Архе

великий любитель парадоксів. Мир вашій безодні. Бувайте

л

Дмитра не стало. Я ахнув і не зауважив. От де драматургія.

– Ні х-х-хуя собі!
– видихає маестро.
– Я тоже так хочу... Але ше почекаю.

Вам наверняка інтересно взнати деякі особєнності моєї фантазії, частинкою

которої, кстаті, є й ви. Зокрема, яким, Дереш, буде твоє ізумлєніє, мені

цікаво, коли ти дізнаєшся, що тебе придумав лічно я?

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

ОСЯЯНІ СВІТЛОМ ПАРАШ

не скажеш - не розіб'єш (загадка)

Nothing's gonna change the world Marilvn Manson Маестро всюди бажаний гість - саме тому зараз він вагається, де зависнути

далі.

Він ходить під дощами Львова, щомиті й скрізь віднаходить колумбові яйця.

Маестро - це людина ідей. Він бризкає ними, наче мокрими пальцями. Тому пучки

пальців у нього завжди м'ятні.

Сидячи на лавці навпроти Друкарської Академії, він мружиться лагідному

сонечку, що пробивається крізь голе гілля на його писок. Він прислухається, як топляться в щебеті горобці. Ще ніколи пташки не вар'ювали так рано - ледве

березень, а з погодою робиться щось таке, від чого свербить верещати й

кидатись на радощах під трамвай №7.

Маестро до певної (для декого - лякаючої) міри є моржем. Надворі плюс три, а

він сидить на вітрі у тонкій вітрянці й смугастій матросці і є собі, як

кажуть, на приколі.

Поруч, на лавці, лежить валіза з двома блискучими замками. Всередині є капа-

ґобелен з вигаптуваним оленем біля годівниці - нею маестро накривається, коли

ночує влітку десь на будові чи в парку. Крім капи, у валізі лежать ліхтарик і

порепаний негодою Гросбух. На обкладинці тушшю написано: A.M. Давихам. Неопубл

Вулицею проїжджає деренчливий, гуркотливий і шалено радісний трамвай. Маестро

проводить його втихомиреним погл/ядом бодгісатви, дістає з кишені пачку

папірос «Екс-прес-22», ударом пальця по денці вилуджує одну, витрушує

201

трохи тютюну, вставляє між губ і закурює. На Ратуші б'є восьму.

– Із самого ранку над Гаваною стояло чисте небо, і ніщо не могло зіпсувати

рибалки, - каже маестро й випускає дим. Поруч, у вікнах пожежної частини

божевільно-яскраво блищить вранішнє сонце. За спиною наголошує на глибині

неба телебашта Високого Замку. У затінку, схожа на результат трильйона

чаклувань, лежить купа талого снігу. Маестро відчуває: його очікують великі

справи. Він такий дужий, що, варто напружитись, і букви довкола нього

вилягають у курсиві, наче польова трава.

Подумки він перебирає знайомих, з якими можна було б влаштувати щось шалене.

ІІ4

Можна трохи зависнути в панків з ізоляторного заводу. Вони чуваки добрі -

завжди п'яні. Останній раз, коли маестро зависав там, панки привезли каністру

вина. Всі дуже гарно впилися, по чому маестро невблаганно заволодів їхніми

невинними умами.

Спершу він, мовби знічев'я, став забавлятися кухонним ножем. Потім, поміж

іншим, запропонував бажаючим випробувати твердість власних яєць і відтяти

собі по пальцю, відрізане ж підсмажити на шкварках і з'їсти.

Панки тоді переживали період духовного занепаду, і маестрові легко вдалося

влити в них свіжі ідеї. Закінчилося все дружньою різаниною, яку маестрові

таки вдалося спровокувати, запропонувавши під звуки «Гражданской оборони»

забавитись у п'яних бандюків.

Сам маестро в той вечір вкоротив собі мізинця. Він укинув вичавлений обрубок

у склянку з горілкою і назвав коктейль «Кровавой мерой».

ЗіЗ

Так взагалі, то з дорослішанням (якщо в його випадку про таке говорять) маестро дедалі дужче тяжів до непатен-

202

тованого каліцтва. Періоди гострого усвідомлення людської природи він гасив

косметичними ампутаціями - як правило, на ногах.

Маестро рубав собі пальці.

Все почалося з відмазки до армії. Серед сотень інших можливостей

дезертирування йому найбільше сподобалась ідея членоушкодження. Член він, звичайно, пошкодував, зате приділив неабияку увагу спершу мізинцеві, а потім

безіменному пальцеві лівої ноги.

Увагу такого ґатунку маестро називав остаточною.

Якби комусь випала нагода помилуватися його ступнями без шкарпеток (твердих

від вічно засихаючої крові), то відчув би певну ніяковість. А згадувати те

буре місиво пеньків від нерівно відрубаних кісток і при цьому робити суботній

педикюр - це вже з розваг для багатих.

Останній етап тверезості (а заразом - і тілоушкодження) мав місце саме під

час забав із панками з ізоляторного. В маестро й досі на пальці намотана

сіра, місцями бура пов'язка з несвіжих бинтів.

Щось таке по-хамськи модне - забинтоване місце

ампутації.

Після останнього сеансу хірургії маестро визнав, що панки з ізоляторного

виявилися не найкращою глиною для імпровізацій. Шкода. Можна було б бавитись-

не набавитись: в аварію з ампутацією, в хірурга-п'яничку, в ампутацію

навпомацки і т.д.

Він озирається по боках. Порожньо. Трохи кривлячись, починає розмотувати

бинт. Оберт за обертом маестро звільняє безіменний палець від закривавленого

кожушка, а вітер підхоплює кінець пов'язки в повітря.

Вітер. Тріпотіння.

Він смикає, відриває від почорнілого, тхнучого йодом пенька останні нитки

бинта і кидає за вітром.

Вітер несе бинт за обрій.

Хвилину він розглядає рану і намагається поворушити залишковим

півторафаланговим відростком.

Він посміхається.

203

– Можна підкапати до кетамінів, - каже маестро вголос, і голуб коло його ніг

зблискує оком. Маестро підморгує птахові. Голуб не спускає уважного погляду з

маестрових окулярів.

Кетамінами маестро зве торчків з вулиці Вірменської - Шульца Чорного, Вано

Ромашона та інших йобнутих25, яких у Шульца на хаті ніколи не бракувало.

Кетаміни проводять час у двох станах: випадають на кетаміновий марамул або