Вигнання в рай

– Звичайно, поезя, - ззнався Сергй, - в якй же ще постас в лтератур найзручнше виявити себе художнику. Проза - занадто, вибачаюсь, як це у вас флологв називаться, тавтологю, занадто прозачно для художника.

– Даремно ти так гадаш, проза нод бува справжньою поезю, навть бльше поезю, анж деяк врш, принаймн мен це часто зустрчалось, - Оксана заохотливо подивилась.
– А чи можна було б почути твою поезю?

– Звичайно ж можна, але, - Сергй подивився на небо, де сонце вже стояло досить високо, - коли ми починали з тобою розмову, сонце було якраз над горизонтом ховалося за храмом, а зараз, дивись, вже досить високо - так можна до вечора проговорити. А я, взагал то, прийшов сюди працювати.

– Працювати - значить малювати, а поезя значить так - розвага? Впзнаю ниншню зверхнсть до поез.

– Та н, ти мене не зрозумла...

– Та це я знову пожартувала, на сьогодн вже аж забагато жартв. А час дйсно пролетв непомтно, мен, до реч вже теж пора. А поезю твою я все ж таки сподваюсь почути.

– Обов"язково! При першй-лпшй нагод. Мен ось треба б до твого тата навдатись, виршити питання щодо матералв для тинькування перед розписом. Для початку в мене запас, але невеликий, а надал треба буде ще багато. Та й познайомитися б треба докладнше з вашим веселим селом Веселим, сподваюсь, ти не вдмовишся стати для мене гдом показати мен село, розказати...

– з задоволенням, при першй-лпшй нагод. А зараз дйсно вже час мен повертатися додому. Справи, - вона потихеньку встала з лави пшла, кивнувши на прощання головою, бльше не повертаючись.

А Сергй, теж вставши з лави, ще довго стояв дивився й услд, аж доки вона, н разу не озирнувшись, повльно зникла за рогом. вн раптом подумав, що, розповвши Оксан про т вкопомн под останнього часу, як справили на його життя виршальний вплив, вн забув розповсти ще про одну величну, тако ж ваги вкопомну, принаймн поки що для нього особисто, подю - його призд до села Веселого, знайомство з отцем Михайлом, з Оксаною, Горпиною Степанвною та й взагал з цим селом, з цим храмом. Так, поки що ця подя була настльки значущою тльки для одного Сергя, але цлком моврно, що ця подя стане такою ж значущою для вс Украни, якщо йому вдасться втлити в життя свй задум щодо розпису храму - адже ж, виник цей задум завдяки саме цй под, завдяки знайомству з Михайлом Архиповичем Оксаною Михайлвною Князенками. Як дивно! Сергй раптом подумав, що вн же, врешт-решт, теж Михайлович, як Оксана! Його батька теж звали Михайлом - це все , що вн знав про свого батька. Жодно свтлини, жодного слова з уст матер, незважаючи на прохання Сергя розповсти хоч щось про свого батька, тльки запис у "Свдоцтв про народження" - "Михайлович". все. А тепер - Михайлович Михайлвна. Дивно.

Та, врешт, Сергй уврвав сво роздуми, одночасно вдрвавши погляд вд того мсця в кнц вулиц, де за рогом щойно зникла Оксана - треба вже починати втлювати задум розпису, який став би подю в житт Украни. Вн зможе.

Ще раз окинувши поглядом храм, наче увбравши зором його красу, Сергй повльно рушив до дверей, налаштовуючись на роботу, вдчинив двер, зайшов до середини, став посеред храму. Було прохолоднше, нж надвор, де, пднявшись досить високо, пригрвало вже довол вдчутно сонце, чи свтло дещо розвювало прохолодну внутршньо-храмову сутнь, яка, повол огортаючи думки й почуття Сергя, занурювала його все глибше й глибше в роздуми про втлення його задуму. Втлення задуму? А в чому ж поляга, врешт решт, його задум? Конкретно. Поки що вн вдчував лише загальний настрй, всеохоплююче вдчуття якогось прозрння, немов перед ним раптом розчахнулась завса, але свтло, що нахлинуло з-за завси, поки що лише заслплювало, породжуючи натхнення, але няких виразних обрисв якихось конкретних образв у цьому всеохопному заслпленн бажанням творити поки що не було. Якийсь чи то гул, чи то шум - Сергй називав це музикою натхнення.

