Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

У січні 1878 року вона стає законною дружиною від-

ставного офіцера М.Д.Лобача-Жученка і з сином Бо-

рисом залишає Петербурґ і виїжджає до місця служби

чоловіка. Так з'явилася нікому невідома жінка Лобач-

Жученко. Вона живе в місцях служби свого чоловіка:

Ставрополі, Абрау-Дюрсо, Новоросійську, селі Сер-

гієвському на Ставропільщині, знову в Ставрополі.

У 1886-1893 роках Марко Вовчок жила в містечку Бо-

гуславі та в селі Хохітва на Київщині. Перебуваючи в

Україні, Марко Вовчок збирала народну творчість і го-

тувала матеріали для словника української мови.

У 1893 році Лобачі-Жученки переїхали з України

до Саратова. Тут Марко Вовчок підготувала до друку

повне зібрання своїх творів у восьми томах. Сім томів

вийшли з друку у 1899 році. Восьмий том цензура не

дозволила друкувати, і доля рукопису невідома.

У 1899-1905 роках Марко Вовчок із чоловіком жили

в селі Олександрівському на Ставропільщині, де вона

218

написала повість «Отдых в деревне», оповідання «Чор-

това пригода» і «Гайдамаки», переклала з польської

російською мовою оповідання Болеслава Пруса і Кле-

менса Юноші.

У 1902-1903 роках видавництво «Вік» у Києві над-

рукувало її твори у двох томах.

На початку 1906 року М.Д. Лобач-Жученко залишив

службу і переїхав із Марією Олександрівною на хутір

Долинський (нині у межах міста Нальчика, Північний

Кавказ), де вони збудували невелику хату на три кім-

нати. Тут Марко Вовчок, незважаючи на тяжку хворо-

бу, продовжувала літературну працю.

Померла Марія Олександрівна 10 серпня 1907 року.

Її поховали в садку біля хати. Перед смертю письмен-

ниця заповіла, щоб її поховали в Україні, а садиба, де

вона жила останні роки, служила завданням українсь-

кої культури.

219

П'ЄР ЕТЦЕЛЬ

(1814 — 1886)

французький видавець, письменник

Знай, що швидкоплинно все,

що нам дається

Навічно тільки слово

остається.

Юсуф Баласагунський

220

Ми

повинні

вчити

й

виховува-

ти, розважаючи.

П'єр Етцель

П'єр Жуль Етцель на-

родився 15 січня 1814 року

в місті Шартрі і все жит-

тя присвятив видавничій

діяльності. Він також ві-

домий як автор книжок

для дітей та юнацтва, які

друкував під псевдонімом

П.Ж. Сталь.

Коли у Франції поча-

лася революція 1848 року,

він, як прихильник респу-

бліканського устрою, брав

у ній активну участь, став

політичним діячем і посідав

відповідальні посади в уряді Другої республіки (1848-

1852). Після державного перевороту 1851 року в краї-

221

ні встановився режим диктатури Луї Наполеона Бона-

парта, проголошеного 2 грудня 1852 року імператором

Наполеоном ІІІ, і Етцель дев'ять років перебував у виг-

нанні. З-за кордону республіканець Етцель продовжу-

вав вести боротьбу з ненависним йому монархічним

режимом імператора Наполеона ІІІ. Він видавав і не-

легально поширював у Франції політичні твори Вік-

тора Гюґо (памфлет »Наполеон Малий», 1852 р. і збір-

ку віршів «Відплата», 1853 р.) та антибонапартистські

твори інших авторів. Після амністії Етцель повернувся

до Франції і відновив видавничу діяльність, яка мала

культурно-освітню спрямованість.

З ім'ям Етцеля пов'язаний розквіт французької лі-

тератури для дітей та юнацтва у другій половині 19-го

століття. У видавничій фірмі «Книговидавництво Ж.Ет-

цель і К°» («Librairie J.Hetzel et Cie»), яка знаходилася

на вулиці Жакоб, 18 у Парижі, він видавав твори най-

кращих французьких та іноземних письменників.

У березні 1864 року Етцель почав видавати ілю-

стрований журнал для дітей та юнацтва під назвою

«Журнал виховання й розваги» («Magasin d'Education

et de R'ecr'eation»), який виходив понад сорок років (до

1906), незмінно притримуючись свого девізу: «Ми по-

винні вчити й виховувати, розважаючи». Журнал був

улюбленим дітищем видавця. Він залучив до роботи в

журналі багато талановитих письменників, серед них

автор науково-популярних книжок Жан Масе та всес-

вітньовідомий романіст Жуль Верн. На його сторінках

друкувались Гектор Мало, Жуль Сандо, Еркман-Ша-

тріан, Едуар Лабуле, Андре Лео, П.Ж. Сталь (Етцель),

Андре Лорі. Постійними авторами журналу були виз

222

начні французькі вчені Елізе Реклю, Каміль Фламма-

ріон, Анрі Сент-Клер-Девіль, Вівьє де Сен-Мартен та

інші. Ілюстрували журнал найкращі художники-ілю-

стратори Ґюстав Доре, Альфонс де Невіль, Леон Бе-

нетт, Жорж Ру, Едуар Ріу. Найбільшим своїм успіхом

журнал завдячує Жулю Верну (1828-1905), який над-

рукував на його сторінках тридцять п'ять романів зі

своєї знаменитої серії «Незвичайні мандрівки».

Завдяки захоплюючій популяризації серед юних

читачів природничо-наукових знань журнал відразу і

назавжди здобув визнання не тільки у Франції, але і у

багатьох країнах світу.

Етцель підтримував дружні стосунки з Гюґо, Ме-

ріме, Жорж Санд, Мюссе, Бальзаком, Ламартіном,

Сент-Бевом, Доде. Серед його друзів було багато дія-