Таємниця жовтої валізи

— Ось ваші папери. З ними можете відразу їхати в Ель-Грасо. Це миль п’ятдесят звідси вниз за течією. Я зараз зателефоную, щоб вас туди підвезли.

Алвес набрав номер і комусь коротко кинув:

— Виїжджай!

Поклавши трубку на важіль, мовив:

— Дозвіл на пошуки корисних копалин на території резервації ви маєте, але будьте обережні. Недалеко від Сан-Лоренцо натрапили на кімберлітову трубку. Правда, поки що про це знають тільки мої шефи, але дрібні шакали теж почали ворушитись. Видно, щось запідозрили, бо надто вже винюхують усе навкруги. Якщо ці типи дізнаються про смарагди в Ель-Грасо, то не минути лиха. Було б злочином наражати на небезпеку плем’я порейя. Ще одна деталь. В індіанській резервації живе пастор Шмундт. Оселитися вам доведеться в цього божого слуги, — в голосі колумбійця почулась іронія. — Білий повинен жити з білим. Так тут заведено. Однак повторюю: будьте обережні. Стикатися з ним мені не доводилось — я працюю тут менше року, проте, судячи з розмов, цей пастор — підозрілий. Спробую довідатися докладніше. Інформацію передам через Арміндо. З дня на день він має бути в Сан-Лоренцо. Подякувавши за пакет і поради, Френк вийшов на вулицю. Його вже чекав військовий джип, за кермом якого сидів не дуже симпатичний на вигляд молодик.

— В Ель-Грасо? — коротко кинув він.

— В Ель-Грасо, — відповів Френк, зручніше вмощуючись на задньому сидінні.

— Сеньйор Алвес ждав вас учора. Все необхідне для життя й роботи в резервації підготовлено. Харчі та інструменти я вже одвіз. Отут, — він показав пакунок, — зброя і одяг.

VII

Протестантська місія містилася в центрі резервації. Оселя, на відміну від індіанських, була дерев’яна. Над входом висіла алюмінієва табличка, на якій німецькою мовою було написано, що житло належить німецькій колонії в Сан-Лоренцо і того, хто посягне на її власність, жде кара небесна.

В Ель-Грасо Френк жив уже другий тиждень. Арміндо поки що мовчав, отож Кеткарт до всього приглядався і всім цікавився. Він узнав, що Вайкапа має невдовзі разом з іншими мисливцями повернутися з полювання. Індіанці насторожено зустріли білого, проте недовір’я швидко минуло. Відколи Маркес покинув резервацію, Френк був першим, хто дружньо розмовляв з ними. Доброта завжди прот кладає собі дорогу. З кількома індіанцями Френк уже налагодив непогані стосунки, чого не схвалював пастор Шмундт, в якого за порадою Енріко Алвеса оселився Френк. Божого слугу дратувала поведінка інженера. Він навіть не приховував цього. Пастор вважав індіанців прихованими людожерами. Якось Френк навмисне підтримав розмову, яку вже вкотре починав Шмундт, щоб нарешті з’ясувати, чим дихає пастор.

— Канібалізм? Плем’я порейя — замасковані людожери? Нісенітниця! В усій Латинській Америці не знайдете жодного, якщо, звісно, не брати до уваги білих. А взагалі, отче, ви мене дивуєте. Ви вже в такому віці, що пора подумати і про сімейний затишок.

— Не іронізуйте, юначе. Нині рідко хто з молодих людей наважується нести слово господнє в джунглі, щоб ці язичники зрозуміли, що Христос страждав і помер через них теж. От і доводиться старшому поколінню нести цей хрест і здійснювати священну місію, залучаючи канібалів в лоно церкви та навертаючи їх на путь істинну.

— Ви знову своєї. Останнім часом саме цим виправдують масові вбивства індіанців. І ваше слово боже безсиле проти насильства.

— Цивілізація вдерлася в їхнє життя, а організм аборигенів не пристосований до чужого впливу. Ви знаєте, що грип може вбити будь-якого червоношкірого за кілька днів, а простуда неодмінно переходить в туберкульоз?

— Я знаю навіть те, що є так звана СОІ — Служба охорони індіанців, — Френк скептично посміхнувся.

— Тоді ви повинні знати, що її не так давно звинуватило саме міністерство внутрішніх справ Бразілії… — пастор Шмундт замовк.

Френк зрозумів, хто сидить перед ним. Однак вирішив примусити “божого слугу” висловитись відвертіше.