А ще, оце таке знайоме, що завжди на тебе чига, немов хижак у засдц, напередодн втлення нового твору, що завжди йде плч-о-плч з натхненням, наростаюче вдчуття якось нехот, яка, мов сутнь, що посилються перед самим сходом сонця, потм переходить немов у переляк, нарешт вибуха майже панчним жахом перед грандознстю задуму - панчний жах простого смертного, який наважився, який повинен стати надлюдиною, богом, панчний жах перед межею мж смертнстю та безсмертям, мж сьогоденням та вчнстю, коли твар повинна стати творцем, миттво й неймоврно перерсши, перевищивши самого себе. Це почуття було принизливим, як почуття простого смертного, який в тоб вдмира, для гордост безсмертного, який в тоб народжуться, але водночас велично пднесеним почуттям, як почуття запаморочливого жаху, коли ти стош перед безоднею точно знаш, що тоб доконечно доведеться кинутися в цю безодню. Але як неповторн почуття охоплюють тебе, коли ти врешт безоглядно кидашся в цю безодню, яка виявляться безоднею радост щастя, коли тво серце безпосередньо днаться з стиною, добром красою, без мри черпаючи натхнення з безмру творння. Але ж для того, щоб пробитися до цього щастя, треба ще перейти межу цього жаху, наважитися, примусити себе стрибнути в безодню.

Бувало, що Сергй тимчасово й вдступав назад вд ц фатально меж перед навалою нехот жаху, ткав у заспокйливу буденнсть повсякденних справ, стараючись забути сво висок намри, але ж все одно доводилося таки долати потм межу вже бльш ослабленим. Зараз же Сергй не мав намру вдступати, вн вдчував у соб силу здолати цей жах, вдчував ршучсть кинутися в безодню натхнення. , знаючи, що це його переродження з смертно людини в творця неможливе без Божо допомоги, Сергй, як завжди в таких випадках виршив звернутися безпосередньо до Творця - ставши на колна на тому самому мсц, де щойно перед цим з Богом сплкувалась Оксана, вн поринув у молитву.

Йому вдкрилося. Вн зрозумв. Вн знав. Вн вдчув, побачив внутршнм зором. Вн побачив той шлях, врнше ту стежку, вузесеньку стежку, якою людство йшло до Голгофи, до Воскресння. А чому, власне йшло? Хба людство й зараз не блука поганськими завулками, мета яких - Голгофа? Хоча зараз воно блука з Христом у серц з почуттям вини, а були часи... Сергй побачив весь дохристиянський безмр часу, вс ц тисяч, десятки, сотн тисяч рокв, мльйони днв ночей, коли кожен день - нби вдкрите боже око, що закриваться на нч, щоб наступного дня знову вдкритися й побачити все ту ж стежку, якою людство пряму до Голгофи...

...День - нч, нч - день, день - нч: у переливах сонцесяйност благословень темряви прокльонв замкнулось видноколо, здавалося байдужих, змигв Ока-Неба, що, як за часв прощання з Авелем, все незворушно спогляда, як по обличчях сполотнлих вкв кривавою гримасою вдчаю, страху й ненавист пробга судома, просякнуто димом жертвоприношень, стежки, мета яко вд вкв - Голгофа. Залзний поступ плот, звалтовано замахом на слово, залзний крок, гартований на сходах клятвопереступв - плутаться пд ногами зужитий, непотрбний свт, який кожен з безсмертних примряв на себе, неначе чисту передсмертну сорочку - стежка... Дехто з всемогутнх повелвав розпочинати безсмертя вд брунькування березнево наснаги, метою яко, врешт, виявлявся - листопад; дехто з слуг Велико Матер проповдував початок шляху вд зерня першого цлунку, метою якого, врешт виявлялось - тлння; кожен з провсникв справедливост проголошував початком шляху подзвн розрваних кайданв, метою якого, врешт, виявлялась - безвихдь помсти: нколи нкому не оминути стежки, уплетено кривавим струмком у внок тернових лт, мета яких - Голгофа... Якщо ж твоя молитва глибиною в тво життя, тод смерть твоя - лише цлунок вчност, який спрозорить тво тло до невидимост нетлнних слв: вростайте ж, здйнят до Бога, руки, корнням молитов вростайте в небо - плоди нетлнних слв хай пожина вчнсть...

