Смак Благодаті

Антихрист = анти + Христос, тобто анти-Христос.

“По тому пізнають усі, що ви учні Мої , як будете мати любов між собою... ” (Івана, 13 розділ, 35 вірш);

“Візьміть ярмо Моє на себе й навчитеся від Мене , бо Я лагідний і сумирний серцем... ” (Мф. 11.29).

Чи маємо любов у серце своєму? Чи маємо смиренність? Чи приймаємо ближнього свого таким, який він є? Що чуємо з амвонів церков? Благословення чи прокльони? І взагалі, називаючи себе “християнами”, чи знаємо, що вчення Його, яке вказує нам шлях до Отця, є вчення про святе й найсолодше СМИРЕННЯ ХРИСТОВЕ? Чи пам’ятаємо саме значення цього слова? Чи не плутаємо смиренність із рабською покірністю або святенницькою єлейністю, зі злочинною байдужністю або елементарною бездіяльністю?.. Чи дійсно учні Христові?

Якщо ж не Христові – то чиї?

“Хто не зо Мною, той супроти Мене ; і хто не збирає зо Мною, той розкидає” (Мф. 12.30).

“Проти” – є “анти”. Антихристові, антихрист, антихристи!..

“Діти, – остання година! А що чули були, що антихрист іде, – а тепер з’явилось багато антихристів, – з цього ми пізнаємо, що остання година настала!

Із нас вони вийшли (як здичавіла гілка – вони повстали із лона Церковного, але уже не є овечками Господніми, хоча, в засліпленні духовному, й вважають себе Її синами), та до нас не належали (були віруючі, але не вірні). Коли б були належали до нас (якби були істинно учнями Христа – смиренними та любовними), то залишилися б з нами (залишилися б християнами не де-юре лише, але де-факто – тими, хто змиряється, хто “збирає з Христом”);

але вийшли (але вони відпали від Христа), щоб відкрилося, що не всі вони наші (що не всі номінальні християни є християнами реальними, але багато-хто – антихристами, явленими в образі ангелів світла)…” (1 Івана, 2 розділ, 18–19 вірші).

МІРИЛО ІСТИНИ

З листа читача: В Одкровенні бачимо сім церков, що діють в Азії на момент отримання відкриття святим Іоанном Богословом. І ці сім історичних помісних церков знаходяться у різному духовному стані. Одна з них, наприклад, взагалі мертва, за свідченням Самого Ісуса: “Я не знаходжу, щоб справи твої були досконалі перед Богом Моїм”. А дві церкви – схвалюються Господом, до них загалом немає викривального слова, а тільки: “тримай, що маєш”, “ти зберіг Слово свідчення Мого”. Підбадьорення: “будь вірний до смерті”.

Тому зрівняти всі помісні церкви і деномінації, або конфесії – чи буде це справедливо перед Тим, Хто є Свідок Вірний і Правдивий?

Я бажав би собі самому, і всім оточуючим, бути з тим Ангелом, що “зберіг Слово свідчення Ісуса і не відрікся віри Його”, і йти разом з ним. Адже сказав же апостол: “бережіться, щоб вам не захопитися оманою беззаконників, і не відпасти від свого утвердження...”

Поважаю отця Олександра Меня. Невтомний свідок Ісуса – він добрий приклад для всіх християн, усіх конфесій. Думаю, що у Вас з ним багато спільного...

Відповідь: В Одкровенні святому Іоанну Богослову (2 – 3 розділи) зображені не просто сім Азійських церков, але вся повнота номінальної церкви Нового Завіту в контексті її духовно-історичного розвитку. Від “Ефеської” церкви апостольських часів (“Ефес” означає “бажаний”) – крізь морок середньовіччя “Сардійської” (“...Я знаю діла твої, що маєш ім’я, ніби живий, а ти мертвий”) і відродження “Філадельфійської” (“...Ти зберіг слово терпіння Мого”) – до “літеплої” церкви останніх днів, духовної Лаодикії нашого часу (“Ти кажеш: «Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого». А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!”).

Що ж стосується того, щоб поцінувати ті чи інші церкви та громади на предмет їхньої угодності або неугодності Богові, то в принципі це можливо, але справа ця – явно невдячна уже хоч би тому, що volens-nolens спричиняє суд людський. Класичний приклад подібної помилки – спроба зробити “перепис населення” народу Божого (дати оцінку, визначити відсоток праведників) царем Давидом. Чим закінчилася вона? Карою Господньою (див. 2 Царств (2 Самуїлова), 24 розділ)!..

