Факир

Любть поетв ще живими

(Як, звсно, за що любить),

А не тод як домовини

Над ними дошка загримить...

Нма сховала домовина...

А тут його - до святих,

Та не кона вн, людина...

Любть поетв ще живих.

Красун довелося повернутися до Тейлора й послухати.

– Я подумаю, - сяйнула вона такою чарвливою усмшкою, що вд не розтануло б навть усе замерзле в Гперборейському океан. А не те що серце якогось там поета. Хай талановитого. Хай поважного.

– Я чекатиму, - знайшов силу пдграти вн.

Красуня пшла. А Тейлор нахилився до Богдана тихо прочитав:

Незчумось - як свтла вмить не стане...

Незчумось - ми вже без одеж...

Незчумось, коли для нас настане

Чарвна нч вседозволу й безмеж...

Лисиця змовницьки пдморгнув.

До зали зайшов мстер Казандзакс голосно, наче середньовчний глашатай на мськй площ, повдомив:

– Лед та джентльмени. Запрошую охочих взяти участь у кубку "Прер" з тенсу. Початок за дв години на нашому корт. Ракетки можна одержати в мене. Головний приз - великий торт-кубок, яким переможець матиме честь усх пригостити.

Пролунали схвальн вигуки й аплодисменти.

– Отже, за дв години, лед й джентльмени - повторив "глашатай" одразу ж поспшив у численних невдкладних справах.

Тим часом бля Богдана, Тейлора й Крстн, що так не встигла вдйти вд компан, з'явився "Дволикий" , подарувавши пожмакану посмшку, мовив:

– Дозвольте вдрекомендуватися - Керр Лукас.

Ус теж назвалися.

– То що, джентльмени, - сказав "Дволикий", - схрестимо ракетки за кубок "Прер"?

Крстн спалахнула образою:

– А чому це лише "джентльмени"? По-мому, мстер Казандзакс запрошував охочих. Це по-перше. А по-друге: ви що, у мен гдного суперника не бачите?

– Даруйте, люба, - увмкнув задню передачу "Дволикий", - я не пдозрював, що мо невинн слова можуть вас образити. Дивлячись на вас, починаш думати, що такй жнц треба брати участь у свтових конкурсах краси, де ви, безперечно б здобували перемогу за перемогою, а не сперечатися на корт (та ще й з чоловками!) за право пригостити всх тортом. Яким би кулнарним супершедевром вн не був. Навть зважаючи на досить пристойну квалфкацю тутешнього кухаря.

Мстер Лукас, як здавалося збоку, битий дипломатичний вовк, швидко викарабкався з незручно ситуац, у яку сам же себе й загнав. Ус зрозумли: Лукас - не з простакв. зна, куди, де й коли яке слово треба вставити.

– все-таки, - не гасла Крстн, - попри вашу улесливу риторику (розцнюю як намагання усунути сильного конкурента) я йду одержувати ракетку!

Вона зараз - нестримна, руйнвна й нещадна сила, ставати на перешкод якй дорвнювало смертному вироку. Без шансв на помилування. Н тепер, н в майбутньому. Коли оголосять амнстю.

– Чудово. Ваша участь стане окрасою, - вдпустив ще один комплмент Лукас теж усмхнувся.

Побачивши цей обмн усмшками, чоловк Крстн пдввся з-за столика й поспхом наблизився до гурту.

– А ви, мстере Брссон, - намагаючись пригасити агресю, якою пашв чоловк "манекенниц", мовив Тейлор, поправивши окуляри, - як ставитесь до спорту й до тенсу зокрема?

– Дивитися - люблю, а щоб грати - то й н, - переключився Альбер (молодець, поете, тактик!).
– Я, взагал, - лучник. Кубки брав. А от на "вропу" та "свт" так не засвтився, - прозвучало з щирим сумом.
– А тенс - то стихя Крстн.
– Вн з задоволенням подивився на дружину. Захопленсть видно за клометр.

– Познайомся, Альбере, - сказала примирливо Крстн, - це - мстер Лукас.

– Щиро радий, - подав правицю мсь Брссон, хоча зараз йому бльше пасувало "мсь Зевс-Громовержець". Та й блискавки гнву не забарились. Дв вилетли з очей майнули прямо до Лукаса.

– А це, - вела дал чарвна Крстн, - мстер Фокс мстер Тейлор. Так-так, мстер Тейлор. Той самий Марк Тейлор, вдомий поет. Його збркою "Осння подорож до лта" я саме насолоджуюсь. Чудов врш. Я захоплена. Мстер Тейлор, до реч, погодився на мою пропозицю. тепер я займуся влаштуванням його творчого вечора.

Обличчя Брссона пройшло шлях вд агресивно-похмурого до просвтлено-усмхненого. Обминувши нейтральнсть.

– Це чудово й прекрасно, - дещо пдробно зрадв вн, явно переборщивши з ептетами.
– Для Крстн це просто знахдка. Вона глузд втрача вд лтератури. Збрала велику бблотеку. Ходить на презентац, творч вечори, знайома з багатьма лтераторами рзно руки. навть - вдкрию маленьку тамницю - дещо вже й сама написала.

– Альбере, - втрутилась Крстн, - який же ти в мене... Хлбом не годуй, а дай похвалитися на людях.

– Хвалько той, хто хизуться тим, чого не ма, а мати хотв би, - з упевненстю господаря життя сказав Альбер.
– Так люди вигадують усляк там бачки для задоволення сво пихи. А я, люба, гордий щасливий вд того, що маю тебе. Таку тебе.
– Вн знову кинув на дружину повний захоплення погляд.

Лисиц все довол-таки набридло, вн зробив знак Тейлору. Той зрозумв , згадавши про зайнятсть, попрощався з надокучливим товариством, забравши з собою й Богдана. А морозивом так не поласував.

У мстера Казандзакса взяли ракетку для Лисиц. Тейлор грати не збирався. Зате повболва вд душ. Звсно ж, за приятеля. Ну - Крстн, звичайно. Тут ворожка не потрбна.

Зайшли у Богданв номер. Лисиця став перед дзеркалом з ракеткою хвацько провв клька "атак".

– Непогано, - оцнив Тейлор.
– Гадаю, я вже знаю м'я переможця.

– Не поспшайте, - забобонно сказав "мстер Фокс".
– "Гоп" кажуть, коли вже перескочили.

– Згоден, - кивнув поет, розумючи, що для Лисиц це зовсм не забава, а щось значно бльше. Чи вн просто звичайний перфекцонст?

Богдан поклав "зброю" майбутньо перемоги на журнальний столик - вдчув раптову втому. Св у крсло. Втома посилювалася. З'явилася млявсть сонливсть.

– А знате що?
– запитав вн скривленим фейсом.
– Я, мабуть, нкуди не пду. Щось мене сон зморив. Краще посплю.

– Гаразд, - здивовано вдповв Марк.
– Вдпочивайте.

Поет зввся й пшов. Лисиця замкнув двер. Думав роздягтись. Але сон, немов велетень-чарвник, почав усе дужче налягати. Тод облишив дею з роздяганням, а величезними зусиллями дстався лжка , впавши, як був, - в одеж, - стрмко полетв у бездонне провалля мцного глибокого сну. наче було те провалля не на планет Земля...