Факир

– А зараз, - мовила довговолоса шикарна блондинка, - репортаж з Афн. Як ви пам'ятате, ми регулярно повдомлямо про хд розслдування злочину, що наробив так багато галасу. Йдеться про пограбування доньки мстера Димитрадса, вдомого грецького бзнесмена й мецената, Пенелопи.

Тепер на екран - високий худий кореспондент у круглих окулярах, який нагадав Богданов кролика з радянського мультфльму про Внн Пуха.

– Я бесдую, - упевнено почав звичну роботу "кролик", - з новим слдчим, що вдучора займаться справою мс Димитрадс. Його попереднього колегу усунуто на вимогу розгнваного батька потерпло. Як заявив мстер Димитрадс, його не влаштовувало, що слдство "безнадйно тупцю на мсц". Цкаво, чи зможе новий слдчий довести справу до кнця, причому швидко й ефективно? з цим непростим питанням я й звертаюсь до нього.

В екран утиснулась ще одна людина. показували лише з спини. Ясно. Вдома тема. "Слдчий побажав лишитись невдомим".

– Так, - сказала коротко обстрижена чорна голова, - я маю деяк мркування, але поки вони в нтересах слдства мусять залишатися тамницею. А взагал, справа - аж надто складна й заплутана. Мамо випадок, коли проти закону виступила дуже й дуже розумна людина, що розрахувала все до найменших дрбниць. Злочинець разом з коштовностями наче у воду впав. Н найменшого слду, н найменшо зачпки.
– нколи обстрижена голова дещо поверталася праворуч, тод ставало видно таку ж чорну, як на голов, порость на обличч.

– А що ви можете сказати про отой кривавий напис на бруквц бля трупа мстера Хейвена?
– пустив розмову в потрбне русло кореспондент. Чорна голова, не роздумуючи, наче очкувала на це запитання, упевнено повела дал:

– Ми переврямо вс можлив варанти. Установлено, наприклад, що в дитинств мстер Хейвен хворв меннгтом. Тому дехто з фахвцв висловлю припущення, що цей напис - усього-на-всього один з проявв хвороби. Це, звсно, лише верся. Остаточне слово сказати ще належить. я певен, що ми його скажемо. Справедливсть буде встановлено. Злочинець отрима сво вдповдно до закону, а коштовност - повернуться до законного власника. накше бути не може. я разом з колегами зроблю все потрбне для цього...

– Добре, хоч не обця зробити все до вечора, - долинули слова Тейлора. Вн вийшов з ванни поголений, свжий зовсм не схожий на того, заспаного, що клькома хвилинами ранше утомлено човгав капцями.
– Переможець, - хмикнув поет.
– Вдтарабанив завченими фразами. А збоку - нби до вдгадки якихось пвкроку. Знав би ти, друже, що вже треба шукати не мстера Чуж Обличчя, а його вбивцю...

– Та все одно з коштовностями разом, - додав Лисиця.

– Еге ж.

28 вересня 1993 року, острв Авг, 10 год. 36 хв.

За клька хвилин обидва вже крокували коридором.

Тераса ресторану порожня. Жодного вдвдувача за його маленькими столиками. т - наче покинут коханц - застигли в сумнй нмот.

– Ми чи пзнше за всх, чи ранше, - сказав сдаючи Лисиця.

– Посндамо й пообдамо одним махом, - пдтримав Тейлор.

– Ух, як я зголоднв.
– Богдан розгорнув меню.
– У шлунку - глобальний катаклзм. Треба швиденько принести жертву. Тод божество заспокоться.

– Гадаю, для цього ви не замовлятимете екзотичних страв. Потрбне щось просте, дешеве ... багато. Хоча... "сонет з яловичини" або "рондо з пдсвинка" не найгрш варанти.

Богдан усмхнувся: цей англць ум жартувати... Але яке неподобство - офцанта й дос нема. Чи не заснув вн, бува?

Тейлор наче прочитав Лисицин думки. Вн пдввся й мовив:

– Пду покличу.

Марк зник за тими дверима, з яких завжди з'являвся кельнер.

