Факир

Лисиця й Тейлор сидли н в сих н в тих. Кожен наче вдчував провину за те, що тльки-но трапилося. Але чим вони могли зарадити?

На якийсь час запанувала тиша. Заплющивши оч, Казандзакс гладив рукою поранене мсце. Тейлор вивчав нтер'р кмнати. Лисиця допомагав.

Першим спробував вийти з становища поет. Вн неголосно запитав:

– То як же все трапилось?

Казандзакс розплющив оч, але пози не змнив.

– А навщо це вам? Ви ж усе одно не погоджутесь з очевидними речами.
– Вн рзко повернув голову: - Та зрозумйте ж ви! Улаштувати цю пастку мг тльки Брссон! Певен. Вдчуваю це всма частинами тла. Його слд арештувати. Доки вн ще чогось не втнув!
– Казандзакс розпалився. Говорив з такою пристрастю й завзяттям, з таким вогнем ув очах, що збоку могло здатися, нби хворий марить.

– Але скажть, будь ласка, мстере Казандзакс, - запитав Лисиця, коли поранений трохи заспоковся, - навщо Альберов потрбна ваша смерть? Як мотиви? Сенс?

Казандзакс перевв погляд на Богдана.

– Здаться, полця з'ясову це, як убивство вже вчинили знайшли труп, - недобре пожартував вн, навть не приховуючи ворожост. штрикати цих "полцейських" нишпорок - для нього робота примна.

За хвильку порть додав:

– Вн просто псих. А може, навть бльше... Маняк. Я з ним посварився. Це - для нього образа. А для психа вбити людину - те саме, що муху роздушити.

– Тод виходить, - докинув свого поет, - якщо йти за вашою логкою, цлком можливо, що Лукаса теж Брссон уколошкав. Адже для нього досить образи, щоб убити?

– Чому б н?
– знову запалювався Казандзакс, - Лукас писаний красень. Брссон на його тл - жалюгдний пгмей. Може, вн побачив, що Лукас погляда на Крстн неситим оком. цього - з головою. Проте Лукаса не просто вбито. Убивця намагаться пустити слдство хибним шляхом. Та й мй випадок - теж незвичний... Гм... Наш убивця - натура романтична. А божевльн - ус ж романтики. навпаки. Але почерк - схожий, рука - одна.

Богдан слухав Казандзакса думав: "У запал мстер Казандзакс балансу на меж. Його син теж божевльний. А от спостереження про ту саму руку в обох злочинах - цнне".

– Ви наче справжнснький детектив, мстере Казандзакс, - сказав без тн жарту Богдан.

– Доводиться, - уколов вн.
– Бо т, кому це належить "вдповдно до службових обов'язкв", лиш безпорадно клпають очима.
– Казандзакс торжествував (хоч недовго). Утер-таки носа цим тупим полсменам!

"Полсмени" няк не вдреагували, а Тейлор повторив запитання:

– То що ж усе-таки трапилось?

Казандзакс поглянув на "слдчого", зустрвся з його допитливими очима й дещо змнився. Збагнув, що "детективам" треба знати якомога бльше. Голос зазвучав урвноважено й доброзичливо:

– Сьогодн рано-вранц, як, втм, завжди, коли тльки почина срти, я пробгав парком. Давня звичка. Знате, самопочуття краща, бадьорстю на весь день запасашся. от коли вже добгав до кнця головно але (це там, з протилежного боку, неподалк фонтану), гахнув пострл. Я вдчув сильний бль у лвому плеч впав. Схопився за рану й, остергаючись прицльншого пострлу, покотився до живоплоту. Перша думка - заховатися. Не знаю, як вийшло, але здавалося, що я залг бльш-менш безпечно. Мною заволодв страх. Що я - беззбройний поранений, до того ж у руку, - мг удяти проти озброного Брссона? диним порятунком стало мовчазне, причане лежання. Так зробив.

Минав час. Рана все бльше кровоточила й болла. Я, як мг, затискав рукою... Невдомо, скльки б ще пролежав, остергаючись нового... Можливо, сконав би вд утрати кров. Та нагодився Андреас. Розгнав мо страхи, знайшовши прив'язаний пстолет. Я наказав лишити все як . Сподваюся, це вам допоможе.

