Пошились у дурні

Дранко (вибігає). Ви­пий­те й за­кусіть! А я за­раз та­ки до­га­дав­ся, що ви від Лахтійо­на Хве­до­ро­ви­ча!

Ничипір. До­га­да­лись? От шту­ка!..

Дранко. Ну, ходім же в ха­ту, бо вже по­ра хоч і до вінця!

Ничипір. А доб­ра горілка і за­кус­ка, хоч і не на го­лодні зу­би! (їсть).

Дранко. На здо­ров'ячко.

Ничипір. Славні пиріжки з мня­сом!

Дранко. Ви ще не ба­чи­ли моєї Гор­пи­ни?

Ничипір. Гм…

Дранко. Там та­ка оку­рат­на, як аг­лицькі об­ценьки!

Ничипір. Справді? Ану, да­вай­те ще й по другій!

Дранко. Ви­пий­те, та швидш бу­де­мо до­во­дить діло до краю!

Ничипір. Чу­дасія тра­пи­лась зо мною вчо­ра: тільки дві ча­роч­ки ви­пив з ку­мом Пет­ром, ще тільки що со­неч­ко по­ча­ло сіда­ти… Прав­да, я й за­був, що вам цього не тре­ба роз­ка­зу­ва­ти!..

Дранко. Що, як?

Ничипір. Ніяк! Оте­пер ніби й підкре­пивсь! Ну, ко­ли вже ро­бить діло, то робіть! Що далі?

Дран­ко. А що ж далі?

Ни­чипір. Да­вай­те ще й дівку сю­ди!

Дран­ко. Як сю­ди?

Ничипір. Пе­ред мої очі! Тут ми зро­би­мо ог­ля­ди­ни.

Дранко. Лю­ди ж сміяти­муться!

Ничипір. А в ха­ту я не піду, до­ки не розх­вабрюсь!

Дранко (убік). От шту­кар! Ну, та й шту­карі ж оці го­родські па­ничі! (Побіг у двір).

Ничипір. Од­на­че горілка здо­ро­во вда­ри­ла у го­ло­ву!

Василь і Ан­тон (з дворів). Кре­пись, Ни­чи­по­ре!

Ни­чипір. Ще креп­люсь! Ого-го!..

ЯВА 6

Кукса і Ничипір.

Кукса (ви­хо­дить з-за ти­ну). Ку­ди ж це він дівся? Бігаю, бігаю, шу­каю, шу­каю, не­ма! (По­ба­чив Ни­чи­по­ра). Чи не він оце? От так мур­му­лад! (До нього). Ми­лості про­сю в гос­по­ду! Ви від Лахтійо­на Хве­до­ро­ви­ча?

Ничипір. Мо­же! А ви хто та­кий?

Кукса. Кук­са.

Ничипір. На яку но­гу?

Кукса. Ні, це, бач­те, та­ке моє прізви­ще, хва­милія моя та­ка!..

Ничипір. Ну, то здрас­туй­те!

Кукса (співа).

Просю по­кор­но!

Ни­чипір.

Ду­же про­вор­но!

Кукса.

Дав­но вже вас жду.

Ничипір.

В ха­ту не піду!

Кукса.

Годі-бо вам при­ки­да­тись, До вінця по­ра зби­ра­тись.

Ничипір.

Не слід ніко­ли спіши­ти, Щоб лю­дей не насміши­ти.

Кукса.

Та як же це бу­де? В ме­не все го­то­во! Ну, скажіть вже, бо­га ра­ди, Ви своє хоч сло­во!

Ничипір.

Лег­ко ска­за­ти, Тяж­ко зро­би­ти: Перш тре­ба по­ду­мать, В го­лові под­лу­бать!

Кукса.

Я зра­зу роб­лю!

Ни­чипір.

Я так не люб­лю.

Кук­са.

Ду­май­те ж скоріш!

Ни­чипір.

Який ви муд­рий!

Кукса.

Пе­рес­таньте вже сміши­ти, По­ра ділом нам спіши­ти!

Ничипір.

Да­лебі, я не сміюся… Я не той, яким зда­юся!

Кукса.

Годі, годі, си­ну! Скинь дра­ну сви­ти­ну, Во­на те­пер не в при­годі, Посмішив, та й годі!

Ничипір.

Вчи­ню ва­шу во­лю, Нічо­го ро­би­ти! Тільки цур, щоб потім Не прий­шлось жаліти!

Кукса. Та годі тобі сміхот­во­ри­ти! От який, єй-бо­гу, втішний! Ка­жу ж, що я вже до­га­дав­ся.

Ничипір. До­га­да­лись? Тільки ши­воріт-на­ви­воріт…

Кукса. Як ши­воріт-на­ви­воріт?

Ничипір. Вов­ною на­верх!

Кукса. Що ти го­во­риш?

Ничипір. "Здо­ров,- ка­же,- Ісаю!" - "Та чай­ок шу­каю!" - "А чи жив-здо­ров?" - "Вже чо­ти­ри знай­шов!" - "Що ти, дур­ню, го­во­риш?" - "Та ста­рої не вло­виш".

Кукса. Що та­ке?

Ничипір. Кур­ку­лю-мур­ку­лю! Роз­бе­ри, що я го­во­рю.

Кукса. Ну, та й шту­кар же ти, па­ни­чу!

Ничипір (дов­го ди­виться на нього). Дай­те сю­ди дівку!

Кукса. Як?

Ничипір. Не сердьте ме­не, а робіть, що я при­ка­зую! Ну, жи­во, хут­ко! Дівчи­ну сю­ди і доб­ру чар­ку горілки!

Кукса. От який втішний! По­ба­чи­мо, що з цього вий­де. (Побіг).

Ничипір. Отак їх по­по­га­нять, як же­ребців на ар­кані!

Антон і Ва­силь (з дворів). Кре­пись, Ни­чи­по­ре!

Ни­чипір. Ого-го-го! Ще креп­люсь! Здо­ро­во креплюсь!

ЯВА 7

Ничипір, Дран­ко, Кук­са, Гор­пи­на і Ориш­ка.

Дранко (тяг­не Гор­пи­ну). Хо­чеш, щоб за пат­ли те­бе по­тяг?