Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

мільйонів примірників. Її переклали на 36 мов і прочи-

тали в багатьох країнах світу. Така доля першої книги

Некрасова — однієї з кращих книг про війну.

Після успішного вступу до великої літератури Не-

красов став членом Спілки письменників СРСР, пере-

йшов на творчу роботу (1947), був заступником голови

правління Спілки письменників України. У наступні

роки він написав романи «У рідному місті» і «Кіра Геор-

гіївна», збірник воєнних оповідань «Василь Конаков»,

нариси про подорожі «Перше знайомство», «Місяць у

Франції», «По обидва боки океану». Як сценарист зро-

бив низку кінофільмів, серед них фільм «Солдати», де

в ролі Фарбера дебютував, ставший в майбутньому

знаменитим, артист Інокентій Смоктуновський.

Нариси про подорожі в Італію і Америку «По обидва

боки океану» («Новый мир» за 1962 рік) у березні 1963

року були розкритиковані головою компартії Радянсь-

кого Союзу Микитою Хрущовим. Письменника стали

паплюжити на зборах, критикувати в газетах, завели

на нього персональну партійну справу і ухвалили су-

вору догану за те, що він в Америці побачив не тільки

черги безробітних за юшкою, але й високий рівень роз-

витку країни. Перестали друкувати його твори.

481

Після падіння Хрущова письменнику дозволили дру-

куватися, але невдовзі почалися нові переслідування

після того, як він 29 вересня 1966 року в день 25-ї річни-

ці розстрілу євреїв і українців фашистами у Бабиному

Яру (Київ) виступив із промовою на багатотисячному

мітингу. Ушанувавши пам'ять загиблих, він висловив

упевненість у тому, що у Бабиному Яру буде встановле-

но пам'ятник жертвам фашизму. Крім цього, він підпи-

сав колективний лист на захист осудженого за право-

захисну діяльність українського літератора В'ячеслава

Чорновола

(1937-1999).

Почалася друга персональна

справа й ухвалена чергова сувора догана за організацію

«масового сіоністського збіговиська» і за захист «анти-

совєтчика» Чорновола. Нарешті, у 1972 році знов-таки

за Бабин Яр і Чорновола його було виключено зі Спілки

письменників СРСР і КПРС, в яку він вступив у Сталінґ-

раді на Мамаєвім кургані в розпалі боїв. У рішенні було

сказано: «... за те, що дозволив собі мати власну думку,

яка не збігається з лінією партії». З цього часу Некрасов

перестав існувати як радянський письменник.

17 січня 1974 року в його квартирі на Хрещатику,

15 дев'ять чоловік протягом 42 годин чинили ганебний

обшук. Усіх жінок і чоловіків, які приходили до нього,

обшукували. Дебісти увезли із собою сім мішків вилу-

чених рукописів, книг, журналів, газет, листів, фото-

графій, друкарську машинку, магнітофон з касетами,

два фотоапарати. Метою обшуку було «виявлення лі-

тератури антирадянського і наклепницького змісту».

Після обшуку Некрасова шість днів з ранку до вечора

допитував в Комітеті державної безпеки (КДБ) слід-

чий з особливо важливих справ. Слідчого цікавило,

482

чому він читає і зберігає антирадянські видання. Пись-

менник повинен був доводити, що він має право чита-

ти книги різного змісту, і пояснювати, чому та чи інша

книга його цікавить. Йому сказали, що з окопів Сталі-

нґрада він перебрався в окопи ворогів, а в кінці допитів

генерал КДБ сказав: «Знайденого у вас під час обшуку

достатньо, щоб ваш спосіб життя дещо змінився. У су-

сідній кімнаті сидять двоє молодих людей, які можуть

це виконати, скажи я їм тільки слово... » Але слово не

було мовлено, очевидно, вирішили, що ще рано. За Не-

красовим встановили безперервне зовнішнє стеження.

Контролювався кожний його крок. Усі книги Віктора

Некрасова були вилучені з фондів бібліотек і знищені.

Жити в таких умовах було нестерпно, і Некрасов

вирішив емігрувати. У серпні 1974 року він виїхав

до дядька Миколи Ульянова в Швейцарію, а звідти

у Францію, громадянином якої став у 1983 році. Осе-

лившися у Парижі, який полюбив так само, як і рідний

Київ, він прожив там до кінця життя.

27 травня 1975 року Некрасов тяжко захворів, почав-

ся перитоніт. Його намагалися врятувати, але стан пись-

менника був безнадійний і 1 червня лікарі сказали, що

надії на порятунок немає. Його друг, письменник Андрій

Синявський, вирішив написати прижиттєвий некролог

Некрасову. Це була спроба заговорити смерть в ті фа-

тальні години хвороби, спроба сказати письменнику,

за що його шанують, люблять і пам'ятають. І Некрасов,

всупереч усім медичним прогнозам, подолав смерть, по-

чав повільно одужувати і прожив ще дванадцять років.

У день його народження, коли Некрасову виповнилося

64 роки, йому піднесли «Прижиттєвий некролог» як чер-

483

гову медаль «За відвагу». Некрасов прочитав його і ска-

зав: «Як шкода, що такі про мене слова не можна надру-

кувати сьогодні. Зробіть це після моєї смерті».

У Парижі письменник написав «Записки зіваки», «По-

гляд і щось», «По обидві сторони Стіни», «З далеких ман-

дрів повернувшись», «Саперліпопед,250 або Якби та якби,

то у роті росли гриби», «Маленька печальна повість».

Некрасов любив мандрувати. У передмові до кни-

ги «Мандри в різних вимірах» (1967) він пише: «Коли

б була у мене можливість, час і гроші, я б подібно Мер-

курію, Богу не тільки торгівлі, але й мандрів, об'їздив

усю земну кулю, усю планету, як тепер говорять... Що

може бути цікавіше?». Свою мрію він здійснив в емі-

грації. Некрасов відвідав багато країн і написав чудові