Мстер Казандзакс замовк. Оце й уся "казочка". Але за мить напружився й додав:

– Це Брссон.
– Бль заважав, але порть стерпв. Лише скривився.
– Тльки вн. Бльше нкому. Ех, шкода, що в мене рука... Я б його розрвав! Та нчого... На неб все бачать. Поквитамось... Заарештуйте його, джентльмени. Бо вн, не доведи Господи, ще щось укоть. Не запзнться. Дуже вас прошу.

Казандзакс розсював таку переконансть, що мимовол й справд хотлося встати й побгти арештувати Брссона. Але "детективи" не бгли. Керував тверезий розум. Шеф. Директор. Бос. А емоц на бек-вокал.

Лисиця зввся , ставлячи стльця на мсце, сказав:

– Гаразд. Видужуйте.

Казандзакс кивнув.

Тейлор теж пдввся.

Попрощавшись, рушили.

28 вересня 1993 року, острв Авг, 11 год. 18 хв.

Ще одна НП... "Надзвичайна подя". "Над-звичайна". х за ц майже три доби, на жаль, не бракувало могло вистачити на клька чихось життв. Спокйних. Неспшних. - срих. Як у бухгалтера задрипаного лспромгоспу.

Дорогою "прихопили" Андреаса. Той показав фатальне мсце.

Коли садвник пшов, розпочали.

Праворуч вд головно але, якщо йти вд пансонату, до одного з дерев прив'язано пстолета. З глушником.

– HARDBALLER, AMT, AUTOMATIC, CALIBER 45, - прочитав Лисиця на блискучому метал, зблизька роздивляючись зброю.
– Гм...
– Усмхнувся.
– Красунчик...

– Ну, ви дате!
– обурився Тейлор.
– Ваш "красунчик" мг легко вдправити Казандзакса слдом за Лукасом. Назавжди. це не смшно!

– Н, - мовив Богдан, наче поетового "назду" й не було, - ви тльки погляньте. Це ж просто шедевр. Як досконал лн, який дизайн. Сюди вкладено душу. Душу майстра.

– Ага, - хидно закивав Марк, - щоб нш вддавали Богу душу.

– Не розумтеся ви на естетиц, - пдморгнув Лисиця.
– Подивться лише.

Тейлор теж наблизився. Справд. Чоловча грашка мала деальну форму. Продуманий дизайн. Виразн виступи на рукоятц. - випромнювала магнетизм. Хотлося взяти ... Одведи, сохрани й заступи! Поет ледь не перехрестився. Свят-свят-свят!

– Та ну вас...Тьху!

Вн вдхилився й злостиво плюнув. Для надйност - через лве плече. Правда - лише раз...

А Лисиця продовжив.

Вд спускового гачка тяглася ледь видима мцна волоснь, прилаштована так, що коли алею хтось рухався й зачпав , пстолет стрляв.

Неподалк у трав знайшли гльзу. А бльше - няких слдв. Усе чтко. Професйно. - просто. Вр-ту-оз!

Ще раз оглядаючи самострл, Тейлор запропонував експеримент. Стати на мсце жертви. Богдан погодився, хоч бажання особливого й не мав. Коли опинився там, де мстер Казандзакс отримав кулю, Тейлор прицлився. Лисиця почувався не дуже затишно (ще б пак!), але що вдш? Без варантв.

– Гаразд, досить, - гукнув Марк почав вдв'язувати зброю. Богдан тльки й чекав на те. пдтюпцем побг до приятеля.

Тейлор дстав магазин - порожньо. Усе логчно. Лише один пострл.

– Що я можу сказати...
– провадив поет.
– Оцю штукою Казандзакса вбивати не збирались.

– Ви впевнений?
– з дитячою цкавстю запитав Богдан.

– Так, - категорично вдрзав поет.
– Дивться: з "Великим Змм" ви приблизно одного зросту. Прицлившись, я побачив, що шлях кул проляга ледь вище вашого плеча, ну, в крайньому раз - легенько зачпа його. Казандзакса ж серйозно поранено. Злочинець прорахувався або схибив, коли закрплював зброю.