Гаррі Поттер і Смертельні реліквії

– Здоров, Гаррі, - привіталася дівчина, коли він сідав на свою розкладачку.

– А як тобі вдалося змитися?

– Ой, просто Ронова мама забула, що вчора ми з Джіні вже перестелили постіль, - пояснила Герміона, кинувши на одну купу «Нумерологію і граматику», а на другу - «Розквіт і занепад темних мистецтв».

– Ми саме говорили про Дикозора, - сказав Гаррі Рон.
– Я думаю, він вижив.

– Але ж Білл на власні очі бачив, як у нього влучило смертельне закляття, - засумнівався Гаррі.

– Воно-то так, але Білла теж обстрілювали, - не здавався Рон.
– Може, він щось не те побачив?

– Навіть якщо смертельне закляття й не влучило, він усе одно впав метрів із трьохсот, - додала Герміона, зважуючи в руці «Квідичні команди Британії та Ірландії».

– Він міг захиститися закляттям «щит»...

– Флер казала, що йому вибило з руки чарівну паличку, - заперечив Гаррі.

– Ну, якщо вам так хочеться, щоб він загинув, - роздратовано буркнув Рон, кулаком поправляючи зручніше подушку.

– Та ж ясно, що не хочеться!
– Герміона була шокована.
– Це просто жахливо, що він загинув! Але будьмо реалістами!

Гаррі вперше уявив собі Дикозорове тіло, застигле, як колись Дамблдорове - тільки магічне око ще крутилося в очниці. Відчув і певну відразу, і химерне бажання розсміятися.

– Мабуть, смертежери замели по собі сліди, тому його ніхто й не знайшов, - розважливо припустив Рон.

– Ага, - погодився Гаррі.
– Як з Барті Кравчем, якого перетворили на кістку й закопали в Геґріда на городі. Можливо, вони трансфігурували Муді й зробили з нього опудало...

– Перестаньте!
– розпачливо крикнула Герміона. Зляканий Гаррі озирнувся саме в ту мить, коли вона розридалася над «Спелменовою абеткою складів».

– Ой, не треба, - забідкався Гаррі, злазячи із старенької розкладачки.
– Герміоно, я не хотів тебе засмутити...

Однак Рон стрімко вискочив з ліжка, аж заскреготали іржаві пружини, і підбіг до неї перший. Однією рукою пригорнувши Герміону, другою він виловив у кишені джинсів бруднющу носову хустинку, якою перед цим витирав на кухні плиту й духовку. Схопив чарівну паличку, націлив на цю ганчірку й сказав: – Терґео!

Паличка висмоктала майже увесь жир. Рон із вельми задоволеним виразом вручив ще паруючу хустинку Герміоні.

– Ой... дякую, Роне... вибачте мені...
– Вона висякалася й почала гикати.
– Це ж так жах-хливо, правда? 3-зразу після Дамблдора... Я просто н-не можу уявити мертвого Дикозора, він завжди був такий живучий!

– Ага, це так, - Рон міцніше її пригорнув.
– А знаєш, що він би нам сказав, якби був тут?

– П-постійна пильність, - витерла очі Герміона.

– Правильно, - кивнув Рон.
– Порадив би нам зробити висновки з того, що сталося з ним. А мій висновок - не довіряти тому боягузливому вилупку Манданґусу.

Герміона невпевнено всміхнулась і нагнулася по книжки. Наступної миті Рон відсмикнув руку від її плеча і Герміона впустила йому на ногу «Жахливу книгу жахіть».Книжка вирвалася з паска, яким була обв’язана, й боляче гризнула Рона за гомілку.

– Вибач мені, вибач!
– забідкалася Герміона, а Гаррі тим часом віддер книжку від Ронової ноги і знову надійно її обв’язав.

– А що ти робитимеш з цими книжками?
– поцікавився Рон, шкандибаючи до ліжка.

– Хочу вирішити, які нам треба взяти з собою, - пояснила Герміона.
– Коли будемо шукати горокракси.

– О, точно, - ляснув себе по лобі Рон.
– Я ж і забув, що полювати на Волдеморта ми будемо в пересувній бібліотеці.

– Ха-ха, смішно, - саркастично відказала Герміона, дивлячись на «Спелменову абетку складів».– Цікаво... чи доведеться нам перекладати руни? Цілком можливо... краще її взяти, про всяк випадок.

Вона кинула абетку на більшу купу і взяла «Історію Гоґвортсу».

– Слухайте, - сказав Гаррі.

Він випростався. Рон і Герміона подивилися на нього з дивною сумішшю покори й небажання коритися.

– Я знаю, що після Дамблдорового похорону ви казали, що хочете податися зі мною, - почав Гаррі.

– Почалося, - закотив очі Рон.

– Ми так і знали, - зітхнула Герміона й знову взялася за книжки.
– Я таки візьму «Історію Гоґвортсу». Навіть якщо ми туди більше не повернемось. Мені буде погано без неї...

– Послухайте!
– повторив Гаррі.

– Ні, Гаррі, це ти послухай, - відказала Герміона.
– Ми йдемо з тобою. Це було вирішено багато місяців тому... навіть років.

– Але...

– Заткнися, - порадив Рон.

– ...ви добре все обміркували?
– наполягав Гаррі.

– Зараз скажу, - Герміона зі злістю жбурнула на купу непотрібних книжок «Трапези з тролями».– Я вже кілька днів складаю речі, щоб ми були готові вирушити будь-якої миті, а це, якщо хочеш знати, потребувало доволі складних чарів, не кажучи вже про викрадення всіх Дикозорових запасів багатозільної настійки прямо з-під носа Ронової мами.

– А ще я видозмінила пам’ять своїм батькам, і вони тепер переконані, що насправді їх звати Вендел та Моніка Вілкінзи, що вони все життя мріяли переселитися в Австралію, і нарешті переселились. Це щоб Волдемортові важче було їх вистежити й витягти інформацію про мене... а то й про тебе, бо я, на жаль, багатенько їм про тебе розповідала.

– Якщо я вцілію після нашого полювання за горокраксами, то знайду маму з татом і розвію чари. А якщо ні... я застосувала досить добрі чари, вони їм забезпечать спокійне й щасливе життя. До речі, Вендел і Моніка Вілкінзи не знають, що в них є дочка.

Герміонині очі знову наповнилися слізьми. Рон ще раз встав із ліжка, ще раз її пригорнув і сердито зиркнув на Гаррі, немовби докоряючи за відсутність такту. Гаррі не знав, що й казати, тим більше, що незвично було бачити, як Рон повчає інших тактовності.

– Я... вибач, Герміоно... я не...

– Не знав, чи ми з Роном розуміємо, що може статись, якщо ми подамося з тобою? То ми розуміємо, Роне, покажи Гаррі, що ти зробив.

– Нє-а, він же щойно їв, - завагався Рон.

– Показуй, нехай знає!

– Ну, добре. Гаррі, йди сюди.

Рон уже вдруге забрав руку з Герміониних плечей і поплівся до дверей.

– Іди.

– Навіщо?
– здивувався Гаррі, але вийшов за Роном з кімнати на крихітний сходовий майданчик.

– Десендо,– пробурмотів Рон, цілячись чарівною паличкою в низеньку стелю. Над їхніми головами відкрилася ляда й до ніг їм спустилася драбина. З квадратного отвору долинув жахливий напівстогін-напівцмакання і засмерділо, наче в каналізації.