Поэзия

Ні, я чую наше гасло! Ось воно все голосніше… Зав’яжіть тісніше рани, Шкода кров губити марне!..» Так дитячі мрії грали Між примарами гарячки. А тепер? - гарячка зникла, Але мрії не зникають. І не раз мені здається, Що сиджу я у полоні І закута у кайдани Невидимою рукою, Що в руці у мене зброя Неполамана зосталась, Та порушити рукою Не дають мені кайдани. Глухо так навколо, тихо, Не шумить гарячка в жилах, Не вчувається здалека Дикий гомін з бойовиська.…

bookde igner@the-ebook.org 13.08.2010

Данко.   Шо мовчите? Га? Де Ізергіль, стара блядь! Голос з натовпу.   Вчора здохла. Данко. (Невпевнено)   Іттіть. Голос з натовпу.   А не пішов би ти на хуй! Запопадливий голос з натовпу.   Данко! Печінка згасає. (Данко кида об пол смердючу згорілу печінку) Запопадливий голос з натовпу.   Данко! Нирки рви - вони горітимуть. (Данко вирива нирки. Вони горять,але не так яскраво, як хотілося. Тоді Данко і їх кидає у пісок.) Данко.   Що, падлюки. Тепер довольні? (Натовп мовчить)…

янка упала —падчына јд прадзедॠспакон в€коҐ ћне засталас€ спадчына; ѕам>=ж сва>=х >= чужакоҐ яна мне ласкай матчынай. јб Єй мне баюць казк>=-сны ¬€сенн>=€ пратал>=ны, = дуб апалены. јб Єй мне будз>=ць успам>=н Ќа л>=пе бусел клЄкатам Ўто лЄг л€ вЄсак покатам; Ѕл€€нне-зоҐ на пасьб>=шчы, =ных грамад Ќа мог>=лкавым кладзьб>=шчы. = чорну ноч я Ґсц€ж раблю агледз>=ны, :>= гэты скарб не збрыҐ дзе проч, :>= трутнем Єн не з’едзены. Ќашу €го Ґ жывой…

         Боровиковський Левко          ПОДРАЖАНІЄ ГОРАЦІЮ Щасливий в світі той, хто так уміє жить, Як наші прадіди живали: Волами рідними дідівський степ кроїть, Довги затилка не згинали. Не кличе барабан впівніч на розбиття, На море човна не спускає, Не тягне брата в суд; чуприною сміття З порогів панських не змітає. А хто на хуторі розсаджує садок, Дорідні вишеньки кохає, І ножиком кривим до яблуньок, грушок, Спиливши, різочки щепляє; Розлігшись…

Там слід вигоряє, де з ордами йде, — Він дума, що світ завоює. Розсію, розвію я сам ворогів, В Дунайській їх витоплю хвилі, А сам відпочину посеред степів, З конем на високій могилі… А може поляжу й сам серед степів З тобою, ти, вірний мій коню? Широким я тілом згодую орлів, А кровію моря доповню. Курчавим я чубом поля застелю, Дам збрую я краю чужому, А білії кості в свій край відішлю — Дунай їх занесе додому. Прощай же, отчизно, ти, рідний мій край!…

Боровиковський Левко     ЧОРНОМОРЕЦЬ То не сірий туман З Чорномор’я підняв — Піднімаються гуси то сірії; То не хмару снігів Буйний вітер навів — Піднімаються лебеді білії. Кричать гуси: ґел! ґел!. А за ними орел Іспускається з хмари високої: «Не тікайте вгорі, Гуси сірі мої! Підождіте орла, мої любії! Я не бити лечу, Розпитати хочу: Чи не бачили ясного сокола? Чи не стрітили ви Богатир-голови, З Чорноморії доброго молодця?» — «Коло…

Михайло (курить сигару) . Славно покачатись на траві після купання і затягтись сигарою! Чорт його зна, якось мене лінощі обсіли: сьогодні уже й до школи не пішов. (Потягається) . Та з цією дрібнотою нудно й воловодитись… тільки Павло й зможе! Голоси (за вікном) . Ос-са! Рос-са! Кос-са! Нос-са! Павло (за вікном) . Ну, тепер разом, швидче, не зупиняючись. Голоси (за вікном) . Оса! Роса! Коса! Носа! Михайло . Товчи, товчи! А я полежу та поніжусь: тут у холодку так славно! Вітрець…

