Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах
Шрифт:
цузькою мовою. Народна пісня і французька мова були
супутниками Марії з дитинства.
Навесні 1840 року батько вийшов у відставку і вліт-
ку того ж року помер. У 1845-1846 роках Марія пере-
бувала на вихованні в приватному пансіоні в Харкові і
виявила там блискучі здібності до вивчення мов. Піс-
ля пансіону вона жила у своєї тітки Катерини Петрів-
ни Мордовіної в місті Орлі.
В Орлі був гурток молодих інтелігентів, які обгово-
рювали становище кріпосного селянства, дискутува-
ли
ші, співали пісні. Серед них був український етнограф,
фольклорист і громадський діяч Опанас Васильович
Маркович104, якого за участь у Кирило-Мефодіївсь-
кому товаристві105 у червні 1847 року вислали на три
роки до Орла. Знайомство з цими людьми і насампе-
ред з Марковичем визначило життєві інтереси Марії.
Маркович розповідав їй про Тараса Шевченка, з яким
був у дружніх стосунках і знав багато його творів на
пам'ять. Під впливом Марковича Марія зацікавилася
українською мовою і українським фольклором, акту-
альними питаннями суспільного життя.
У січні 1851 року Марія Олександрівна одружилася з
Марковичем і виїхала з ним в Україну, яку полюбила на
все життя. В Україні вони жили в Чернігові (1851-1853),
Києві (1853-1855), Немирові (1855-1858). Марія Олек-
сандрівна разом з чоловіком збирала народну творчість,
вивчала побут селян, спостерігала їхнє підневільне ста-
новище, слухала розповіді про знущання поміщиків,
207
бачила народне горе, зрозуміла думи і прагнення тру-
дового народу, вивчила багато українських пісень.
1853 року у Марковичів народився син Богдан (р. с. 1915),
майбутній математик, революціонер, журналіст, пе-
дагог. Хрещеною матір'ю Богдана була княжна Вар-
вара Миколаївна Рєпніна, друг і шанувальниця та-
ланту Т.Г. Шевченка. Від неї Марія Олександрівна
багато дізналася про улюбленого поета.
Влітку 1856 року в Немирові вона почала писати
свої «Народні оповідання», які наприкінці 1857 року
видав у Петербурзі П.О. Куліш. В оповіданнях молода
письменниця розповіла чудовою українською мовою
про страждання і надії народу України на звільнення
від кріпацтва. Про «Народні оповідання» Марка Вовч-
ка Куліш писав: «Здавалось, після Шевченка нічого
208
____________________________________________ Українсько-французькі зв'язки
в особах, подіях та легендах
було вимагати більше від
малоросійської мови, та
п. Марко Вовчок розсипав
у своїх оповіданнях такі
багатства рідного слова,
що, я впевнений, сам Шев-
ченко буде здивований».
Тарас
Шевченко про-читав «Народні оповідан-
ня» в Нижньому Новго-
роді, повертаючись після
десятилітньої
солдатчи-
ни до Петербурґа. У сво-
єму щоденнику («Жур-
налі») він 18 лютого 1858
Тарас Григорович
року (за старим стилем)
Шевченко
(1814-1861).
209
записав: «Какое возвышенно прекрасное создание эта
женщина... Необходимо будет ей написать письмо и
благодарить ее за доставленную радость чтением ее
вдохновенной книги». А 22 лютого пише листа М.Ла-
заревському, в якому просить довідатися про адресу
Марка Вовчка: «Треба буде хоч письмом подякувати
їй за ї ї сердечні, щирії «Оповідання».
Влітку 1858 року Т.Г. Шевченко зі своїми друзями
надіслав Марку Вовчку в Немирів цінний подарунок —
золотий браслет і присвячений їй вірш «Сон» («На пан-
щині пшеницю ж а л а . » ) .
Петербурзькі шанувальники українського слова
запрошували її у столицю, і 23 січня 1859 року (за ста-
рим стилем) Марковичі приїхали до Петербурґа, де
вони перебували понад три місяці. На другий день піс-
ля приїзду відбулася зустріч Марка Вовчка з Тарасом
Шевченком. На пам'ять про цей день Шевченко напи-
сав вірш «Марку Вовчку», в якому Великий Кобзар з
батьківською ніжністю говорить про письменницю, як
про свою наступницю, називаючи ї ї своєю зоренькою,
своєю молодою силою і донею:
Недавно я поза Уралом
Блукав і господа благав,
Щоб наша правда не пропала,
Щоб наше слово не вмирало;
І виблагав. Господь послав
Тебе нам, кроткого пророка
І обличителя жестоких
Людей неситих. Світе мій!
Моя ти зоренько святая!
Моя ти сило молодая!
210
Світи на мене, і огрій,
І оживи моє побите
Убоге серце, неукрите,
Голоднеє. І оживу,
І думу вольную на волю
Із домовини воззову.
І думу вольную. О доле!
Пророче наш! Моя ти доне!
Твоєю думу назову.
У Петербурзі Марко Вовчок познайомилася з ба-
гатьма українськими і російськими діячами культури.
У цей час було підготовлене видання ї ї українських
оповідань у перекладі І.Тургенєва і збірка російсь-
ких оповідань «Рассказы из народного русского быта».
Обидві книжки вийшли з друку у 1859 році і були зу-
стрінуті
прогресивною
громадськістю із
захопленням,
ї ї літературне ім'я — Марко Вовчок — стало відоме всій
Росії. Російський революціонер-анархіст П.Кропоткін
у 1907 році згадував: «...в те годы вся просвещенная
Россия восхищалась повестями Марка Вовчка и рыда-
ла над судьбой ее героинь-крестьянок». У Петербурзі