Факир
Шрифт:
– Саме так, - погодився Богдан.
– Нершуч завжди знаходять причину нершучост.
– А правильно ж сказано, - серйозно мовив поет.
– До реч, за нч я навть скучив за вами. Знайом пвдоби неповних, а нби все життя товаришум.
– Чесно кажучи, я теж, - задоволено вдповв Лисиця.
– Щойно переглядав новини. "Коштовност Пенелопи", - пдморгнув.
– Знову, як вчора, показували слдчого. Коротко - н про що.
– Знаю, - ззнався поет.
– Теж дивився. Ми з вами - наче детективи як. Так цкавимося тим пограбуванням... Може, слд заснувати Орден
– Тейлор усмхався. Лисиц, до сказаного.
– тод першою нашою справою ста тамниця "коштовностей Пенелопи"?
– логчно запитав Богдан.
– Чом би й н?
– теж логчно вдповв питанням на питання поет. Хоча це й зовсм нелогчно.
– Гм, - почухав потилицю Лисиця й кинувся в аналтику.
– Усе нби до цього й шло. Шкода, що ящик нчого нового не повдомив. З того, що встановлено особу ймоврного злочинця, зиск невеликий. Н його м'я, н статус нчого не да. Безробтний ммгрант. Ну то й що? Коштовностей при ньому не знайдено. А його смерть заводить слдство у звичайнснький глухий кут. Залишаючи злочин у кол. Замкненому.
– Чи мо вуха не брешуть мен?
– пародюючи Мартна-"Ункаса", риторично поцкавився мстер Тейлор.
– Чи перед мною справжнй мстер Фокс?
Богдан, не розумючи, мовчав. поет пояснив:
– Ви проавили одну суттву рч. Чим здивували. Ану згадайте абзац з кримнально хронки "Та Неа". Там же говорилось, що поряд з трупом, як тепер уже вдомо, Тон Хейвена виявлено напис "м-р Чуж Обличчя", зроблений кров'ю на бруквц. Кров'ю мстера Хейвена.
Тепер згадав. "Фейс" блиснув радстю.
– Тобто ви хочете сказати, - напружився Лисиця радсть розтанула, - що, конаючи, людина не буде згадувати дрбниц, а прагнутиме залишити щось таке, чого не захоче забирати з собою. Те, що турбу. Навть - на Божй дороз. Те, про що мусять дзнатися жив.
– Я б, друже, навть пшов дал, - перехопив нцативу запальний поет.
– "Мстер Чуж Обличчя" - спвучасник Хейвена , можливо, - його вбивця. Адже малоймоврно, що це вбивство - рч випадкова няк не пов'язана з "коштовностями Пенелопи". Скорше - навпаки. отой кривавий напис - це спроба в останн мит життя хоч якось указати на пдступного компаньйона, зробити крок до його викриття. Так би мовити, спокута, принаймн хоч таким чином, усвдомленого грха. Хай з запзненням. Намагання зробити останню добру справу. - свордна помста... Цей крок мстера Хейвена - шикарна знахдка для слдства. Крихтний, та все ж таки шанс. Тож у вашому зачарованому кол малесенька шпаринка. Крзь яку треба протиснутися слдчим , звсно, - нам, якщо в двох лицарв Ордену детективв не зникне бажання й дал цкавитися цим злочином. Таке соб вушко голки, крзь яке треба пройти...
– А це вже - хтозна...
– висловив цлком доречний сумнв Богдан. Проте потм, наче схаменувшись, додав: - Стривайте. Сьогодн слдчий говорив, що кордони заблоковано одразу псля повдомлення до полц. якщо за той час мстер Чуж Обличчя з тепер уже "свом" неоцненним вантажем не перетнув кордонв Еллади, надя, що коштовност ще в Грец. Хоча ймоврнсть цього й надто мала.
– Але якщо все-таки припустити, що й злочинець, вкрадене все ще в Грец, то як би вчинили на мсц того "мстера Чуж Обличчя" ви?
