Чтение онлайн

ЖАНРЫ

Мисливськi усмiшки (збiрка)
Шрифт:

– Слухай, - перебиваі один iз гостей, - давай вип'імо та закусимо, потiм уже хай вiн далi тягне...

1945

ДИКА КОЗА

Ю. В. Шумському

Благородна тварина - дика коза.

Благородна i своію постаттю, коли, струнка й нiжна, стоїть вона серед кущiв лiщини або на зеленiй квiтучо-пахучiй галявинi лiсу нашого чарiвного чи коли, спустившись до Сули, до Росi, до Горинi, грацiозно нахилившись, студену воду п'і.

Благородна i

в стрiмкому вихорiльотi, коли, налякана, не бiжить, а стелеться над чагарником, над кущами, чи помiж дубо-клено-ясенових стовбурiв...

А ще благороднiша вона тим, що через неї i завдяки їй можна виявити дуже несимпатичну породу роду людського, ту породу, що ганьбить почесне звання охотника - людини, якiй і назва браконьір. Браконьір - це, власне кажучи, людина тiльки зверху: в неї, коли починати знизу, - двi ноги, черево, груди, двi руки, писок, баньки, голова й кашкет або капелюха на головi.

У баньках (у людей цi штуки звуться - очi) нема нi радостi, нi суму, самi тiльки хитрощi. У людей очi дивляться, а баньки в браконьіра - бiгають.

Серця в браконьіра нема. Замiсть серця в нього торбочка з м'язiв. Торбочка ця в нього спецiально для того, щоб сильно дуже калататися, коли хтось тюкне.

Оце й і - браконьір.

Так ще раз кажемо, дика коза допомагаі виявляти серед людей отих вилюдкiв-браконьірiв, хоч i платить за це своїм життям.

Дику козу полювати заборонено.

Тiльки з особливого дозволу можна одстрiлювати певного часу самцiв-цапiв, а браконьіровi закон не писаний, вiн iде в лiс i винищуі i цапiв, i кiзочок, i маленьких козеняточок.

Нам нiколи не доводилося бачити браконьіра за його пiдлою роботою, але ми уявляімо собi, як може лупати вiн своїми баньками, коли кiзочка дивиться на нього своїми печальними-печальними, повними слiз очима i вмираі...

I яка школа, що її благородство не дозволяі їй плюнуть тому звiровi межи його баньки?!

Браконьїр - хитрюща бестiя.

Юрiй Васильович Шумський, чудесний артист i чудовий охотник, - дехто, примiром, каже, що вiн охотник кращий, нiж артист, дехто тої думки, що з нього, навпаки, артист далеко кращий, нiж охотник, а ми - такого погляду, що коли вiн такий охотник, як артист, то таки справдi вiн прекрасний охотник, - так Юрiй Васильович розповiв нам таку пригоду.

– Зайшов, - каже, - якось до мене земляк.

– Приїздiть, - просить, - та й приїздить до нас у Дзвонкове пополювати. А то чомусь увесь час в степах України охотитесь.

Зiбрались ми кумпанiію й поїхали. Поїхав, - каже Юрiй Васильович, - я й зо мною Платон Кречет, Галушка й дзвонар Квазимодський iз собору Паризької богоматерi. Приїхали ми у Дзвонкове, зупинилися в земляка, перекусили - й зразу в лiс. Тiльки-но в лiс увiйшли, коли це - бббах!
– i недалечке. Ми туди. Зирк на галявинцi хтось бiля вбитої дикої кози вовтузиться. Я як крикну:

– Стiй!!

Ви ж самi розумiіте, що робиться з браконьіром, коли вiн почуі "стiй!" Це на нього так впливаі, як батiг на рисака. Вiн за козу i -

в довгої. Ми за ним! Усi вчотирьох! Галушка з Квазимодським трохи вiдстали, а я та Кречет по п'ятах за ним. Прибiгаімо в село, помiтили в яку хату вiн ускочив. Убiгли й ми в його хату, ну, може, хвилин через три, як ускочив вiн.

– Де коза?питаімо.

– Яка коза?

– Дика коза, що ти в лiсi тiльки що вбив?

– Та я й у лiсi не був!

Жiнка його над колискою стоїть, нахилилася, дитину годуі.

– Люди добрi, - озвалася жiнка, - таж вiн iз хати нiкуди не виходив!

Ми шукать. I в печi, i на печi, i пiд полом, i в миснику, i за мисником, i в помийницi, i в дiжi, i в сiнях, i в комiрчинi - нема!

Ми й у коморi, i в хлiвi, i в свининцi, i пiд свининцем - нема! Пiдбiгли Галушка з дзвонарем Квазимодським, - та всi вчотирьох по всiх закутках, по всiх закапелках.

Облазили скрiзь, де можна, де й не можна - нема!

Увiйшли ми в хату, вiдпочили i знову до хазяїна:

– Де?

– Та чого ви, - каже, - до мене присiкались?! У лiсi я не був, нiякої я кози не вбивав!

Тодi я вже до нього ладиком:

– Слухай, - кажу, - чоловiче! На власнi ж очi всi ми бачили, що козу ти вбив, що з козою ти додому бiг i з козою в хату вскочив! Де вона, кажи!

– Та то ви помилилися! То, може, сусiда, а не я! Я вдома сидiв!

– Нi, - кажу, - не сусiда, а ти!

Та, вже ви знаіте, i злiсть мене бере, та й цiкавiсть розпинаі, де можна козу так заховати?! Ми ж усе облазили i не знайшли.

Тодi я йому кажу:

– Слухай, дядьку! Даю тобi слово, що нiкому нiчого не скажемо, нiчого тобi не буде, коза залишиться тобi, - скажи, де ти її так заховав, що ми знайти не можемо? Де?

Вiн довго думав та й каже:

– А нiчого не буде?

– Та нiчого! Слово даю!

Тодi вiн до жiнки:

– Покажи!

Жiнка його вiдхилилася вiд колиски:

– Ось вона! Я її груддю годую!

Пiдходимо: справдi, лежить у колисцi невеличка дика коза, над якою в скорбнiй матернiй позi весь час стояла браконьірова дружина.

– Отакi браконьіри!
– закiнчив оповiдання Юрiй Васильович Шумський.

Хитрюща бестiя - браконьір. I шкiдлива бестiя - браконьір.

Та проте й з ним боротися можна.

Повертаючись одного разу з охоти, зайшов я по дорозi до давнього мого знайомого Максима Тудистрибни перепочити та молочком пiдкрiпитися.

Давно вже, рокiв чи не з п'ять, я Максима не бачив. Зайшов. У хатi сама Максимова жiнка.

– Драстуйте, - привiтався я.

– Драстуйте! Давненько вас не чуть!

– Занiколилося, - кажу.
– А Максим же, - питаю, - де?

– В оборi пораіться. Зараз увiйде!

– Чи не можна, - питаю, - у вас молочка?

– Е! Молочка?! "Не видоїли бичка!" - вiдповiдаі Максимиха.

Здивувався я крiпко: така завжди привiтна жiнка i нате вам!

А вона до мене:

– Нема, - каже, - молочка! Коза корову з'їла!

Поделиться с друзьями: