Факир

– Дивися. Ви ж з нею в кмнат удвох?

– Ну... удвох...

– А ще хтось заходив?

– Поковка заходила, прибирала... "Великий Змй" був.

– А коли ви з леною виходили, кмнату замикали?

– Так. У не ж ключ .

– А виходили куди?

– Погуляти.

– А потм одразу ж сюди?

– Так. "Великий Змй" суворо наказав. А я не розумю, чому? Я ж нкому нчого лихого не зробив.

– Не все так просто. Треба почекати. Усе заспокоться. Стане на сво мсця. Але найголовнше, що все буде добре.

– Я тоб врю.

Лисиця щиро усмхнувся й пдморгнув. Але "допит" продовжив:

– А ли де? Тут?

– Так. з кухн постйно приносять. Смачно...

– То лена тебе не залиша самого?

– Н. Ми постйно разом. Вона класна...

– Добре, - мовив Богдан.
– Нам з "Золотим Пером" треба йти. Вистежувати здобич. Вона ж прудка. вм добре ховатися.

– Я теж з вами, - загорвся Мартн.
– Тльки лука взьму.

Хлопець пдбг до лжка, нахилився й витяг зброю.

Лисиця завмер, придумуючи, як його зупинити. Педагогка психологя.

– "Ункасе", - сказав твердо.
– Твй вгвам тут. Буде краще, якщо ти поки залишишся в ньому. Повр, що так треба. тоб, всм нам. Та й лену мусиш захищати. Вона ж двчина. А ти вдважний вон. Хто краще за тебе це зробить?

– Тво слова правильн, "Соколине Око".
– Мартн випрямив спину.
– "Ункас" х розум. викона. Слово вона.

– Добре, - поклав йому руку на плече Богдан.
– Я впевнений, що ти не зламаш обцянки. Синов прерй це не личить. Вн же не мерзенний койот.

"Ункас" нахилив голову.

28 вересня 1993 року, острв Авг, 13 год. 07 хв.

Вийшли на вулицю. З корту долинали удари м'яча об покриття й чулася бганина. "Гойко Мтч" "Черниця" пшли на пляж. Крстн з рудою старенькою в окулярах теж пшли у бк пляжу. Але не купатися. На терас ресторанчика сидв мстер "Студент" пив пиво. Отже, життя трива. Чудово. Непогано б самим розм'ятися з ракетками. Чи застрибнути в море. Та не зараз. Вз, у який запряглися, зупинятися не може. Ну, а раз узявся, тягни.

– Дотепно ви мене обзвали.
– Поет дстав сигарети. Запалив. Дим вилтав танув, як над викрити убивцю. Усе "мимо каси". навть натяку на успх.

– Еге ж.
– Лисиця хотв зарядити позитивом простр довкола себе. Щось же треба робити з цим хрончним "не щастить". Бо воно захоче не закнчуватись. Ще й державу свою тут засну. в "суб'кти мжнародного права" пошиться.
– Не Прозор ж Скельця. Було б смшно. Не-серйозно. Не-оригнально. А так - пристойно й поетично. Мсцями навть романтично.

Не подарувати усмшки Богдан не змг. Хоч не дуже хотлося. Думки ж крутились невесел. Що ж... Подарував. це добре. Зараз - вона потрбна. Навть дуже! Як рятвне коло для того, хто не змг себе витягти за волосся. найперше - потрбна самим "детективам". Хай позитивчик хоч повтряно-крапельним шляхом, але "заразить" усх. хоч з "усх" поряд лише Тейлор, на людину вн теж "тягнув".

– Я навть став вас бльше поважати, - обережно мовив Лисиця. Марк жарти розумв. сам умв завернути. Але можна й нарватися.

– Дякую.
– Поет закивав.
– Хоч одна радсна новина. день недаремно прожитий.

– А розмова з "Ункасом"? ви не "зараховуте"?
– Богдан згадав свою гру в "Соколине Око". Не надто вона переконлива.

– А що ж там?
– знову затягнувся Тейлор.
– Та сама псня. Тльки довша. Ви врите у його маячн розповдки? Яксь хвил. Вщ сни...

– Навть не знаю, - стенув плечима Богдан.
– Врити словам - рч небезпечна. На них часто цна не висока. Але, може, хлопець справд "надлений"? його розповдь, якщо вдуматися, пдведе до пдказки?

– Або вдведе ще дал.
– Тейлор наче одружився з категоричнстю. Шлюбний контракт, правда, ще не пдписав. Але смокнга вже прикупили.
– Раптом ус хлопцев одкровення - теж частина Казандзаксового спектаклю? Родинне водння за носа. Чим не варант? Понапридумували, а ми витанцьовумо пд хню дудочку. Факрську.

– С-с-с-с...
– змтував кобру Лисиця. Вийшло непогано. двер до драмгуртка розчинилися.

– Майже так, - знехотя посмхнувся поет.
– Але дивться: кмнату Мартна замикали на ключ. лена брала його з собою. А запасний тльки у Казандзакса. Спокйно зайшов. Заховав сокиру.

– Або це зробила поковка.

– За його наказом. вс вони - банда...

– Н, ви точно взьметеся за детективи. Такий матерал. Грх пропускати те, що саме пливе в руки.

– Для цього потрбна принаймн одна маленька рч.

– Портативна друкарська машинка?

– Вижити... Навряд чи мстер Лукас не мав планв. Тим бльше - з тим, що було в його валз. Гадаю, нам так плани й не снилися. Однак хтось х пдкорегував. Конкретно. тепер вони перекочували до чись симпатично (чи й не дуже) голови.

– Або голвки.

Лисиця знав, що скаже Тейлор. Тейлор знав, що Лисиця знав. Та все одно сказав:

– Ви знову?

– Н в чому не можна бути певним.

– Ну, як же? Земля кругла. Лукас мертвий. Ми вдрзан вд свту.

– Це все так. Але я говорю про припущення.

– А-а-а-а... в жодних припущеннях убивцею не може бути жнка? Он х скльки тут.

– Не може. накше вона мусить бути сильним розумним... чоловком.

– Вам мало сердешного Лукаса? З його маскарадом.

– За статистикою на один квадратний метр... Н. двох забагато. Навть за теорю неймоврност.

– До реч, "теоря двох ключв" дуже слабка. Ви не допускате, що на цьому свт ще людина, яка теж хвацько може вдмикати замки? Так як ви, Майстре.

– Ну, допустити, звсно, можна...
– зам'явся Тейлор, - але за Казандзакса фактв бльше.

– Так. Бльше. Однак з таким же успхом це може бути хибний слд. Нас до цього могли просто пдвести. Тихо й красиво.

– Могли.

– А знате, про що я думаю?
– замислився Богдан.

– Поки н, - пдморгнув поет.

– Може, слова Мартна про енергю маячня, але придивитися до Скарпсверда треба. Пам'ятате... Казандзакс говорив, що той його спинив, затримав, коли вн збирався повдомляти на материк? А якщо це ниточка? Може, Господу теж надокучив наш майстер-клас "у небо пальцем". вн виршив допомогти.