— Те, що діяльність цих органів останнім часом стала поперек горла навіть урядові, ще ні про що не свідчить. “Службу” підтримує кілька могутніх американських компаній, а Бразілія поки що тільки робить спроби проводити самостійну політику. Я завжди був противником тих, хто полюбляє гріти руки на чужому горі, тим більше, якщо ця країна — моя батьківщина. “Служба” все ще керує операціями по знищенню індіанців. Мені розповідали, що свого часу плем’я паташо було повністю винищене за допомогою щеплення штучної віспи, а щодо племені цінта ларга, то тут СОІ діяла цілком відкрито, — корінних жителів розстрілювали з кулеметів і автоматів. Що це, по-вашому, — боротьба за життєвий простір? Дурниці. За даними ООН тільки Амазонія здатна прогодувати мільярд чоловік, а проживав тут лише вісім мільйонів. Коли ж справи вбивць підуть так само “успішно”, як тепер, то років за десять на території сучасної Бразілії не залишиться жодного індіанця. Хіба що як експонати для місцевих зоопарків.

Шмундт спідлоба зиркав на Френка.

“Цікаво, що робить у резервації цей тип”, — знову вже вкотре подумав Френк.

— Ви ще надто наївні, юначе, — в словах ІПмундта бриніла погано прихована злість. — Поживете в цьому пеклі, скільки я, тоді зрозумієте що до чого. А взагалі я порадив би вам приділяти більше уваги своєму ділу. Тутешні власті знають, що їм робити. Ви, сподіваюся, приїхали в Ель-Грасо не для того, щоб здійснити індіанську революцію?

Френк уже почав картати себе, що так необачно зачепив слизьку тему. Божий слуга виявився небезпечнішим, ніж цього можна було сподіватись. Не виключено, що він виконував у резервації роль наглядача, та ще й, можливо, зв’язаний з СОІ. Алвес недарма був правий, коли радив остерігатися місіонера.

VIII

Вайкапа був кремезний і навдивовижу мускулястий юнак — справжній воїн. На його щоках виднілись два червоно-білі кружечки, намальовані соком женіапу, — знак племені порейя.

Син вождя сторожко дивився на білого пришельця, очікуючи, що скаже дивний герімпейро. Проте його сумнів одразу минув, тільки-но він побачив свій амулет. Радісно засміявшись, Вайкапа запитав:

— Ви друг сеньйора Маркеса? Почувши ствердну відповідь, мовив:

— Лікар Аугусто врятував мені життя. Вайкапа цього не забуде. Друг сеньйора Маркеса — друг Вайкапи.

Френк, як міг, розтлумачив мету своєї появи в Ель-Грасо. Вайкапа слухав, не перебиваючи. Коли інженер закінчив, коротко кинув:

— Я все зрозумів. Ви хочете перемогти поганих людей. Цс добре. Можете на мене покластися. Треба попередити вождя. Без його допомоги нам не обійтися. Зелені камінці, на які ми натрапили з сеньйором Аугусто, я зібрав і надійно заховав. Про це знає тільки мій батько.

— Послухай, Вайкапо, пастор Шмундт давно живе в резервації? — Інженер ніяк не міг позбутися неприємного осаду після розмови з німцем.

— Його прислав до нас білий начальник з Сан-Лоренцо невдовзі після того, як сеньйор Маркес покинув селище. Це лиха людина. Ніхто не любить пастора.

…Незабаром Вайкапа знову вирушив на полювання. Домовилися, що по смарагди підуть через три дні. До того часу вождь із воїнами вже буде на місці — в Долині Смарагдів і підготує для друга сеньйора Аугусто партію коштовних каменів.

Поки не було Вайкапи, Френк ходив поблизу резервації, дивився, як живуть порейя, про людське око брав проби грунту. Пастор зненацька подався в Сан-Лоренцо, і геолог господарював у місії сам.

В резервації все було як завжди. Люди ловили рибу, поралися коло багать, виготовляли з кори ліжники та корзини.

Вечорами Френк сидів під навісом біля місіонерського будиночка. Засвітивши ліхтар, вивчав зразки порід, зібраних удень. Ідилія скінчилася в ніч перед поверненням Вайкапи. Було далеко за північ, коли Френк прокинувся від дзенькоту розбитого скла. Хтось був у приміщенні і ненароком скинув склянку з водою, що стояла на бамбуковому столику. Френк спросоння схопився на ноги, але тієї ж миті дістав сильний удар по голові і, втративши свідомість, упав додолу.