Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

тувався на державну службу. Обов'язки урядовця

його пригнічували, звичаї правлячих кіл обурювали.

У 1834 році його призначили головним інспектором

охорони історичних пам'яток Франції. На цій посаді він

перебував до 1853 року. Йому часто доводилося їзди-

ти по країні, здійснюючи облік історичних пам'яток та

наглядаючи за їх реставрацією. У цей період він пише

наукові праці з історії Франції, археології та історії

мистецтв. Наукова та літературна діяльність Меріме

була відзначена обранням його членом Академії напи-

230

сів та художньої літератури (1843) і Французької ака-

демії (1844).

У 30-40-х роках Меріме створив свої кращі новели,

які стали шедеврами реалістичного мистецтва. Обра-

зи Матео Фальконе, Таманго, Коломби, Кармен ста-

ли надбанням світової культури. Успіх у жанрі новели

приніс Меріме світову славу.

У 1853 році Меріме призначають сенатором. Відтоді

його діяльність зосереджується в основному на науко-

вій та літературно-критичній праці. Він активно вив-

чає історію України, її культуру і літературу.

1845 року в перекладах Луї Віардо у Франції були

опубліковані повісті Миколи Гоголя (1809-1852) «Та-

рас Бульба», «Вій», «Записки божевільного», «Старо-

світські поміщики» і «Коляска». Прочитавши їх, Ме-

ріме у 1851 році друкує в часописі «Ревю Де Монд»

статтю про творчість Гоголя. В статті «Микола Гоголь»

він познайомив французького читача також з «Мерт-

вими душами» і «Ревізором», які прочитав в оригіналі,

вивчивши російську мову. Популяризуючи творчість

Гоголя, Меріме у 1853 році переклав «Ревізора» фран-

цузькою мовою.

У 1853 році Меріме публікує книгу «Епізод з російсь-

кої історії. Лжедмитрії», в якій багато місця й уваги

відведено українським козакам. У п'єсі про Лжедми-

трія «Перші кроки авантюрника» Меріме малює об-

рази запорожців і описує життя Запорізької Січі, ви-

користавши відомості із «Опису України» Ґійома де

Боплана та повісті Гоголя «Тарас Бульба». У 1854 році

Меріме видає нарис «Козаки України та їхні останні

отамани», який повністю присвячений історії України.

231

У ньому йдеться про гетьманів Богдана Хмельницько-

го, Юрія Хмельницького, Івана Мазепу та шведського

короля Карла ХІІ.

У січні-липні 1863 року в «Журналь де саван» був

опублікований найзначніший твір Меріме з українсь-

кої історії — монографія «Богдан Хмельницький».

У 1864 році цей твір удруге вийшов разом із нарисом

«Степан Разін» під спільною назвою «Козаки минулих

часів». Ця монографія познайомила французького чи-

тача з постаттю великого українця. Про свій інтерес

до видатного полководця і державного діяча Мері-

ме писав в одному з листів: «Все, що я читав про ко-

заків, мене захоплює, і я хотів би знати відомості про

Богдана Хмельницького, якого не відмічено статтею

у «Всесвітніх біографіях». Історичну заслугу Богдана

Хмельницького в подіях Визвольної війни українсь-

кого народу 1648-1654 років Меріме вбачав у тому, що

«... цей великий муж прагнув визволити малоросіян або

козаків, своїх земляків, з-під ярма польських шляхти-

чів, які в той час чинили всі можливі насильства над

селянами його краю». Меріме вважав, що Хмельниць-

кий, здобувши для України свободу, «... можливо зу-

мів би зміцнити основи її незалежності, якщо б дійшов

до влади більш молодим або ж передав її не менш до-

свідченому керівникові».

Інтерес Меріме до історії України був тісно пов'я-

заний з інтересом до її сучасного життя й соціально-

го устрою, особливо до проблеми кріпацтва і можли-

вої селянської революції. «Народні оповідання» Марка

Вовчка, які Меріме прочитав у російському перекладі

Івана Тургенєва (1818-1883), викликали у нього очіку-

232

вання «нової жакерії». Оповідання Марка Вовчка «Ко-

зачка» Меріме переклав французькою мовою.

Великий гуманіст Меріме крізь усе життя проніс

любов до людини. Для нього чуже нещастя і чужа ра-

дість були такими ж близькими, як і свої власні. Близь-

кий друг Меріме російський письменник Іван Тургенєв

писав про нього: «Під зовнішньою байдужістю і холо-

дом він приховував дуже любляче серце; друзям сво-

їм він був неодмінно відданий до кінця; в нещасті він

ще більше приліплювався до них, навіть коли це не-

щастя було не зовсім незаслуженим. Хто його знав,

той ніколи не забуде його дотепної, нев'їдливої, на ста-

ровинний французький лад, вишуканої розмови. Я не

знав також людини менш марнославної. У ньому з ро-

ками дедалі більше розвивався той напівнасмішкува-

тий, напівспівчутливий, по суті, глибоко гуманний по-

гляд на життя, що властивий скептичним, але добрим

умам, які ретельно і постійно вивчають людські вдачі,

їх слабкості й пристрасті».

Великий письменник Франції, який присвятив

Україні значну частину свого творчого життя і нази-

вав себе козаком, помер 23 вересня 1870 року на півдні

Франції у місті Канни.

233

ЖУЛЬ ВЕРН

(1828 — 1905)

французький письменник

Успіхи науки не повинні виперед-

жати удосконалювання моралі.

Жуль Верн

Французький