Поет вичкувально дивився на Богдана. Той вдповв псля коротких роздумв:
– Важко
сказати. Варантв безлч. Але, як на мене, найкраще перечекати, доки ущухне весь цей лемент, а вже потм щось робити. А перечекати з успхом можна й на такому остров, як наш. Тихеньке й непримтне мсце - що ще треба для вткача? Для тихого залягання на дно? Купа шансв на успх. Правда, я бльш нж упевнений, що злочинець ма детально розроблений план. Без нього подбний спектакль дорвню самогубству. Тому можна смливо стверджувати, що смерть мстера Хейвена - черговий вдало виконаний пункт плану. Жорстокого й холоднокровного. Плану "мстера Чуж Обличчя". Чи ще когось, хто за ним стоть.– Логчно, - погодився Тейлор.
– Та й псля програних пар я вже мало сумнваюся, що у ваших висновках нема правди. Хоча б часточки. Тому з радстю слухатиму вас дал.
– А як вам наш новий знайомий - мстер "Ункас" - з своми дивними "привтами"?
– запитав Лисиця.
– Що ж тут удш...
– замислився поет.
– Яким кого вже сотворить Господь... Така його доля. можемо лише поспвчувати. Хоча... Здаться, вн щасливий у тому свому вигаданому свт. Та й батьки молодц. Так реалстично пдтримують хлопцев люз.
– А як вн напав на отого "голлвудського красеня"? Та ще й прзвисько йому прилпив. "Дволикий".
– Вас вн теж не обминув.
Точно. Вчора хлопець назвав Лисицю "Соколиним Оком", тобто Натанелем Бампо, добрим другом Ункаса та Чингачгука з романв сера Купера. Цкаво, чому вн вибрав саме Лисицю?
Коли Богдан запитав про це у Тейлора, той, стенувши плечима, вдповв:
– Мабуть, таким вн його уявля, того мисливця Бампо. Хоча зачекайте, - поет пильнше придивився до приятеля, - а у вас справд щось вд мисливця.
– вн, не втримавшись, голосно зайшовся смхом.
– А що, - почав пдгравати Богдан, коли смх затих, - може, вн справд мав рацю? Адже мо прзвище говорить саме за себе. Лисиця, Фокс - непоганий мисливець. Хитрий. Обережний. Спритний.
– Точно. Виходить, що обрав вн вас таки не випадково?
– Угу. Ще й стрлою "привтав".
– Лисиця став майже серйозним. Коли в тебе майже влуча стрла - не до жартв.
– Та витвка, гадаю, всього-на-всього просте шибайголвство.
– Однак сказавши, поет умить посерйозншав: - Чи, може, то не вн?
Вдповдь повисла й не рухалась. Завмерла. Причалась. Очкувала, наче сама - мисливець у засдц.
Богдан пдввся, дстав з шафи стрлу, оглянув, оцнюючи пдкинув сказав:
– Непоганий жарт. На меж з смертю... Але якщо це не Мартн, тод хто? Я тут уперше. ворогв нажити ще не встиг. Хоча, може, серед вдпочивальникв... Але для цього треба сховатися в кущах. Мати лука з стрлами. А вс, хто зйшов з катера, стояли перед пансонатом. А потм зайшли до нього. Та й навщо так "вигинатися"? на що цим хотли натякнути?
Тейлор узяв стрлу й теж обдивився з усх бокв.
– А красень "Дволикий" таки недаремно занепоковся, - повв авторитетно вн.
– Нею й справд можна вбити. Проте, якщо врити "Чингачгуку", чи, точнше, мстеров Казандзаксу, таке неможливе. Щоб це зробив його син.
У двер постукали. Богдан вдчинив. На пороз - лена (товстокоса вихователька Мартна). Чоловки здивувалися цй появ.
– Доброго ранку, джентльмени, - привталася двчина.
Богдан Тейлор вдповли.
– Заходьте, будь ласка, - запросив Богдан, але двчина не зрушила з мсця.