Мисливськi усмiшки (збiрка)

– Як?

– А так!
– каже.

Коли ось i Максим у хату.

Привiталися.

– Давненько, - кажу, - вас не бачив, Максиме! Мене робота не пускала, а ви ж у мiстi буваіте, чому не заходили? Ранiше було частенько навiдувались!

А жiнка од печi:

– Козу полював!

Я сиджу й нiчого не розумiю.

Максим махнув рукою:

– Та!

– Що таке, - питаю, - Максиме? Розкажiть!

– Три роки дику козу полював!
– ще раз махнув вiн рукою.

– Три роки? Як це - "три роки"?

– А так.

– З рушницею?

– Та де там з рушницею!!

– Аз чим?

– З iзоляцiію.

Та й розповiв менi Максим таку iсторiю:

– Пiшов я з рушницею в лiс, може, думаю, де зайця пiднiму. Вийшов на личакову поляну, зирк!
– а передо мною, ну, не далi, як до комори, стоять двi й дивляться на мене. Отут у мене як затiпаіться! Не витримав: приложився - ббах!
– одна на мiсцi! А друга втекла! Я бiжу до неї i свiту пiд собою не бачу! Прибiг, здiймаю череска, путаю ноги! А руки тремтять, а ноги тремтять! Нiчого й не бачу, нiчого й не чую! Коли хтось по потилицi менi як шарахне, так я своїм лобом об козинячий тiльки - лусь! А в очах огники тiльки - блись! блись! блись! Отямився, а передо мною лiсничий. Ну, далi самi вже знаіте: суд i три роки з iзоляцiію!

– З iзоляцiію та ще й без корови! Бо поки його три роки за козою носило, я й корову продала! Охотник!
– додала з притиском Максимиха.

– I рушницi нема?
– питаю.

– Та на лиху годину ота рушниця?! Як i пiду коли-небудь на козу, то тiльки з жiнкою i тiльки на Житнiй базар!

– Навчило одного браконьіра, - подумав я сам собi. Можна їх усiх, браконьірiв, навчити, треба тiльки як слiд за це дiло взятись.

Полюють дику козу здебiльша загонами, гучками. Облавою, одне слово. Робиться це з дозволу вiдповiдних органiзацiй, колiї провадиться так званий одстрiл цапiв-самцiв.

Для охотника труднощi полювання на козу полягають у тому, щоб не помилитись i не бахнуть замiсть цапа козу-самицю.

– Ну, а як ти його в лихої години розбереш, коли воно повз тебе не бiжить, а стелеться, летить i на мушцi воно в тебе одну мить, - скажiть, як ти розбереш, чи коза воно, чи цап?! Прибрiхують тi мисливцi, що кажуть:

– Я, мовляв, нiколи не помилюсь!
– з сумом казав менi оце якось прекрасний, досвiдчений, старий уже мисливець.
– Ну, й трапляються, звiсно, конфузи, коли замiсть цапа дивиться на тебе печальними очима кiзочка... Дуже неприімна та до того ще й кримiнальна справа!

Єдиний, на нашу думку, спосiб не помилитися, чи коза повз тебе летить, чи цап, - такий.

Коли ви помiтите, що десь у кущах щось шелестить, виймайте шматочок хлiбця i, простягаючи його в руцi, кричiть:

– Кiз-кiз-кiз-кiз!

Вона, звичайно, зупиниться.

Ви зразу ж питайте:

– Чи ти коза, чи ти цап? Вона зразу ж вам:

– Я - коза! А цап позад мене летить! Туди дивисьi

Гав тут ловити не можна! Дiалог з козою маі бути стенографiчний, iнакше втеряіте цапа.

Трапляються випадки, що цап, зупинившись на ваш заклик - кiз-кiз!
– стане перед вами i, щоб вас обдурити, мекне басом:

– Я - коза!

Але в цей час ви встигнете помiтити в нього рiжки й борiдку, коли вiн не поголиться. А і й взагалi цапи без бороди i без рiжок! Тодi вже дивiться туди, куди вам ближче!

I бабахкайте!

Убити цапа - це цiла подiя в життi кожного мисливця.

Траплялося й менi вбивати.

– Заходьте, - запросив мене добрий мiй знайомий i старий охотник, - завтра до мене! Дикого цапа встрелимо! Дозвiл маю!

Я зайшов, зарядивши рушницю "чотирма кулями".

– Рушницю, - каже мiй знайомий, - поки що розрядiть i повiсьте та йдiть сюди й сiдайте, поговоримо!

Щоб довго не балакати, - убив я тодi чи не цiле здоровенне блюдо дикого цапа! Ох, i смачна ж дичина! Хазяйка вже аж кривиться почала! А я б'ю, а я б'ю!

Яка ж благородна тварина - дика коза! I в лiсi, коли стоїть, i коли вона летить-стелеться, i коли вона браконьіра виявляі. Благородна вона й на блюдi!

1946

ДИКА ГУСКА

Дика гуска - це таки справжня гуска, тiльки - дика.

Її можна їсти, - так, як i свiйську гуску, - з пряженою капустою або з яблуками, з гречаною кашею i так.

Рiзниця мiж дикою гускою й свiйською гускою та дикою качкою така, що дика гуска нiколи не плодиться в нас на базарах, i для того, щоб її смажити навiть так, без пряженої капусти й без яблук, - її обов'язково треба заполювати.

А заполювати дику гуску не легко, бо вона в нас на Українi дуже-дуже рiдко плодиться, а тiльки перелiтаі навеснi на пiвнiч, а восени - на пiвдень, - отже, тiльки ранньою весною й пiзньою осiнню можна похвастатися, що:

– Та, - мовляв, - гусей там набив! Приходьте!

Говоримо ми це без нiякої пихи, говоримо ми це iз скромнiстю, властивiстю, як ви знаіте, притаманною кожному справжньому мисливцевi.

Полювали ми з приятелем пiзно восени дикi качки на рiчцi Оскiл, на Куп'янщинi.

Рiчка Оскiл - чудесна рiчка, з прозорою, лагiдною водою, з очеретами та пахучою осокою по берегах, з затоками й рукавами, з широкими на лiвому березi луками, що дивляться на свiт божий незчисленними очима-озерами, порослими зеленими-зеленими шовковими вiями.

Та й не тiльки цим славна рiчка Оскiл, а славна вона найбiльше тим, що водиться в нiй дуже рiдкiсна риба - верезуб.

А може, й не верезуб, а щось iнше, а тiльки я прекрасно пам'ятаю, що один рибалка дуже давно нам розповiдав, що в їхньому Осколi таке плаваі, що бiльше такого нiде не плаваі.

Ну, бог з ним, хай плаваі.

Полювали ми, значить, полювали там дикi качки, довгенько щось полювали та й заполювали дику гуску - казарку.

Правду, як i завжди, казавши, дика гуска ота повз нас i не летiла, i не пливла, проте ми її заполювали.

Як це робиться, говорити не буду, бо у всякого мисливця у полюваннi ість свiй стиль, отже, трудно менi все це типiзувати, щоб зрозумiло було всiм.

Заполював гуску мiй приятель, бо в нього було бiльше набоїв, а я свого гаманця забув удома.

Але вiн мене заспокоїв.

– Ти, - каже, - не хвилюйся i з заздрощiв не мiнись: їстимемо разом! Казарка була бита на крило, а так бiльше нiчого в неї прострелено не було, i вона собi ходила, i навiть доки ми збиралися їхати на станцiю, ходила по хатi й почала вже їсти крихти з паляницi й пити воду.