Усі “двори ізраїлеві” нині перебувають у запустінні духовному, але й Залишок Божий – ягнички Христові – також є у всіх дворах! Тому надамо Господові судити нас, грішних, пам’ятаючи й про мірило цього Суду – СМИРЕННІСТЬ ТА ЛЮБОВ. І хай допоможе нам Бог “зберегти Слово свідчення Ісуса, і не відректися віри Його”. Амінь.

ЯКА НАУКА ПРАВДИВА?

Запитання: Яка наука є правдива, а яка ні? Де критерії правдивості? Я знаю тільки одну науку. Це фізика, математика, біологія, медицина і т. д. Всі ці речі пов’язані в моноліт, який увесь час розвивається. Цей моноліт недосконалий, але він дає конкретні результати і плоди...

Відповідь: Дійсно, наука, по своїй природі, є явищем об’єктивним. Елемент суб’єктивності в неї вносять люди. Тому, говорячи про правдивість науки, необхідно казати радше про правдивість самих науковців. Якраз це і є ключовим у даному питанні. Який же критерій цієї правдивості? Неупередженість у дослідженні буття, яка унеможливлює підтасування даних наукових вивчень під заданий результат (згадаймо пріснопам’ятне “вистригання колосків” у роки недавньої нашої минувшини).

Неупереджений же дослідник природи обов’язково побачить за самим фактом буття – його Першопричину, себто Творця (бо ХТО ж тоді порушив первісний “стан абсолютної рівноваги”, “первинний квантовий вакуум” “на початку” – тоді, коли ні матерії, ні простору, ані часу іще не було?). Спостереже за законами її – як фізичними, так і духовними – Законодавця. За програмою розвитку матерії від простих до складних її форм (від неорганічної, через органічну, до вищої її форми – Homo sapiens – Людини, матерії розумної, й аж до найвищої, до ангела – до матерії тонкої, духовної) – непогрішного “Програміста” цієї Програми. Побачить не “мудру саму по собі природу”, але Премудрого її Творця та Вседержителя (хай навіть і нарече він Бога у творінні сущого “Самоконтролюючою Системою”).

НОВИЙ РІК ЗА НОВИМ СТИЛЕМ

Запитання: В чому суть розділення на новий і старий стилі? Чому в більшості своїй православна Україна весело святкує новий рік в той час, коли іще триває різдвяний піст?

Відповідь: Так званий старий стиль літочислення (відомий усім юліанський календар) був впроваджений римським імператором Юлієм Цезарем іще за сорок шість років до Різдва Христового. За його наказом астроном Созиген реформував старий єгипетський календар, який доти діяв в імперії. Ця реформа на той час була досить прогресивною і цілком виправданою, хоча календар і мав певні хиби й неточності, в результаті яких за 128 років його використання мала набігати ціла “зайва” доба. Втім, він був прийнятим в усьому тодішньому світі, а згодом його узяло й християнство, що було затверджено на I Вселенському соборі (325 р.).

У 1578 році папа Римський Григорій XIII приймає рішення вдосконалити старий стиль літочислення, замінивши юліанський календар на більш точний, новий. З його благословення група європейських учених на чолі з астрономом Луїджі Лілліо і виробила більш точний сучасний так званий григоріанський календар, яким ми й користуємося нині. Згідно з ним після 4 жовтня 1582 року відразу настало 15 жовтня.

Історично новий стиль прийняли спочатку католики, згодом протестанти, а там і увесь світ. Більшість православних церков (у тому числі і Константинопольська – Вселенський патріархат) також живуть за новим стилем. З шістнадцяти автокефальних (самостійних: грецькою “автокефалія” – “сам головую”) православних церков лише Сербська, Грузинська, російські й українські церкви тримаються старого стилю. Старого стилю держаться й греко-католики.

Щоправда, додержання григоріанського календаря православними-“новостильниками” стосується лише неперехідних свят – тих, які не залежать від дня святкування Пасхи і святкуються “у числі”. Великдень, Вхід Господній у Єрусалим (Вербну Неділю), Вознесіння Господнє та День Святої Трійці (П’ятидесятницю) усі православні святкують разом. Великдень (Пасха) згідно з рішенням того ж таки Першого Вселенського собору відзначається у першу неділю після весняного рівнодення і повного місяця; Вхід Господній у Єрусалим – за тиждень до Пасхи; Вознесіння на сороковий, а П’ятидесятниця – на п’ятдесятий день після Великодня.