Звірослов

– Що з тобою, Натаха?
– злякано питає Капітоліна.
– Що сталося?

– Нічого не сталося, абсолютно нічо! В тому-то і біда! І нічого ставатися не собирається!

– Заспокойся, Натаха. Лягай спати. Ти п’яна.

– Я п’яна, але спати не лягу! Я тобі маю всю правду сказати. Щоб ти, Капітоліна, не мучалась більше.

– А я не мучаюсь, - Капітоліна ображено надуває губки.

– Подивіться на неї! Капітолінка не мучається! Канєшно, не мучається, бо для того, щоб мучатися, треба мати мозг!

– Нащо ти так кажеш, Натаха?

Капітоліна лягає в ліжко і ховається під ковдрою.

– Я тебе не чую!

– Нє, ти мене чуєш, Капітоліна!
– Натаха ні з того ні з сього починає плакати.
– Ми з тобою два сапога пара. Офіціантка і продавщиця рибного отдєлєнія! Муж і жена! Странно, що ми ще сексом не занімаємося.

– Натаха, - Капітоліна повертається в кухню, - заспокойся. Усе буде добре.

– Канєшно, добре. Секс - це всігда добре.

Натаха тихо рюмсає в Капітоліни на плечі.

– Мене ніколи не назначать главним адміністратором, Капітоліна, понімаєш? Ніколи!

– Чого ти так вирішила? Назначать, канєшно! Не сьогодні, так завтра. Ти ж сама казала, що главне мати опрєдєльонну ціль.

– Я тобі збрехала!

– Навіщо?

– Щоб круче виглядати. Ніяка ціль не поможе, якщо ти народилася дурою.

– Я не дура, Натаха, - Капітоліна каже це ніжно і лагідно.

– Дура, Капітоліна, дура, - так само ніжно і лагідно заперечує п’яна Натаха.
– Ти на «Львівській брамі» хотіла вийти, помниш? Всі знають, що «Львівська брама» неробоча. Всі. Такої станції метро взагалі нема. Тільки назва. Її вирили, а потім зарили опять. А ти, Капітоліна, нічого не поняла. Нічого не поняла, бо не маєш чим.

Капітоліна мовчить. Ворушить бровами.

– Я всьо поняла, - невпевнено захищається.

– Ага, поняла. Так поняла, що тебе наряд міліції додому привів. Я розписку мусила писати, що отвічаю за тебе. Якби не я, то сиділа би ти у дурдомі в білому балахоні.

– Той… міліціонер, він сам запропонував відвести мене додому…

Капітоліна дрижить як у лихоманці. Капітоліні хочеться розридатися разом з Натахою, але якийсь далекий внутрішній голос шепоче їй: «Вашій Високості не годиться зараз плакати. Ваша Високість має бути вищою за біди і негаразди».

– Я й сексом ще не занімалась, - чомусь каже Капітоліна, ковтаючи сльози.

– В тебе всьо впереді, Капітоліна. Щоб заніматись сексом, мозок не потрібен.

4

Якщо я і дурна, то в цьому теж є свій шарм, думає Капітоліна.

Вона стоїть у черзі за мандаринами в кіоск біля будинку Натахи. Мандарини лежать на вітрині у трьох різних ящиках, трьох різних видів. Капітоліна не може між ними вибрати. Одні - дрібненькі і жовті, інші жовті, але крупні, ще інші - крупні, оранжеві, з кісточками. Ці останні найдешевші, хоча виглядають найкраще.

– Дайте, будь ласка, півтора кілограма мандарин, тих, що з кісточками, - каже Капітоліна.

Вони коштують шістнадцять гривень за кілограм.

Продавщиця миттю набирає в торбину мандарини, важить їх на електронній вазі і простягає їх Капітоліні:

– Двадцять вісім гривень сорок копійок.

Капітоліна обмінює торбину з мандаринами на гроші. В її голові проходять складні підрахункові операції.

Півтора кілограма мандарин, думає вона, - це шістнадцять гривень і ще пів по шістнадцять. Пів по шістнадцять - це вісім гривень. Шістнадцять гривень і вісім - це… (чоло Капітоліни морщиться)… це чотири до двадцяти і ще чотири після. Двадцять чотири!

– Перепрошую, - каже Капітоліна, - скільки ви сказали?

Продавщиця повторює свою ціну. Двадцять вісім гривень сорок копійок.

Капітоліна не впевнена у своїх підрахунках, але все ж наважується опротестувати ціну:

– Півтора кілограма по шістнадцять гривень - це двадцять чотири.

Продавщиця нервово сіпається.

– Там було більше, ніж півтора кілограма, - мало не кричить вона.

– А!
– Капітоліна вибачливо посувається вбік, звільняючи місце біля віконечка іншим покупцям.

Тримає торбину з мандаринами, і їй здається, що мандарини такі страшенно оранжеві, що аж горять.

Вона мене обдурила, думає Капітоліна, але, напевно, так треба. Я дурна, а дурних гріх не обдурити.

Відходить від кіоску в бік дому. Зупиняється. Мандарини зараз вибухнуть. Голова теж.

Навіть якщо я дурна, то чому мене мають обдурювати, думає Капітоліна, чому? До дурних, навпаки, треба ставитись поблажливо, бо їм і так погано. Вони вже без того покарані.

– Вибачте, - Капітоліна повертається до кіоску, - ви не могли б переважити мандарини?

І чому я не замовила кілограм мандарин, думає Капітоліна, з кілограмом не було б жодних проблем.

– Дєвушка, - продавщиця не на жарт знервована, але намагається говорити якомога ввічливіше, - там був кілограм і шістсот тридцять грам. Вам пощітать на калькуляторі?!

– Ні, я хочу, щоб ви переважили мандарини.

Продавщиця не слухає Капітоліну. Бере калькулятор, висуває його у віконце кіоску, так, щоб бачила і Капітоліна, і решта покупців, що стоять у черзі. Блискавично набирає цифри. Капітоліна нічого не встигає помітити.

– Бачите?!
– кричить продавщиця, тикаючи калькулятором Капітоліні в груди.
– Так, як я і сказала! Двадцять вісім гривень і сорок копійок. Ну тридцять вісім - я округлила на дві копійки. Але якщо вони вам так потрібні, то нате, візьміть!

Мандарини вибухають у Капітоліни в руках. Голова теж. Капітоліна стає червоною як буряк, боїться відірвати погляд від землі. Покупці в черзі з осудом і трохи з жалем спостерігають за тим, як Капітоліна принижено відступає.

Так мені й треба, думає Капітоліна, нащо було перечити? Якщо й обдурила, то нехай їй буде більше. Нехай всім людям буде більше.

– Три бананчика, пожалуста, - замовляє наступний покупець.

– Ні, почекайте!
– Капітоліна втретє просувається до віконця.
– Почекайте!

– Дєвушка, да успокойтесь ви!
– бурчать у черзі.

– Ні-ні, почекайте!

Капітоліна виймає свій гаманець і викладає з нього всі гроші продавщиці.

– Нате, - збуджено тараторить Капітоліна, - візьміть усе! Мені не шкода! Раз ви обдурюєте, значить вам не вистачає. Візьміть усі гроші, прошу! У мене вдома є ще!