання насправді вміщена у 36 (37)-му псалмі Давида:

“Не розпалюйся гнівом своїм на злочинців, не май заздрості до беззаконних,

бо вони, як трава, будуть скоро покошені, і мов та зелена билина – пов’януть!..” (читай Псалом 36 (37) повністю).

Насправді через свою банальність істина “не в грошах щастя” не перестає бути істиною. Тож, по-перше, тим людям, які сіють зло, зовсім не добре на світі! Це нам зі сторони так здається, бо ми не можемо увійти в серце їхнє. А якби увійшли, то, запевняю вас, не знайшли б там ні миру, ні радості, ні щастя. Ми побачили б лише пекельний вогонь ненависті і гріха, та невсипущу черву вічного невдоволення. Зовнішність оманлива, і за маскою успішності та потішання завжди приховується обличчя страждання.

Пристрасть, яка б вона не була – чи то злість, чи заздрість, чи жадібність, чи владолюбство, чи лицемірство, чи неправдомовство, чи інша яка пристрасть душевна а чи тілесна, неодмінно є джерелом руйнації, а отже страждання (тому вона й “пристрасть” – від “страсть”, “страх”, “страждання”). Як висловився святий отець Церкви Григорій Богослов, ми “сластолюбством купуємо собі пошкодження”. У самій суті пристрасті гріховної потенційно уже закладена ідея страждання в значенні руйнації, поневолення (рабства гріху) та смерті. Тому “раб гріха” не може бути щасливим за визначенням, бо не може мати справжнього, не сурогатного задоволення своїх духовних та фізичних потреб.

По-друге, хто сказав, що зло не карається?

“Не бариться Господь із обітницею (із обітницею “Я відплачу, Мені помста належить!”), як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття.

День же Господній прибуде, як злодій вночі...” (2 Петра, 3 розділ, 9–10 вірші).

Господь довго терпить, дає нам шанс, чекаючи покаяння нашого! І це стосується як кожного окремо взятого грішника, так і людства у цілому. Тому не звинувачуймо Його у вселенському злі – у бідах та стражданнях наших. Він “жне там, де не сіяв, і збирає, де не розкидав”. Це ми з вами розкидаємо! Ми сіємо зло! Це з нашої ласки – через гордість, лінивство та лукавство наше – князем світу цього і богом віку цього є не Бог, а сатана!..

Ось вам і відповідь на поставлене запитання. Стосовно ж останнього пункту: “Бог є милостивий чи справедливий?” – то відповім однозначно: і милостивий, і справедливий, бо Він є ЛЮБОВ. Бог безпристрасний, але не байдужий. Він любить, шкодує, співчуває, радіє. Однак справедливий Він не у нашому, людському розумінні цього слова. Як повідає старець Силуан (Антонов):

“Про Бога не можна сказати, що Він несправедливий, тобто що в Ньому є неправда (несправедливий – неправедний – неправдивий), але не можна й казати, що Він справедливий так, як ми розуміємо справедливість. Святий Ісак Сирійський каже: «Не наважся Бога назвати справедливим, бо яка ж це справедливість – ми згрішили, а Він Сина Єдинородного віддав на хрест?»...”

НІКОЛИ ЛЮБОВ НЕ ПЕРЕСТАЄ!

З листа читача: Порадьте, як мені бути. В мою душу вселився страх, неспокій, невпевненість...

Я розумію, що секс – це гріх...

Я люблю його, і він мене любить (навіть більше, ніж я його). Він дуже хоче, щоб ми були разом. Але саме зараз я стала розуміти, що не зможу бути з ним щасливою. В першу чергу це тому, що він не вірить у Святе Письмо...