Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах
Шрифт:
ня, а елементи наук викладати в найбільш доступній
і пристосованій для розвитку учня формі. Вважав та-
кож, що абстрактне викладання предмета відвертає
учня від науки, що вивчається. Під впливом його пе-
дагогічних ідей в Росії в середині 19-го століття було
видано ряд методичних посібників, які пропагува-
ли прогресивні методи викладання. Остроградський
був пристрасним пропагандистом знань. Він доступно,
зрозуміло й образно розповідав про останні досягнен-
ня науки. Його лекції слухали не тільки студенти, але
й широка публіка.
Михайло Васильович
таві, де його і поховали.
Повне зібрання праць вченого у 3-х томах видано в
Києві у 1959-1961 роках.
163
ТЕОДОР ЖЕРІКО
(1791 — 1824)
французький живописець
Ars longa, vita brevis (лат.) –
Мистецтво довговічне, а життя
(людини) коротке.
Гіппократ
Французький живопи-
сець
і
графік
Теодор
Жеріко
народився
26
вересня
1791
року
в
Руані.
На
його
долю
випала
роль
першим
про-
класти
шлях
романтизму
в
живопису.
У
1808-1810
ро-
ках
він
навчався
в
майстер-
ні
художника
Карла
Верне
164
і
заприятелював
з
його
си-
ном
Орасом,
майбутнім
ху-
дожником-баталістом.
У
1810-1811
роках
продовжив
навчання
у
П'єра
Герена.
Окрім
живопису
він
пал-
ко
любив коней, їзду верхи і перегони. Цю любов йому ісвоєму сину Орасу прищепив Карл Верне, який славив-
ся умінням малювати цих благородних тварин.
Перша картина Жеріко з'явилася в Салоні 1812
року. Вона мала назву «Офіцер кінних єгерів імпера-
торської гвардії, який іде в атаку». Сучасникам ху-
дожника зрозуміло, що в традиційній рамці кінно-
го портрета народився новий історичний живопис.
В історію перетворювалась сучасність, у центрі якої
був безіменний солдат, збірний образ усіх тих, хто був
165
головною дійовою особою в завойовницьких війнах На-
полеона.
Через два роки він виставив у Салоні картину «По-
ранений кірасир, який залишає поле бою», де виразив
хвилювання і тугу, що супроводжували крах наполео-
нівської епохи.
Розчарувавшись у політиці Наполеона, Жеріко всту-
пив до загону мушкетерів, які супроводжували короля
Людовіка XVIII, який тікав із Франції, коли Наполеон
тимчасово, на сто днів, повернувся до влади.
У 1816 році художник їде до Італії, де вивчає ан-
тичність, щоб створити картину про єдиноборство лю-
дини і тварини під час традиційних перегонів на нео-
сідланих конях, які проводились в античному Римі на
Корсо80 в часи карнавалів. До цієї картини, що не була
закінчена, художник зробив кілька ескізів. Найбільш
виразний з них «Ловля дикого коня». На ескізі зама-
льовано напівголих юнаків, які загнуздують розпаші-
лого коня.
Приїхавши з Італії до Парижа, Жеріко намалював
картину «Пліт з «Медузи» (1818-1819) і виставив її в
Салоні 1819 року. Сюжетом до неї стала гірка доля лю-
дей, що в липні 1816 року зазнали корабельної ава-
рії фрегата «Медуза» і дванадцять днів блукали без
їжі та води на плоту. Для картини Жеріко вибрав мо-
мент, коли із 149 чоловік, які були на плоту, залиши-
лося 15 осіб, які, втративши надію на порятунок, по-
бачили вдалині щогли брига «Аргус». Цієї миті відчай
людей переходить у надію. Герої Жеріко, потрапивши
в трагічні умови, подолали стихію, відчай, взаємне від-
чуження і залишилися людьми. Вся творчість Жеріко
166
була сповнена глибокої віри в моральну силу та кра-
су людини, для нього людина була мірилом усього на
землі. Шарль Клєман, який написав книгу про Жеріко,
визначив зміст картини точним словом: людяність!
Людяністю сповнені і роботи художника, виконані в
Англії, де він жив у 1820-1821 роках. Тут в техніці лі-
тографії він виконав ряд аркушів, присвячених побу-
ту лондонських вулиць.
Жеріко цікавився історією України. Він співчутли-
во ставився до її боротьби за незалежність від Росії і у
1823 році намалював портрет гетьмана Мазепи.
Художник помер 26 січня 1824 року в Парижі. Пе-
редчасна смерть настала після тяжкої хвороби, при-
чиною якої була травма, отримана при падінні з коня.