Архе

Сухий паркет у коридорі зарипів, і в кімнату, яка встигла вже згубити чіткі

контури за клубами диму, ввійшла цьоця Настя.

Але вуйко не розгубився і першим радісно вигукнув:

– Настя! Дивися, які ми хіпі!

– Йой! Боже! Ти здурів, Юльку! У вітальні курити?! Терезка?! То ти куриш?!

Ану вже кинула з рук! Йой! ТА ВИ П'ЯНИ То ти мені дівку споїв, ти, скотино!

– Ми хіпі! Ми хіпі!
– в екстазі вигукував вуйко Юлік і розмахував у повітрі

складеними буквою V пальцями.
– Я старий хіпун, а ти хто?

– Йой, хіпун?! Та ти срака стара! Подивися, на шо ти подібний! П'яний, як

бельок! Ану вже мені тут всьо поперевітрювали! Йой! В МОЮ ТАРІЛЬОЧКУ - І

ПОПІЛ? Ти безсовісний!!!

– Ціхо! Ми з Терезкою тутай хіпуєм, а ти шо тут робиш, я не знаю! Ти на

роботі маєш бути! Ти міщанка! А я старий хіпі! Я з бангладешцями гашиш курив!

– Йой, будеш мені ту байки розказувати! Гашиш! Тоже таке скажеш! Ану, Терезко, вже мені музику тихше зробила! Шо сусіди скажуть?!!

– Та срала я на Ваших сусідів!

– Гі-і-і! Дівко, май Бога в серці! Та тебе ні один кавалер не захоче, як

будеш таке казати!

– І я срав, ясно?! Ми з Терезкою обидвоє срали! І то з високого горба! Бо ми

такі хіпуни, шо тільки дай дорогу!

– А ти шо тішишся, старий осел? Подивися, шо з дівки зробив! Але чекай, чекай! Я тобі таких хіпунів дам, шо будеш знати, як у вітальні курити! Чекай, чекай, Матінка Божа всьо бачить!
– і цьоця Настя люто тицьнула в образ, що

висів над килимом.

На що вуйко аналогічним жестом показав на балкон:

– А хочеш, ми тебе з Терезкою з другого поверху викинем? Х-ха! Думаєш, не

зможемо? І не таких викидали! Та я, коли в общазі жив, та я з афганістанцями

знаєш шо робив? Я гашиш курив!

92

93

– З бангладешцями, вуйку.

– Та один хуй. Ну шо, Терезко, заходь зліва, а я таково справа... І таково ЇЇ

попід руки, і-і-і-і-і ррраз!.. І-і-і-і дв-в-ва!

– Пусти, зараза! Пус-ст-ти, зволоч! Ай, людоньки! Кидають!

– Та ж ми, вуйку, хіпі! Ми ж такі добрі!.. Зла нікому не... Ех, пізно...

– Точно, пізно. Треба було їй раніше думати. А вона думала, шо я такий

простий! А я нє-е-е, я хіпі!.. Між іншим, про афганістанців. Ми з ними з

дев'ятого поверху вики-дували чучела. А в чучела клали банку з томатним

соком. І головою вниз! Об асфальт! Бац! А сік - хляп! Піздєц, карочє. Це я, блядь, хіпував - так хіпував. Оце були деньки!..

Аж раптом вуйкові відсікло.

10

Терезка, тепер уже нічим не переймаючись, струсила попіл на турецький килим і

лиґнула пива.

Вуйко, зажмурившись, слухав музику і зі щораз меншим успіхом удавав, наче не

сталося нічого етапного.

За кілька хвилин йому зробилося трохи не по собі.

– Оце ми да-а-а-али...

– Оце ТИ дав, вуйку. Теж придумав: жінку - з балкона. Тільки ногами, бідна, фуркнула. Хоча... Певно, лежить зараз в аґристі зі звернутою шиєю... Ще пива?

– Нє.

Запала чергова пауза.

11

– Ну, Терезко, - знову почав своє вуйко.
– шо не кажи, а вона сама

напрошувалася.

– Абсолютно. Тільки так. Лізла, як жаба під косу, - Терезка кивнула, склала

руки на животі й заплющила очі. Вона світилася спокоєм, наче сита молода

мама.

Вуйко намагався щось вимовити, але напружена внутрішня боротьба відтягувала

цей момент за обрій можливого. Коли на душі у вуйка Юліка, старого хіпі, завгоспа, а тепер ще й вдівця, зробилося зовсім сцикотно, він витиснув:

– Знаєш шо, Терезко?

Терезка запитально кивнула, не розкриваючи очей.

– їхала би ти собі додому. Я вже шось нахіпувався.

12

Делікатно розпрощавшись із вуйцьом Юліком, вийшла з хати завчасу - до поїзда

ще цілих дві години. Терезка заглянула в садок під злощасний балкон. Пишні

кущі аґрусу проламалися під чимось важким, звідки неприродно вертикально

задерлася нога у сандалику. Заглядати всередину кратера, утвореного погнутим

галуззям, вона не наважилася.

Щоб не плестися перед часу на вокзал, вирішила піти на річку. Було безлюдно, тільки здалеку чулося повільне баламкання дзвіночка на шиї корови.

Посиділа собі трохи на мості, звісивши ноги з висоти; кидала камінці у

винесений на берег повінню іржавий кістяк фургона. Крило й отвір для фари.

«Унікальний колір», - подумала Терезка. Нарешті камінець попав по металу.

Іржа. Сполохані дзенькотом, з верби при воді спурхнули горобчики. Зачепившись

об одну з гілляк, на вітрі шелестів блакитний кульок. Коли Терезка зауважила

це, у п'яти кольнув страх.

«Поїду-но додому... і так усі помруть. І я помру. Хіба мені є шо втрачати?

Очевидячки, нє», - подумала Терезка, найхоробріша дівчинка на світі (і я

готовий був аплодувати їй стоячи).

Сонце хилилося до заходу. Тіні у лісі поруч нагадували колекцію відтінків

щонайрідкісніших гатунків високогірного чаю та якнайделікатніших порід

шоколаду.

Терезка ще раз - уже вкотре - витягла з кишені мою записку. «Стережися

кульочків!
– кричали літери.
– СТЕРЕЖИСЯ КУЛЬОЧКІВ!»

95

Пробіглася очима, пробуючи відчитати щось у моєму почерку. Та марно.

На записку приземлилося сонечко і задоволено потерло руки.

Терезка слухає Антона

1

Фраєра-горе-баригу Терезка підстерегла там, де й сподівалася - недалеко від

вулиці Беранже, де був розміщений закинутий будинок. Про будинок досить було

сказати: «той, що горів» - і кожен відразу розумів, про який будинок ідеться.

Внизу вулиці Беранже, біля скверу, ще місяць тому громадилися найризиковіші

споживачі «архе». Там же ж, у архе-пушерів можна було придбати краплі