Факир

Глава V. "Жертва "Ункаса"

27 вересня 1993 року, острв Авг, 13 год. 23 хв.

Прокинувся вд того, що його хтось безжалсно смикав. Розплющивши неслухнян липк повки, побачив розпливчасте обличчя Тейлора. Це вн уперто термосив Лисицю.

"Що йому потрбно", - спалахнула перша думка, коли провалля сну залишилося позаду й пд ногами вдчув тверде.

– Прокиньтесь, мстере Фокс, - схвильовано наполягав поет, не перестаючи смикати за одежу.
– Прокиньтеся нарешт. Бда. Лукаса вбито.

На Богдана наче хто вилив вдро холодно води. А може - й бльше. Вн рзко схопився й св на лжку. Проте зрозумти, що сталося непоправне, до кнця ще не мг. Здавалося, що Тейлор пожартував. Хба серед ц морсько дил, у цьому загубленому "едем" може ТАКЕ статися? Безглуздя!

– Повторть, будь ласка, - майже проснувшись остаточно, нарешт попросив поета.

Тейлор залишався жорстоким:

– Вбито мстера Лукаса.

Н. Прозвучало те ж саме. на жарт зовсм не схоже. Але врити цй нсентниц все ще вперто не бажав.

– Ви впевнений?
– плямкнув клпнувши.

– На сто вдсоткв, - майже прогримв поет.
– Лукас мертвий. Лежить у свому номер. З стрлою в грудях.

– З стрлою? "Привт вд Ункаса"?! Мартн?!!
– не всидв на мсц Богдан схопився.

– Схоже на те, - похмуро вдповв поет, хитаючи головою. Пов'язувати цю смерть з бдолашним хлопцем Тейлор, як Богдан, не хотв. Але реальнсть ншого не пропонувала. Довелось через силу погодитись.

– Пшли туди, - скомандував Лисиця, метнувся до валзи, дстав "Полярода" й ршуче вийшов з кмнати. Тейлор рушив слдом.

Керр Лукас мешкав у двст сьомому номер. Опинилися там за клька моргань. У номер людей набилося! Богдан ледь протиснувся наперед. Це почало його нервувати. А до такого краще не доводити.

Мстер Лукас лежав на спин головою до дверей, а ногами - до вдчиненого настж вкна, стиснувши руками мсце, куди увйшла стрла. Бла тканина сорочки навколо смертельно рани ввбрала кров, що утворювала буру пляму сантиметрв з десять у даметр. На пожмаканому обличч закам'янв вираз пережитого болю. Ближче за всх до нещасного стояв мстер Казандзакс, розгублений блдий. переляканими очима дивився на вбитого: вн явно боявся небжчикв. А може, такий стан - вд розумння катастрофи? Життя полетло шкереберть. Хто тепер поде в пансонат, де вдбулося вбивство? Чи, можливо, все зовсм накше? Та з'ясовувати це зараз нхто не збирався.

– Лкаря викликали?
– дловито кинув "мстер Фокс".

– Гадате, вн тут потрбен?
– з докором вдповв Казандзакс.

– Лкар нколи й нде зайвим не бува, - твердо зауважив Богдан, хоча зробив це швидше на автомат.
– Принаймн, констатував би смерть.

Упевненсть, якою вяло вд Лисиц, пдносила його в очах присутнх до рвня патрульного полсмена. Щонайменше. Котрий тут зараз поднував би слдчого, й експерта-кримналста, всх решту, потрбних для формального початку розслдування. Це переконало власника "Прер".

– На жаль, свого лкаря я вдпустив на материк - яксь там особист справи... Останнй зазд. Хба ж про лихе думалось? За весь час таке вперше, - нби виправдовуючись, повльно мовив Казандзакс.
– А тут, на жаль, так усе зрозумло. Пульс вдсутнй.

Богдан обвв поглядом "апартаменти". Тут ще витав жахливий подих смерт. А може, - й вона сама десь тихенько принишкла. Скажмо, за он тю шторою... Наче й ворухнулась... Довклля, звсно, знало, що тут вдбулося, проте уперто мовчало. нби глузувало: "Хочеш - прочитай сам. Я ж - нчичирк!" А така нформаця - як знахдка!..

