Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

шистів, і я не знав його. Під час війни виховувався у

бабусі й дідуся та моїх тіток.

Мої перші спогади пов'язані з визволенням мого

рідного міста американськими військами від німець-

ких загарбників. Щоб допомогти родині, я щодня пе-

ред школою обмінював фрукти із дідусевого саду на

консерви у американських солдатів. Протягом року

я таким чином годував родину.

У1945 році я, нарешті, побачив батька. Для дити-

ни восьми років це було великим потрясінням, тому

що до того я ніколи не бачив чоловіка поряд з моєю

матусею. Після повернення батька я ще деякий час

продовжував жити з дідусем і бабусею.

496

За юних літ відвідував школу і був гарним учнем,

щороку одержував призи і грамоти за перші місця.

Через відсутність коштів я не мав можливості про-

довжувати навчання. Батьки допомогли мені здобу-

ти професію пломбувальника. Я одержав сертифі-

кат. Роки юності проминули в праці й серед друзів.

Моє життя стало цікавим, коли я познайомився

з Людмилою і вона стала моєю дружиною. Познай-

омившись з дівчиною, яка не була француженкою,

я одержав дозвіл її родини на зустрічі з нею і поба-

чив, як живуть люди іншої національності. Гостин-

ність, з якою мене зустрічала родина Людмили, була

для мене великим подарунком, і я запам'ятав це на

все життя.

На превеликий жаль, життя — не завжди свято.

Коли мені виповнилося 20 років, я був призваний на

військову службу і протягом 30 місяців воював на пів-

ночі Африки, в Марокко й Алжирі. За службу в армії

нагороджений медалями.

З армії демобілізувався у січні 1960 року, а у квітні

цього ж року ми з Людмилою одружилися. У нас наро-

дилося четверо дітей: Дідьє (1961), Філіпп (1964), Ні-

коля (1968) і Наташа (1972).

Після народження Дідьє моє фінансове становище

було не з кращих. Я не міг забезпечити сім'ю всім не-

обхідним, тому вирішив стати викладачем, доклав-

ши для цього багато зусиль.

У 1963 році я взяв участь у національному конкур-

сі на вступ до педагогічного учбового закладу і зайняв

друге місце, після чого поїхав до Парижа і вступив до

Нормальної школи, яка готує педагогів.

497

Людмила з двома діточками залишилася в Арден-

нах. Я повернувся до Арденн як викладач технічних

наук. Працював за фахом з 1964 по 1997 рік в одному з

навчальних закладів Шарлевіль-Мезьєра. У 1974 році

ми збудували в селі будинок недалеко від навчального

закладу, де я працював.

У 1977 році почав працювати в Асоціації дружби

і культурних зв'язків «Франція — СРСР» і згодом

став Президентом цієї Асоціації в департаменті

Арденни. У січні 1992 року, вже після розпаду СРСР,

був створений Комітет дружби і солідарності де-

партаменту Арденни з країнами Союзу незалежних

держав (СНД), який надає гуманітарну допомогу ді-

тям, постраждалим від Чорнобильської катастро-

фи. Ці діти приїжджають в Арденни на відпочинок,

де їх приймають французькі сім'ї. Робота Прези-

дента Комітету забирає багато часу, але прино-

сить задоволення. Також багато часу я приділяю

своєму будинку, саду, онукам».

498

Українці, навчання та діяльність яких

пов'язані із Францією

Акименко Федір Степанович, справжнє прізвище

Якименко(1876, Харків — 1945, Париж) — компози-

тор, піаніст, диригент. З 1923 року жив у Парижі.

Алиськевич Іван (р.н. 1947, Лувен, Бельґія) — жи-

вописець і скульптор. З 1982 року живе в Парижі.

Алчевський Іван Олексійович (1876, Харків — 1917,

Баку, похований у Харкові) — співак (лірико-драма-

тичний тенор). Співав на сценах Парижа у 1908, 1910,

1912-1914 роках.

Альбіновська-Мінкевич Софія Юліанівна (1886,

Клаґенфурт, Австрія — 1972, Львів) — живописець і

графік. У 1906-1909 роках навчалася в Парижі. З 1912

року жила у Львові.