Богдан, лишившись на самот, розгорнув серветку й почав бавитись нею, думаючи про нчн вдвдини та нтерв'ю нового слдчого. Дивно й недоладно все це. Там, на материку, стльки людей винюхують невидим слди мстера Чуж Обличчя. - без найменшого результату. А тут, на остров, дво любителв розгадувати загадки, вдаючи професоналв, теж длубаються в цй тамниц. Ех, "об'днати б зусилля"... Мцний горшок швиденько луснув би навпл. Але ж... Авг зараз - мов нша планета. Далека й невдома. до Земл - мльйони свтлових рокв. Розраховуй лише на себе.

З'явився Марк. Обличчя несло тривогу. Лисиця насторожився.

– Сумн новини, "мстере Фокс", - сказав пдйшовши.

– Що сталося?
– злякався Лисиця. Нового вбивства якраз не вистачало. Для повного щастя.

– Поранено мстера Казандзакса.

– Як? Коли?
– Звстка повалила на землю. не давала пднятися.

– Кельнер зна небагато. Чув, що поранено з пстолета, прив'язаного до дерева, коли мстер Казандзакс уранц пробгав парком.

– Самострл?

– Схоже.

– Весело, - ляснув долонею по столу Богдан.
– Убивця зупинятись не плану.
– На мить замислився, а потм твердо сказав:

– Ходмо провдамо.

дея абсолютно очевидна. Та озвучити треба.

– Правильно, - пдтримав Тейлор.
– Вн розповсть, як усе сталося.

Про жу забули. Хоч шлунок горланив на весь голос. Але його нхто не слухав. Замовкни! Не до тебе!

28 вересня 1993 року, острв Авг, 10 год. 53 хв.

Казандзакс лежав на широкому двоспальному лжку у свой кмнат. Блдий. Чи то поранене плече болло, чи ще не минув страх, чи блоснжна постль кидала на обличчя блду мертвотну тнь. А може - всього потроху.

Доглядала за пораненим поковка.

Коли Тейлор з Лисицею прийшли, жнка впустила х, а сама вийшла.

Привтавшись, узяли стльц. Услися. тльки тепер побачили мж тумбочкою стною знайому вже гвинтвку. Казандзакс перехопив погляди трагчним голосом мовив:

– Непримна сторя, джентльмени. Комусь захотлось, щоб я закнчив свй земний шлях переселився до крани, де вчно живуть наш померл предки.
– Власник пансонату так висловився навмисне. Щоб пов'язати замах з убивством Лукаса. - з "очевидною" для всх виною в ньому "Ункаса". Хоча й так зрозумло: вс под на остров обертаються довколо ц тамничо смерт.
– Але, - продовжив вн, - не так сталося, як гадалося. Комусь... Куля влучила в плече. Господь вдвв вд мене смерть. Виявляться, стежц мого життя ще витися... Так записано в книгу життя...
– Казандзакс погладив закривавлен бинти.
– Але тут я в безпец. На нч замкнуся на вс замки. Ключ тльки в мене. А ця подруга, - кивнув на гвинтвку, - не схибить. Допоможе. Я, знате, колись добрячим мисливцем був. Багато трофев, що в ресторан, здобут мою рукою. Тому непроханого гостя зустрну з усма церемонями... Шановного мстера Брссона...

– Гадате, це зробив вн?
– поцкавився Богдан.

– А хто ж, крм нього?
– здивувався крзь блдсть Казандзакс.
– Ви ж чули, як вн нападав на мене. Погрожував... Н, це тльки вн. Бльше нкому.

– А може, серед нас той, що ма на вас давнй зуб?
– Тейлор уважно подивився на порть.
– Але ви його не впзнали. Погодьтесь, кожний з нас десь, колись, якось... Люди гршн. Факт.

– Н, мстере Теодоракс, - заперечливо покрутив головою Казандзакс.
– Усх цих людей я бачу вперше.

– Урешт, не обов'язково самому хати сюди, - сказав Богдан, - можна спокйно найняти когось. А його, мстере Казандзакс, ви, звсно ж, ну няк не можете знати.

– нтуця пдказу, що це тльки Брссон, - стояв на свому поранений.
– Згадайте його вчорашн "до завтра ще треба дожити"? Гадаю, не обов'язково служити в полц, щоб побачити очевидний зв'язок. Невже вам це не зрозумло?

Незгода "детективв" з незаперечним, на думку порть, фактом починала дратувати. Вн хотв пдсунутися вище, але зробив це незграбно: обперся на забинтоване передплччя крикнув вд болю.