Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

під комуністичне правління, а Західна була окупована

Польщею, Румунією та Чехословаччиною.

450

Після поразки Української революції Баршак не

повернувся на батьківщину, де панував тоталітарний

режим, і на все життя залишився в Парижі.

З цього часу він під псевдонімом Ілько Борщак почав

досліджувати історію України, зокрема вивчати виз-

вольну боротьбу українського народу за утверджен-

ня своєї самостійної державності у 17-18 століттях.

Він ґрунтовно досліджував часи гетьманів Івана Ма-

зепи і Пилипа Орлика, вивчав французько-українсь-

кі зв'язки. Його численні наукові праці були наслід-

ком безупинних пошуків першоджерел в державних

і приватних архівах багатьох країн Західної Європи.

Він досліджував також фонди бібліотек Парижа, Лон-

дона, Рима, Стокгольма та інших міст.

Борщак активно працював у громадських організа-

ціях української діаспори. З 1923 року він член Ліги

української культури, у 1923-1932 роках керував

гуртком українознавства Спілки українських грома-

дян Франції і у 1926-1929 роках видавав в Парижі га-

зету цієї Спілки «Українські вісті». У 1926-1927 роках

стає одним із організаторів товариства «Друзі укра-

їнського кіно».

З 1938 року Борщак викладав історичні дисципліни

в Національній школі живих східних мов, створив там

кафедру українознавства.

Син України, для якого Франція стала другою бать-

ківщиною, в часи Другої світової війни боровся з ні-

мецькими окупантами зброєю журналіста — пером і

словом. У вересні 1940 року німці заарештували Бор-

щака разом з іншими українськими діячами і ув'язни-

ли в тюрму Санте. 18 квітня 1941 року його звільнили.

451

Пригоди ув'язнення він виклав у щоденнику 1940-1941

років — «Вісім місяців у Санте», який було надрукова-

но у 1946 році. 26 лютого 1943 року його заарештували

вдруге як керівника антифашистської української ор-

ганізації та журналіста деґоллівського руху за визво-

лення Франції. Після звільнення вчений залишив Па-

риж і перейшов на нелегальне становище. До Парижа

він повернувся у серпні 1944 року, коли в місто ввійш-

ли французькі танки.

Після війни професор Борщак викладав у Національ-

ній школі живих східних мов, був директором «Архі-

ву української еміграції у Франції». У 1949-1953 роках

видавав науковий журнал «Україна». 1946 року видав

французький підручник української мови, видавав та-

кож твори українських класиків, виступав із публіци-

стичними статтями у французькій та зарубіжній пресі,

друкувався в радянській Україні, підтримував творчі

контакти з науковим товариством імені Т.Г. Шевченка

у Львові і був його дійсним членом.

Дружина Ілька Борщака Софія (уроджена фон дер

Лявніц) померла у 1932 році, дітей у них не було, все

життя з ними жила пасербиця Віра. Батько Лев Ми-

хайлович і брат Дмитро стали жертвами сталінських

репресій, старша сестра Анна разом зі своїми дітьми

загинула під час війни в Одеському гетто.

11 жовтня 1958 року шляхетне серце сина України

і Франції перестало битися. Поховали Ілька Борщака

в Парижі.

Ілько Борщак залишив після себе велику рукопис-

ну спадщину, в тому числі матеріали до незаверше-

ної праці «Історичний провідник України в Європі» —

452

збірку відомостей про міста, музеї, людей, чиї долі

були пов'язані з Україною. Частина рукописів загу-

блена, невідомо де знаходиться рукопис підготовлено-

го до друку п'ятитомника «Діарія подорожнього» Пи-

липа Орлика.

Ним опубліковано понад 400 праць українською та

французькою мовами. Приводимо перелік найбільш

значних творів: «Ідея Соборної України в Європі в ми-

нулому. За невиданими документами і стародавніми

працями» (Париж, 1923; перевидано у Львові, 1990),

«Гетьман Пилип Орлик і Франція» (Львів, 1924), «Зві-

домлення з дослідів в архівах Західної Європи» (Львів,

1924), «Вольтер і Україна» (Київ, 1926), «Українська

періодика в паризьких бібліотеках» (Київ, 1929), у спі-

вавторстві з Рене Мартелем видав французькою мовою

«Життя Мазепи» (Париж, 1931, було дев'ять видань) і

українською мовою «Іван Мазепа. Життя і пориви ве-

ликого гетьмана» (Львів, 1933), «Великий мазепинець

Григір Орлик, генерал-поручник Людовіка XV» (Львів,

1932, українською мовою; Торонто, 1956, англійсь-

кою мовою), «Україна в літературі Західної Європи»

в 4-х томах (Париж, 1934-1935, французькою мовою),

«Наполеон і Україна» (Львів, 1937), «Войнаровський,

сестрінок гетьмана Івана Мазепи, друг Аврори Кеніґс-

марк і сибірський в'язень» (Львів, 1939), «Історія Укра-

їни» (Париж, 1939, французькою мовою), зредагу-

вав і видав із вступними статтями віршовану легенду

О.Стороженка «Марко Проклятий» (Париж, 1946), тво-

ри М.Костомарова «Книги битія українського народу»

(Париж, 1947) та Т.Шевченка «Вибраний Кобзар» (Па-

риж, 1947).

453

Як історик українського громадсько-політичного

руху, написав серію статей про Хмельниччину та ба-

гато статей про 19-е — першу половину 20-го століття,

зокрема про часи Української революції і Громадянсь-

кої війни в Україні.

454

РОДІОН МАЛИНОВСЬКИЙ

(1898 — 1967)