Розплющивши оч й пдввшись з колн, Сергй вже розумв загальну композицйно-колористичну побудову майбутнього розпису. Центральне, головне мсце, мсце, найбльш вигдне щодо можливост його спостереження з любо точки храмового простору, найвигднше мсце щодо освтленост буде займати смерть воскресння Господн, Голгофа - ця центральна точка в стор людства, вд яко бере початок не лише нове лточислення, а й цлком нове свтобачення, основа якого поляга в переваз божественного над тваринним в людин.

В колористичному план це центральне мсце розпису буде також видлене найбльш свтлою, чистою, прозорою, осяйною гаммою - кольорв сонцесяйно ранково травнево заграви. Чим нижче ж опускатиметься погляд глядача вд цього центрального фокусу розпису, який вдразу ж буде приковувати увагу, тим похмурш, темнш, зловснш тони будуть розповдати про ту язичницьку криваву стежку людства до Голгофи - в композицйному план це будуть, в основному, сцени з Старого Заповту вд початку свтотворення й грхопадння людини аж до появи Христа, що символзуватиме вселюдське сходження вд панування тваринних нстинктв до розумння Божих заповдей; вище ж у свтлосяйнших тонах будуть зображен сцени з Нового Заповту, дяння апостолв, вхаристя, й тут же будуть сцени з давньоукрансько стор християнзац - дяння княгин Ольги, хрещення Украни-Рус Володимиром...

так буде кожного разу: як тльки вдвдувач буде входити до храму, його увагу мимовльно буде приковувати Воскресння Господн; дал погляд буде повол спускатися, неначе в пекло, в сутенюч нетр дохристиянського грховного шляху; а потм знову, вже бажаючи розрадити й розвяти похмур вдчуття, погляд буде повертатися до найсвтлшого Воскресння, вже на новому рвн, з новим вдчуттям радост вд нового усвдомлення велич Благо Вст...

Звичайно, це буде дещо незвичне, може навть трохи не канончне виконання розпису, але ж головне - не рабське дотримання формальних норм, а духовний вплив на свдомсть людини, й отець Михайло, як нхто, повинен розумти це, не повинне це викликати нерозумння й з боку ново-вдроджено, неначе воскресло з сторичного небуття Укрансько Церкви - Кивського Патрархату, Церкви, для яко вже не повинно бути наржним каменем достеменне дотримання формальних застиглих канонв великодержавного мперського залзобетонного духу, одним з головних завдань якого було зацементування рзноплемнност загарбаних народв в одну врнопддану масу, перетворення людини на слухняний гвинтик в мперському великодержавному механзм для зручност свтських властей, яким слугувала мперська церква, перетворившись в один з нститутв т ж само свтсько влади.

Для Укрансько ж Церкви завдання зовншнього насильницького згуртування людей в одну спльноту за допомогою незрушних залзобетонних норм канону не ма вже жодного значення, адже вльний укранський народ в свой власнй незалежнй держав не потребу жодних зовншнх спонук для об"днання, бо ж вн уже й так само-згуртований внутршньою глибинною днстю укранського духу, дарованого нам самим Богом, тобто божественною днстю, яка вже сама й породжу, як вияв ц божественно дност, незалежну Укранську Церкву, для яко головне - духовний розквт кожно людини, як умова загального духовного розквту всього народу. Саме цьому й слугуватиме розпис храму, задуманий Сергм: це буде жива, нагальна, дохдлива розповдь про важкий шлях людства вд грхопадння до воскресння, захопливий, проникливий заклик до кожного позбутися грхв, покаятися - воскреснути разом з сусом Христом!