Короп по-чорнобильськи
Шрифт:
– Так, то північ.
– А що у тебе праворуч?
Хаїм знову забув, що і де. Інші діти підказують, хлопчик повторює:
– Си… са… схід!
Вчитель радіє:
– А що у тебе ліворуч?
– Вза… вза… захід!
– Чудово! А що у тебе ззаду?
Хаїм раптом вибухає плачем:
– А ззаду у мене Моня Гецель і він мене голкою в дупу коле!…
Вже згаданий нами польський фольклорист Горацій Сафрін в молоді роки вирішив перевірити, чи насправді хелмські євреї такі, як про них розповідають?
Серед ночі його розбудив шалений стукіт у двері і крик портьє:
– Пане, пане шановний! Вставайте!
– Що сталося?
– Вашого чемодана зі станції привезли.
– А щоб вас шляк трафив! Не знаєте, що робити? Я хочу спати.
Рівно через годину портьє знову забарабанив у двері до Сафріна. Той спросоння ледь не заробив інфаркт:
– Ну, що там знову?
– Я прийшов вибачитися. То, виявляється, був не ваш чемодан.
А ви кажете - жарти…
Після Першої Світової війни, коли Хелм остаточно перейшов до Польщі, місто дещо цивілізувалося. По-перше, з’явився маленький, але дуже популярний серед місцевих чоловіків бордель. По-друге, у горезвісній лазні нарешті зробили окремий номер з ванною.
Рабин Зісель із дружиною приходить у визначений час до лазні і з’ясовує, що замовлений ним номер вже зайнятий. Ким? Уявіть собі - зіркою отого самого борделю. Ребе із властивою йому сумирністю наміряється чекати, але його дружина здіймає ґвалт:
– Що це таке? Що за порядки? Чому я, порядна одружена жінка мушу поступатись якійсь курві?
На що розпорядник реагує миттю:
– Прошу пані, зрозумійте, на вас чекає тільки наш достойний ребе, а на оту, як ви зволили сказати, курву - половина міста.
Із річечки, що тече через Хелм, витягають утопленика. Природно, одразу збирається гурт цікавих. За якийсь час із криком прибігає місцева єврейка:
– Ой, пустіть, ой, пустіть! Це точно мій Хаїм, я знаю!
Їй слушно зауважують:
– По-перше, ви його ще не бачили. А по-друге, утопленик пролежав у воді кілька днів, тож із опізнанням будуть проблеми. У вашого чоловіка були якісь особливі прикмети?
– Аякже! Він заїкався!
Рабин Зісель вранці походжає Холмським базаром. Назустріч йому місцевий гендляр овочами, обливаючись потом і поминаючи всіх ближніх та дальніх родичів, пхає перед собою возика, добряче завантаженого мішками з товаром. Рабин запитує:
– Чоловіче, чого ти цього воза пхаєш, а не тягнеш спереду? Так було би легше.
– Бо я гендляр, а не кінь!
Двоє хелмських євреїв шпацирують луками за містом. Раптом набігають хмари і починається дощ.
У одного з євреїв під пахвою парасолька, але він чомусь не поспішає її відкривати. Відтак його супутник каже:
– Ти що, не бачиш? Дощ іде. Відкривай парасолю.
– То ні до чого. Вона дірява, як решето.
– А чого ж ти її з
собою тягаєш?– Бо я не такий мудрий, як наш ребе. Звідки мені знати: буде дощ, чи ні?
Хелмський рабин нарешті вибрався підлікуватися до санаторію в Карлсбаді. І треба ж: у цей же час помирає його сестра. Лікар радить пані рабиновій дати телеграму чоловікові, але з обережним змістом, бо крім хворого шлунку у достойного ребе ще й слабке серце.
В результаті з Хелму до Карлсбаду летить депеша: “Твоя сестра Аделя вхопила нежить. Похорон у четвер”.
Котрийсь із хелмських євреїв вибирається до Варшави і там вперше в житті купує квиток до філармонії на концерт квартету скрипалів. Хвилин 15 уважно слухає віртуозну гру музикантів, а потім нахиляється до сусіда і шепоче йому на вухо:
– Ні, я розумію: скрипаль теж людина і йому з чогось жити треба. Але навіщо він тягає з собою аж трьох дармоїдів?
Якось одного хелмського єврея запитали:
– Що б ти зробив, якби знайшов на тротуарі гаман, а в ньому тисячу дукатів?
Той відповів, не роздумуючи:
– Якби я знав достеменно, що то загубив мільйонер Бродський - нізащо б не віддав. А от якби я дізнався, що це власність нашого бідного шамеса Абрама, котрий такий бідний, що йому ще жодного разу не вдалося досита наїстися - повернув би, не роздумуючи!
А до речі, про Бродського, котрий мільйонер. Уточнюємо - той, тодішній. Дореволюційний. Їхав він якось з Варшави до себе в Київ і чомусь затримався у Хелмі. А оскільки це була п’ятниця, та ще й вечір, то пішов він до синагоги, як кожен правовірний юдей. Прийшов, сів, чекає служби. А її не починають. Він, природно, до місцевих, мовляв, що трапилося?
– Чекаємо, доки прийде шановний Янкель.
– А що то за один?
– О, шановний Янкель - то найбагатша людина в Хелмі!
І в суботу мільйонер Бродський мусив сидіти у Хелмі. Справи… Ввечері заходить до синагоги - та ж сама історія. Всі чекають, доки прийде шановний Янкель. І тут уже київський багатій не витримав, став перед людьми і закричав:
– Офірую всьому кагалу суму, котра дорівнює всьому статку шановного Янкеля!
Ну, звичайно, яка там субота, яка там служба - весь кагал побіг Янкелеві статки рахувати. Сиділи до ранку над паперами, зводили дебет з кредитом - і що ви собі думаєте?
З’ясувалося, що шановний Янкель - банкрут!
Розповідав Сафрін і про Іцика Літмана, котрий дуже любив усім розпоряджатися і всіма керувати. Це у нього було від народження. Нічого дивного, що хелмські євреї обрали його головою кагалу. А потім переобрали і ще, і ще, і ще…
Якогось дня приїздить до Хелма племінник поважаного голови. А оскільки він у цьому місті був уперше, та й на додачу забув удома дядькову адресу, то зупинив першого-ліпшого єврея і запитав його, як знайти Іцика Літмана.