Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

таменти Дордонь, Коррез, Жиронда, Шаранта, Альє.

У цих місцевостях багато українців входило до скла-

ду французьких загонів, вони очолювали їх окремі пі-

дрозділи. У департаменті Дордонь керівниками війсь-

кової школи, яка готувала партизанських командирів,

були офіцери-українці лейтенанти В.Олексієнко та

І.Пилипенко. Влітку 1944 року В.Олексієнко очолив

загін, що налічував 2 тисячі бійців. У Паризькому по-

487

встанні 19-26 серпня 1944 року брали участь загони під

командуванням українців І.Фомичова і С.Ганночки.

Легендарним героєм французького Руху Опору став

Василь Васильович Порик. Він народився 17 лютого

1920 року в селі Соломірка поблизу міста Хмільника

Вінницької області в родині селянина. Закінчив сільсь-

когосподарський технікум і Харківське військове пі-

хотне училище. Восени 1941 року лейтенант Порик по-

трапив в оточення, в місті Хмільник був затриманий

при облаві і вивезений до Франції в департамент Па-

де-Кале. Тут знаходилося багато робітничих таборів,

найбільшими з яких були Бомон, Лянс, Тьєрс, Лібер-

кур, Греней, Мерікур, Марле та інші.

У жовтні 1942 року Порик створив у таборі Бо-

мон підпільну групу «Комітет радянських патріотів»,

яка встановила контакт із французькими патріотами.

Французи допомагали групі роздобувати вибухівку і

зброю. У липні 1943 року Порик формує партизанський

загін, який базувався на території табору. Бойові гру-

пи стали формуватися і в сусідніх таборах. Партизани

під керівництвом Порика здійснювали нічні вилазки з

табору, пошкоджували залізничні колії і пускали під

укіс ешелони з награбованим вугіллям. Приклад бомо-

нівців знаходив широкий відгук в інших таборах пів-

нічних департаментів.

6 серпня 1943 року підпільний комітет табору Бо-

мон звернувся до ув'язнених із закликом до зброй-

ної боротьби. У зверненні зазначалося: «Встановлюй-

те контакт із французькими патріотами..., тікайте з

таборів і приєднуйтеся до загонів партизанів, разом

із французькими товаришами боріться проти нашо-

488

го спільного ворога — кривавого фашизму». Це звер-

нення розповсюдили по всіх таборах департаментів

Нор і Па-де-Кале, і воно сприяло піднесенню бороть-

би радянських людей у цій частині Франції. Саботаж

набрав широкого розмаху. Псувалися шахтні транс-

портні засоби, інструменти, електроустаткування, по-

вітряні насоси, завалювалися породою штреки. Комі-

тет Бомона створив 11 диверсійних груп, які виводили

з ладу вугільні шахти.

12 серпня 1943 року в містечку Бомон відбулася на-

рада представників багатьох підпільних організацій,

де було створено міжтабірний комітет, головою якого

став Василь Порик. На початок 1944 року у десяти та-

борах півночі діяли загони, які об'єднували понад 220

бійців.

У березні 1944 року гестапо натрапило на слід По-

рика, але він утік із табору і став членом французько-

го штабу франтирерів і партизанів на півночі Франції.

Порик бере участь у розробці планів бойових опера-

цій, а деякими з них керує сам. У ніч з 21 на 22 квітня

1944 року партизанський загін під його командуван-

ням розгромив табір Бомон, а 23 квітня — маршову ко-

лону гітлерівців.

На початку травня Порик із бойовими друзями Ва-

силем Доценком, Степаном

Кондратюком

і Василем

Колесником виконували чергове завдання. У містечку

Дрокур на явочній квартирі їх оточили фашисти. До-

ценко і Колесник загинули, пораненому Кондратюку

Порик наказав вийти з бою і залишився сам. Закінчи-

лися патрони, і після чотирьохгодинного бою поране-

ного в плече і ногу Порика взяли в полон.

489

Гестапівці ув'язнили Порика в фортеці Сен-Нікез

міста Арраса. Тяжко поранений, з кайданами на ру-

ках, він 4 травня здійснив фантастичну втечу з каме-

ри-одиночки через три мури, якими було огороджено

двір фортеці. Могутня воля Порика виявилася сильні-

шою за тюремні мури. Ця втеча стала подвигом, про

який складали легенди. Закривавлений, у стані лихо-

манки, раз у раз втрачаючи свідомість, Василь Порик

знайшов сили добратися до підпільної квартири в місті

Енен-Льєтарі. Французькі патріоти, ризикуючи жит-

тям, врятували партизана, за голову якого фашисти

обіцяли мільйон франків.

Андре Люше — головний хірург міської лікарні —

прооперував Порика. Перед самим приходом гестапів-

ців французькі друзі-партизани встигли відправити

Василя на підпільну квартиру за 20 кілометрів від Ар-

раса.

На початку 1944 року ЦК радянських полонених до-

ручив Порику організувати штаб для керівництва бо-

ротьбою радянських людей на півночі Франції. Вже в

кінці червня штаб діяв, організовуючи втечі в'язнів із

таборів, формував нові загони. Штаб очолив М.Слобо-

динський, його заступниками стали Й.Калениченко і

В.Порик, який залишився військовим керівником ра-

дянських партизанів району Бомона, Енен-Льєтара й

Арраса.

22 липня 1944 року, виконуючи бойове завдання,

Порик потрапив у засідку гестапо. Через дві години

після арешту гестапівці розстріляли його в Аррась-

кій фортеці. Він похований на кладовищі шахтарсько-

го містечка Енен-Льєтара.

490

Про загибель легендарного героя газета «Ліберте»,

яка вийшла у щойно звільненому місті Ліллі, в статті