Короп по-чорнобильськи
Шрифт:
– Ні в якому разі!
– закричав ребе.
– Тримай його постійно при собі, особливо якщо доведеться мандрувати в нічну пору.
– А чому саме в нічну, ребе?
– А тому, що в Талмуді написано: злі духи вночі переслідують тільки вчених людей. А з оцією от писаниною в руках тебе жоден дух не зачепить, хоч мандруй аж на край світу. Головне - вчасно дати почитати.
Дві наступні оповістки євреї приписують легендарному бердичівському рабину Леві-Іцхаку. Поважаний ребе ще двісті років тому зафіксував явище, котре,
– Нинішні євреї брешуть на вулицях і глаголять істину в синагогах. На жаль, минули старі добрі часи, коли євреї були щирими на вулицях і махлювали в синагогах.
А тепер, власне, про ребе Леві-Іцхака і кандидатів у талмудисти.
– Ребе Іцхак, я хотів би досконало вивчити Тору. Порадьте, як це зробити.
– Бачите, юначе, існує щонайменше сімдесят способів вивчення Тори.
– А який з них найкращий?
– Мовчки!
До того ж таки Леві-Іцхака заскакує молодик з криком:
– Ребе, мені треба якомога швидше вивчити Талмуд! Як кажуть росіяни - щоб одна нога тут, а друга - там.
– Немає проблем, юначе. Запам’ятайте, що вся мудрість цього великого вчення полягає в одній-єдиній фразі: «Возлюби ближнього свого, як самого себе». А все решта - то лише коментарі до цієї думки.
До Чернігова приїздить молодий зарозумілий талмудист, аби продати свою книгу коментарів до Біблії. Загалом намір у нього був правильний, бо навіть перед Другою Світовою війною єврейська община складала третину населення цього древнього міста.
Талмудист заходить до чернігівського рабина і запитує, кому в першу чергу він міг би продати чи навіть подарувати цей шедевр для подальшої реклами. Рабин уважно читає книгу і радить:
– Я думаю, найкраще тебе зрозуміє крамар Сруль Цвібль.
Талмудист іде за вказаною адресою, знаходить яточку з металовиробами і, пославшись на авторитетну думку слуги Божого, дарує хазяїну свою книгу.
Крамар ледь не прибив талмудиста:
– Та ви що, з вашим ребе, збожеволіли? Чи він забув, що я не вмію ані читати, ані писати?
Переляканий талмудист виривається з рук розлюченого комерсанта і біжить до синагоги по пояснення. Рабин поблажливо посміхається:
– Все дуже просто. Ваші коментарі - то суцільний плагіат. Жодної власної думки. А в нашому місті серед євреїв краденим товаром торгує тільки Сруль Цвібль. То до кого ж іще я мав би вас послати?
Славетний чорнобильський цадик Менахем Нахум, повертаючи одному молодому талмудисту книжечку його коментарів, вимовив наступне:
– Воістину, юначе, я дізнався від вас багато цікавого.
– Я щасливий почути це від вас, ребе.
– Досі я знав, що папір для книжок роблять з макулатури. А тепер я дізнався, як роблять макулатуру.
Той же реб Менахем на запитання самовпевненого коментатора, чи багато нового він дізнався з його книжечки, відповів так:
– Не так щоб багато, але одне відкриття я для себе зробив.
– І яке
саме, ребе?– Про те, що в Жашкові, виявляється, є непогана друкарня.
Кагал з містечка Отині чомусь вирішив надіслати свого кандидата в талмудисти не до власного ребе, а до його шанованого колеги у сусідні Бережани. Бережанський рабин зробив вигляд, що не розуміє підтексту цієї хитрої комбінації і написав отаке:
– Кандидат - викапаний Мойсей, він же - Соломон, він же - Аристотель.
Після такої рецензії вражений отинський кагал призначив молодого талмудиста одразу рабином. Проте, невдовзі з’ясувалося, що той - неук, бахур і на додачу - заїка.
Розлючена община майже в повному складі побігла в Бережани, погрожуючи побити камінням автора рекомендації. Проте, бережанський лише знизав плечима:
– Чого ви до мене причепилися? Я ж написав найсвятішу правду. Хлопець заїкається, як Мойсей, не пропустить жодної спідниці, як Соломон і як Аристотель не знає івриту, а тому жодного разу не брав до рук талмуду.
До Першої Світової війни в Жовкві жив славетний талмудист і надзвичайно дотепний жартівник - ребе Шайєс. Якось із сусідньої Словаччини, з міста Брно приїхав на гастролі до галицьких синагог дуже модний молодий рабин, котрий подавав себе за незрівнянного промовця. Природно, він запросив шановного ребе Шайєса на свій виступ, а потім поцікавився його враженням.
Рабин Шайєс, котрий із незворушним спокоєм вислухав довжелезну проповідь гастролера, довго тис йому руку і нарешті вимовив:
– Найблискучішим моментом усього вашого незрівнянного виступу були, поза сумнівами, ваші нові черевики.
І знову про чорнобильського цадика Менахема Нахума. Річ у тім, що чорнобильські юдеї придивились, як пораються біля землі їхні сусіди - українці та росіяни-старовіри - а головне, що ця земля їм дає… як на наш смак, то картоплі, добрішої, ніж у Чорнобилі, ми ніде не куштували. Бо земля! Благословенний супісок.
Так от - придивились євреї, порадились і вирішили й собі спробувати. То нічого, що царські закони забороняли їм купувати землю. Можна ж орендувати або з тими ж українцями і старовірами під слово честі домовитися. Бо православні те слово тримали. Орендували, домовилися, вклали гроші - аж тут на тобі! Посуха! Комерція під ударом! Тож усі свіжоспечені хлібороби зібралися і пішли до цадика. Аби він у Бога дощу попросив. Явіть, мовляв, чудо. Що вам вартує?
А Менахем Нахум їм раптом у відповідь:
– Не буду я нічого просити. Бо ви в Бога не вірите.
– Як так?
– Бо якби ви справді вірили в чудо Боже, то прийшли б до мене з парасольками.
Розділ четвертий
А поїзд тихо їхав на Бердичів
«Для того, щоб дізнатися, що робиться у тебе вдома, найкраще від’їхати від того дому якомога далі».
(Тонке єврейське спостереження, зафіксоване Г. Сафріним)