Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

«Прижиттєвий некролог».

У

70-х

роках

минулого

століття

Франція

надала

притулок

видатному

укра-

їнському

письменнику

Вік-

тору

Некрасову,

у

якого

радянський

тоталітарний

режим

відібрав

батьківщи-

ну,

обвинувативши

його

в

інакодуманні.

477

Віктор

Платонович

Не-

красов

належить

до

поко-

ління

учасників

Другої

сві-

тової

війни

і

однієї

із

самих

кривавих

її

битв

—

Сталін-

ґрадської,

яка

тривала

200

днів і ночей з 17 липня 1942 до 2 лютого 1943 року. Про

бої в цій битві він правдиво розповів у книзі «В окопах

Сталінґрада», яку переклали багатьма мовами світу.

Віктор Некрасов народився 17 червня 1911 року в

місті Києві в родині банківського службовця Плато-

478

на Феодосійовича (1878-1917) і лікаря Зінаїди Мико-

лаївни (1879-1970) Некрасових. Його мати, до шлюбу

Мотовилова, була родичкою матері поетеси Анни Ах-

матової, яка по материнській лінії теж була з роду Мо-

товилових. Брат Микола був на одинадцять років стар-

ший за Віктора. Дитинство братів проходило в Лозанні

(Швейцарія) і в Парижі, куди родина переїхала після

того, як Зінаїда Миколаївна закінчила медичний фа-

культет Лозаннського університету.

У 1915 році родина повернулася до Києва. Невдов-

зі помер батько (1917), а в часи Громадянської війни

трагічно загинув старший брат Микола. У цей період в

Україні були безперервні бойові дії між червоними, бі-

лими, петлюрівцями, махновцями. У містах і селищах

багаторазово змінювалася влада, проводилися обшуки,

арешти і розстріли. У 1919 році Микола, який постійно

жив у Франції, знаходився у далекого родича в Мирго-

роді. Коли місто захопили червоні і почалися обшуки, у

Миколи знайшли французькі книги. Вирішивши, що він

шпигун, його зашмагали шомполами і кинули в річку.

Після закінчення залізничнобудівельної профшко-

ли Віктор працював на будівництві Київського заліз-

ничного вокзалу. Його почали будувати за проектом

київського архітектора Олександра Матвійовича Вер-

бицького у 1929 році. Віктор пишався тим, що приймав

участь у будівництві вокзалу, любив його і вважав од-

ним із найкращих вокзалів країни. У ці роки його захо-

плювала не тільки архітектура, але й театр.

Після закінчення архітектурного факультету Київсь-

кого будівельного інституту (1936) і Театральної студії

при Київському театрі російської драми (1937) він до

479

початку війни якийсь час працював архітектором в Ки-

єві, а потім актором і театральним художником у теа-

трах Києва, Владивостока, Кірова і Ростова-на-Дону.

Війна застала його в Ростові-на-Дону, де він працю-

вав у театрі. Звідси у серпні 1941 року Некрасов пішов

у діючу армію. Воював в Сталінґраді, Україні і Польщі.

Був командиром взводу, інженером полку, заступником

командира саперного батальйону. Двічі дістав тяжких

поранень і у 1944 році був демобілізований за інвалідні-

стю в званні капітана. За бойові заслуги нагороджений

медаллю «За відвагу» і орденом Червоної Зірки.

Після демобілізації спробував вступити до аспіранту-

ри Київського будівельного інституту, але зазнав невда-

чі і з березня 1945 року почав працювати завідувачем

відділу в газеті «Советское искусство». Перебуваючи у

Київському окружному шпиталі на лікуванні після дру-

гого поранення, почав писати повість «В окопах Сталінґ-

рада». Про повоєнні роки життя в Києві він писав: «Ні на

що не нарікаю, ні на що не скаржусь. Ну, яке я маю пра-

во скаржитись, якщо, відсурмивши весь Сталінґрад від

першого до останнього дня, залишився живий. І дійшов

до самої Польщі, і повернувся до рідного Києва, і обійняв

маму. . розцілував її... і прожив з нею ще двадцять п'ять

років! Подумати тільки — двадцять п'ять років! Не кож-

ному випада таке щастя. А на мене ось, звалилося».

У 1946 році повість «В окопах Сталінґрада» була опу-

блікована в журналі «Знамя» під назвою «Сталінґрад»,

а у 1947 році її відзначили Сталінською премією. При

цьому премію свого імені присудив сам Сталін. Чому?

Загадка! У книзі «Записки зіваки» Некрасов пише:

«У всіх читаючих (і видаючих) мимоволі виникло за-

480

питання. Що ж це таке? У книзі одні солдати і офіцери,

ніяких генералів, ніяких політпрацівників і про відступ

розповідається — кому це потрібно? — і ні слова про

комуністичну партію, і головне — очам не вірилось! —

майже немає Сталіна, так, у двох-трьох місцях, між ін-

шим... Загадка!». Так у 36 років Некрасов став відомим

письменником. Книга перевидавалася більшістю ра-

дянських видавництв загальним тиражем в декілька