– Я б вам радив, мстере Казандзакс, - упевнено мовив Лисиця, - звльнити кмнату. Вже й так добряче нашкодили. Набилися, наче бджоли до вулика. Натоптали. Знищили багато слдв. А може - й речових доказв. Розслдування - процес нтимний. Третх зайвих не потребу... А полцю викликали?

– Та н. Якось не доду-у-умався, - промимрив розгублено явн дурниц Казандзакс.
– Коли дзнався, миттю кинувся сюди.

– Даремно, - вдрзав жорстко Богдан. Збоку здавалося, нби у вбивств вн пдозрю власника пансонату.
– У таких випадках спочатку звертаються туди. Мертвого, звсно, не оживити, а от злочинця знаходять набагато швидше. Чи ви не зацкавлений?

Оч Лисиц наче аж вдштовхнули порть. цей поштовх ус якщо й не побачили, то вдчули однозначно.

– Та Господь з вами, - ще бльше злякався Казандзакс.
– Я ж кажу: не подумав. Такий жах... Свдомсть наче вдключили... Паралч скував...

Але Богдан уже не слухав, а клацав фотоапаратом. Ситуаця вимагала ршучих дй. Тейлор, що весь час уважно стежив за товаришем, голосно мовив:

– А й справд, лед та джентльмени, залишмо це для полц. Там працюють люди тямущ. Вони все з'ясують. А нам краще не заважати й не шкодити.

Невдоволена юрба непоквапом почала танути, зникаючи за вдчиненими дверима.

– Отак воно краще, - сказав Богдан, коли в номер залишилися вн, Казандзакс Тейлор.
– А тепер - замкнть номер. Ключ вддасте полцейським. х, правда, ще треба викликати.

– Зрозумв, - вдповв власник пансонату , пропустивши Богдана й поета, замкнув двер, псля чого швидко рушив до сходв.

27 вересня 1993 року, острв Авг, 13 год. 56 хв.

– А ви, мстере Богдан, - почав Тейлор, коли знову опинились у двст тринадцятому, - в рол полсмена дуже непоганий. фрази, д - ну точнснько тоб крутий мен з Скотленд-Ярду.

Богдан кивнув, а потм сказав:

– Перед романо-германським я повчився на юридичному... Хоча... Може, ви й мате рацю. Але жартувати зараз не хочеться. До того ж (не знаю, чи казав) маю товариша, який працю в нашй полц. Свого часу разом гризли ази юриспруденц. Продовжумо сплкуватись. Багато про що довдався вд нього... А скажть-но, друже, що трапилось, доки я спав?

Тейлор охоче розпочав:

– Майже вс збралися у визначений час на корт. Крм вас Лукаса. Про ваше самопочуття я сповстив одразу ж. Отже, мнус один учасник. Про Лукаса нхто нчого, звсно ж, не знав. Тому й чекали, коли пдйде, щоб жеребкуванням визначити пари. Спливло хвилин з двадцять, а його все нема. Тод виршили запитати, чи мстер Лукас гратиме взагал. Зробити це зголосився отой юнак, про якого ви вчора сказали, що вн студент.

– Я ще потм додав, що, вн може бути клером, який переховуться на остров псля чергового "хепп-енду" в його завданн.

Тейлор замовк не поспшав продовжувати розповдь. Нарешт сказав:

– Я гадав, що вчора ви сказали те жартома.

– А я й сьогодн жартома.
– Богдан не стримався й усмхнувся. Може, це й не дуже доречно, але - що зроблене, те зроблене.

– Гаразд, - провадив дал Тейлор, - хлопець повернувся й сповстив: Лукаса нде нема, двер замкнен й на голос нхто не вдповв. Я почав турбуватися. Одразу звернувся до мстера Казандзакса з проханням вдмкнути номер запасним ключем. Той швиденько це зробив... Дал ви знате.