Архе

82

– Та, але в руках чоловік несе алюмінієвий тазик з капустою, а дівчина -

гумову качечку... і кріп у жмені...

– Чи навіть не кріп, а конторну рахівницю. Арифмометр. Вуйко скривив губи.

– Глядач подивиться і подумає собі: «Ага, рахівниця. Ну, ясно. Ідуть шось

рахувати». Нам закинуть поверхневу предметність.

Терезка промовчала.

– Слухай, - озвалася вона.
– А тебе ніколи не причан-далило реклами

придумувати?

Вуйко знизав плечима.

– Ну, тоді слухай, бо мене спричандалило. Значить, телевізійна реклама

журналу мод. Такого дуже просунутого й ультраструйового. На кухні сидить юнак

спиною до камери. Чути, як запалюється сірник. Чути, як чувак затягується.

Половина думаючого населення України зразу викуповує, шо до чого, - чувак дує

бамбалачу. Чутно, як він затягується, а потім - наростаючий звук ударів

серця, як у Пінк Флойда. Люди сидять, чекають, коли ж він видихне, час іде, нарешті чувак видихає дим і починає тихенько так підсміюватися. Потім голосно

ірже. Потім він регоче, як несповна розуму, і голосно вигукує: «WHAT A BEAUTIFUL LIFE!!!». Тут з'являються обкладинка свіжого випуску журналу, там

якась «Бурда мода» чи альманах «Пізнайко», і титри англійською: We also think that way

– Ого, нівроку! Хоч, як на мене, надто буржуазно. Я от, наприклад, вже таку

собі бачу: ніби ідуть лісом двоє грибників і нічого не можуть знайти. Стають

отак біля берізки, заморилися, поспиралися на патички, на порожні лубочки

втикають. Тут один каже: «От зараз би піци». А другий в'їдливо так

відповідає: «Ахуїци, бля!». І разом, мов осяяні, вигукують: «Піца «Ахуїца»!

Хтось набирає по мобільнику номер, замовляє піцу-ахуїцу з грибами і сиром, і

ми вже бачимо, як поміж берізками біжить пінгвін зі срібною тацею на

піднятому крилі. Підбігає до охуїлих

83

грибників, знімає з таці покришку, а там - паруюча духмяна піца. Грибники

беруть по шматочку і кусають, примовляючи: «Справжня піца - піца «Ахуїца»!

Терезка засміялася, а вуйко знову зупинився попісяти.

– «Пиво «Львівське», - сказав він, заправляючи майку в штани.
– Відчуй

полегшення!» Між іншим, можу тобі ше одну запропонувати: стоять двоє чуваків

над панорамою нічного міста. Асоціативний ряд - декаданс там, екологічна

катастрофа, торжество тєхнікі над человеком... Лиця в чуваків задумані й

одухотворені величністю занепаду. Один так риторично воздіває руку над містом

і запитує: «Майбутнє..?». А інший з таким пафосом йому: «ВІДСУТНЄ!!!». І

напис: «ЙОГУРТ «БАБАЙ». УПИР СЕРЕД ЧУМИ».

– Нівроку так. Колись я теж так забавлялася, коли по місту сама лазила. Теж

одну, дуже концептуальну, придумала. Якраз вкладається в рамки русинського

імпресіонізму, чи як там було.

– А ну давай.

– Ну, уяви таке. Вздовж Берлінської стіни бредуть собі двоє типків, курять

якусь папіроску на двох і копають поперед себе бляшанку з-під «Кока-коли».

Ідуть, ідуть, ідуть... На стіні пістрявіють антифашистські ґраффіті. Стіна

довга-довга... Ідуть, копають, курять... Ідуть... копають... курять... Ідуть.

Копають. Курять. По двадцяти хвилинах такого ненав'язливого відеоряду один

закумарений чувак, не витягуючи рук із кишень, копає бляшанку з-під «Коки»

сильніше, і та відлітає десь убік. Слоган: PEPSI. FUCK IT!

Вуйко радісно кивнув.

– Винятково для галицької ментальносте рекомендую: ПЕПСІ. ПОХУЙ!
– додав він, люто розкурюючи чергову цигарку, ніби висмоктуючи з неї душу.
– У принципі, радикально. Але можна й жорсткіше. Значить, так: панорама Єрусалима. Над

Голгофою сідає сонце, і силуети хрестів на ній геть чорні. Камера показує

лиця двох розіп'ятих мучеників - вони виснажені болем і сонцем. їхні губи

84

потріскалися від спраги. Камера показує центральний хрест... але він

порожній! Наступний кадр - гурт римських воїнів оточив Ісуса. Хтось пригощає

Його «Спрайтом», решта дружньо плескають Христа по плечі. Ісус із насолодою

робить ковток і відригує. Всі сміються. Грає увертюра з «Jesus Christ Superstar». На вечірньому небі спалахує напис: SPRITE ІМІДЖ - НІЩО. СЛУХАЙСЯ СПРАГИ!

Наступної, четвертої по рахунку секунди, обидвоє різко зупинилися, зачакловані. Ноги вийшли на просіку, й очам відкрилося те, про що не хотів

говорити завчасу вуйцьо Юлік.

Колія закінчувалася тупиком. Дерев'яна загорода, помальована колись чорними і

білими смугами, помітно вицвіла й облущилась.

Тупик, остаточна зупинка. Найколосальніше: те, що не вкладається в рамки

уявлень про Карпати. Зліва була залізнична станція - справжнісінька, сказати

б, автентична залізнична станція, така ж, як і в місті. Проста будова з

високим входом, вибитим вікном і брудно-блакитною колоною. Це радше

нагадувало не зупинку, а циганський навіс від дощу. Таких-от навісів між

Мукачевим і Львовом - по сотні на кілометр.

Напис на будівлі (звідки взялися букви у лісі?) говорив:

* СТАНЦИЯ

БЕСКИДЫ

її свідомість заціпеніла.

– А я казав, що то є ШОСЬ?!
– здалека долинув голос вуйка.

Вона кивнула, вся ватяна: закривати рота чи трохи повтикати від здивування?

85

Вуйко Юлік молодецьким смиком вискочив на перон. Сперся руками в боки, задер

голову до неба і голосно втягнув повітря. З насолодою видихнув.

– Боже, але тут файно!
– сказав він і пацнув себе по товстенькому стегну.

Терезка озирнулася довкола. Руді стовбури сосен, потикані цурпалками сухих

гілок, крони в небі стиглого винограду, шум потоку десь поруч і, забери його

біс прямо тут і зараз, НАТУРАЛЬНА ЗАЛІЗНИЧНА СТАНЦІЯ! Щось таке, що оглушує

своєю присутністю.

В кінці колії, де шлях замкнувся знаком тупика, стирчав незрозумілого