Я прошу вибачення у поета, який зараз напевне перебуває в небеснім раю, бо мушу навести деякі подробиці з його особистого життя. Це є необхідним для того, щоб читач збагнув мотиви віршів Беккера. Тому дозволю собі переповісти дещо з листа небоги поета Хулії, дочки його брата Валеріано, до письменниці Кармен Бурґос, оприлюдненого останньою в її творі «Говорячи з нащадками» (Мадрид, 1929 p.). Фрагменти діалогу: — Що вам відомо про велику романтичну любов Беккера? — Його кохану звали Хулією…

запізно щось міняти вже між нами, лиш смуток ходить нашими стежками. із кожним днем все більше я закохувалась в тебе, але тобі ті почуття були не треба. якщо це все було лиш грою, чому ж так важко не стрічатися з тобою? чому усе нагадує про тебе? нічні прогулянки  і зорянеє небо? забудь тепер усе, що було поміж нами так добре як раніше – тепер уже не стане. люблю тебе: і твої очі, і твій сміх, могла б бути твоєю, лиш…

Мазепа Іван Ей, Іване, поповичу-гетьмане! * * * Ей, Іване, поповичу-гетьмане! (1) Чому так запустився у недбання? Ой був єси хорошим усім паном, А потім протиставись усім станам. Сам цілодушно став гетьманувати, Хотів нащадкам звичай той віддати. Ти давню вольність війська став ламати, І гідності всіх станів зневажати. У гордість ти упав і став пишатись, І родом своїм славно вивишатись (2). Забув: тебе з любові ми обрали Та й старшим собі паном забажали. Вже й…

Мазепа Іван ДУМА Всі покою щиро прагнуть, А не в оден гуж всі тягнуть, Той направо, той наліво. А все браття: то-то диво! Не маш любви, не маш згоди, Од жовтої взявши води. През незгоду всі пропали. Самі себе звоювали. Гей, братове, пора знати, Що не всім нам панувати І речами керувати. На корабель поглядімо, Много людей полічимо. Однак стерник сам керує, Весь корабель управує. Пчулка бідна матку має І оної послухає. Жалься, боже, україни, Що не…

разцелувайте ни вий отзад!

гори безнадеждния пламък на жълта луна. Ний помним люлякова утрин и песни и смелост и битки сред розови пламъци в стария Лом, ний помним последната схватка зад някакво село и вълчите зъби на кървав и страшен разгром. И както ранените миди грижливо и нежно лелеят съкровища в пълната с мъх дълбина, тъй носим и ние в сърцата си свойте копнежи, смразени в кристали и бисерни бели зърна. А речните риби, напуснали свойте подмоли, на хищни ята ни преследват по нашия път…

търг на срам и на тегла, който пълни много гроби и хареми със тела. – Ей, паша, купи робиня – рече гнусний господар – и от нашата пустиня отнеси безценен дар. Три цвята са, три елмаза – с кръв и злато ги купих, кат съкровища ги паза – избери една от них. Айше е мома отбрана от зелений нилски бряг. Кожа черна, кадифяна, очи пламък, зъби – сняг. Сара бледна е еврейка, красна щерка на Ливан, има взор на чародейка, страстни гърди, строен стан. …

   Боровиковський Левко              ВОЛОХ За морем степ, край моря степ, В степах волох з шатрами ходить: Крива коса, зубчастий серп Волоха в поле не виводить. Волох не йде в полки служить, Волох живе — як набежить. Широкий степ — його постіль, Кругом стіна — із небом гори. Нежатий хліб, небрана сіль, Півголий сам, а діти — голі. Зате ж татарин, німець, лях Не гріли рук в його шатрах. Пани в хоромах просять сна, Купець моря перепливає, Моряк в воді шукає…

Зелененький барвіноньку! Сватай мене, дівчиноньку!» — «Дівчинонько, Рибчинонько! Твоє пиво, пиво-диво, Брата за серце схватило, І схватило, І звалило З кониченька вороного, Струїш мене, молодого! За науку, Зміє-суко, Тепер іди — хоть за ката: Отруїла свого брата!».