Діти Яфета

«Український стяг» у ЧСР.

Клуб гетьманців у Берліні — науково-громадське об’єднання, засноване з ініціативи В. Липинського 1928 року для узгодження спільних поглядів і тактики геть- манської ідеології. Голова клубу — О. Скоропис- Йолтуховський, заступник голови — В. Залозецький, сек- ретар — Д. Олянчин. Почесний голова клубу — В. Липин- ський. Клуб об’єднував представників різних політичних напрямків гетьманського руху.

Група гетьманців у Празі — заснована 1925 року. Її очолювали О. Шаповал та Б. Гомзин. Організація стояла на платформі УСХД. У вересні 1925 року об’єдналася з геть- манською організацією «Український стяг», яка функціо- нувала з 1923-го, у Союз українських хліборобів у ЧСР.

Горбачевський Іван (1854–1942) — український хімік і громадсько-політичний діяч, професор універси- тету в Празі, один із засновників та багаторазовий ректор УВУ в Празі. У 1917–1919 рр. — перший австрійський міністр охорони здоров’я, автор численних наукових праць.

Горникевич Теофіль (1891–1969) — український греко-католицький священик, папський шамбелан, кате- хит середніх шкіл Львова, капелан Української Галицької Армії (УГА). Відшукав у Віденському архіві велику кіль- кість документів з історії України 1914–1922 рр. і відреда- гував 4-томну серію цих документів — «Ereignisse in der Ukraine 1914–1922 deren Bedeutung und historische Hintergr"unde», яку видав СЄДІ. Член редакційної колегії СЄДІ. Як представник СЄДІ в Австрії врятував повний пер- сональний архів В. Липинського та інші цінні архівні матеріали.

Грінченко Борис (1863–1910) — український пись- менник, громадський та політичний діяч, публіцист, фольклорист і мовознавець.

Один із засновників «Братства тарасівців» (1892). Працював у Чернігівському земстві (1894), де організував найбільше видавництво популярних українських книжок для народу. Впорядкував «Словарь української мови» (1907–1909). Співредактор газети «Громадська думка» і редактор журналу «Нова громада» (1906).

Голова київської «Просвіти». Засновник Української радикальної партії.

Греголинський Дмитро (1880–1944) — український учитель гімназії та журналіст у Перемишлі, видавець і редактор тижневика «Український голос» (1919–1929) — першої української газети в Перемишлі за часів польської влади.

Гренер Вільгельм (Gr "oner Wilhelm) (1867–1939) — німецький генерал і політик, шеф генерального штабу німецьких військ, які перебували в Україні 1918 року. Сприяв гетьманському перевороту. Один із засновників Українського наукового інституту в Берліні та перший голова його кураторії.

«Діло» — провідна українська галицька щоденна газе- та, виходила у Львові протягом 1880–1939 рр. (під час Першої світової війни неперіодично). Після того, як до Львова прийшли більшовики, видання було закрито. Найстарша і впродовж багатьох років єдина українська газета, що захищала ідеологію народовців, а з 1925 р. у ній почали друкувати статті й представники інших політич- них поглядів. Першим редактором «Діла» був Володимир Барвінський, а останнім (1927–1939), з деякими перерва- ми, — Василь Мудрий.

Доманицький Василь (1877–1910) — український літературознавець, публіцист, шевченкознавець, гро- мадський діяч, популяризатор кооперативного руху, істо- рик. Активно співробітничав у журналах і газетах

«Киевская старина», ЛНВ, ЗНТШ, «Нова громада»,

«Рада», «Громадська думка», «Рідна справа — Думські вісті». Співзасновник видавництва «Вік».

Автор праць з історії козацтва кін. ХІV — поч. ХVІІ ст., про початки етнографічних дослідів України, розвідок про Марка Вовчка, редактор першого Повного видання творів Т. Шевченка й текстологічного дослідження «Коб- заря». Літературно опрацював «Історію України» М. Ар- каса. Писав популярні брошури на кооперативні теми.

Підтримував В. Липинського в літературно-науковій діяльності.

Донцов Дмитро (1883–1973) — український публі- цист і літературний критик, родом із Мелітополя. Член РУП і УСДРП, з 1918 р. — член Головної управи партії Українських хліборобів-демократів, за Української дер- жави — голова Українського телеграфного агентства, редактор журналів ЛНВ (1922–1932) і «Вісник» (1933–1939). Головні твори: «Підстави нашої політики» (1921), «Націоналізм» (1923), «Дух нашої давнини» (1944). Еволюціонував від прихильника соціалізму до ідеолога інтегрального націоналізму.

Дорошенко Дмитро (1882–1951) — український істо- рик та історіограф, громадський і державний діяч консер- вативного напрямку зі старого гетьмансько-козацького роду Чернігівщини. Студіював у Варшавському, Петер- бурзькому і Київському університетах. Працював у Петербурзі, Катеринославі і Києві як громадсько-політич- ний діяч, журналіст і педагог-історик. Під час Першої сві- тової війни — уповноважений Союзу міст, пізніше — кра- йовий комісар Галичини і Буковини. Член Української Центральної Ради. З травня до листопада 1918 року — міністр закордонних справ Української Держави, а з 1919-го — на еміграції. Чільний діяч гетьманського руху. Професор УВУ в Празі й Мюнхені (1921–1951) і Карлового університету в Празі, директор Українського Наукового інституту в Берліні (1926–1931), президент УВАН. Опублікував понад тисячу праць з історії України, укра- їнської історіографії, історії культури, церкви, літерату- ри, а також численні огляди й рецензії в українських та іноземних журналах.

Єфремов Сергій (1876–1939?) — український публі- цист і літературний критик, політичний та громадський діяч, історик літератури. Дійсний член НТШ і ВУАН, голова її Управи, секретар історико-філологічного відді- лу, голова Комісії для видання пам’яток новітнього пись- менництва України. Співробітничав у «Зорі», «Правді», ЗНТШ, «Киевской старине», «Новій громаді», «Раді»,

«Новій раді», «Україні», ЗІФ ВУАН та ін. Один із керівни- ків видавництва «Вік». Член Центральної Ради, заступ- ник її голови, член Малої Ради, генеральний секретар міжнаціональних справ. Лідер УПСФ. Заарештований більшовиками; головний обвинувачений у процесі Спілки Визволення України 1929 р.

Жеребко Орест (1887–1943) — український громадсь- кий та політичний діяч. Прибув до Канади 13-літнім юна- ком у 1900 р. Працював фізично і одночасно ходив до школи у Вінніпезі. Згодом вчителював влітку в Саска-

чевані, а взимку відвідував філософський факультет Ма- нітобського університету у Вінніпезі. В 1913 р. один з пер- ших серед канадських українців закінчив університет і отримав ступінь бакалавра. Восени того ж року виїхав до Галичини для завершення освіти. Тут застала його Перша світова війна. В 1914–1917 рр. перебував у Львові й Відні, співпрацюючи з Союзом Визволення України. В 1917 р. повернувся до Канади і впродовж року редагував газету

«Український голос» у Вінніпезі. Часто писав до часописів і брав активну участь у громадському житті; з лютого 1924 р. — член УСХД. Виявив себе палким прихильником ідей В. Липинського, фінансово підтримуючи видання книжок «Хліборобська Україна» і «Україна на переломі». Більшу частину свого життя провів у Гаффорді, Саска- чеван, де служив секретарем муніципалітету. В 1938 р. був обраний депутатом провінційної легістратури Саскачевану від Ліберальної партії з округи Редбері; на цьому посту й помер.