Пошились у дурні

Антон. Та чи не ко­нок­рад ти, що так плу­таєш?

Василь. Бог зна що, Ан­то­не, ти го­во­риш. При­ди­вись на нього, хіба він схо­жий з ко­нок­ра­дом?

Антон. Та він і справді чи не бо­жевільний?

Ничипір. Отак бу­ло вже раз зо мною торік, як­раз на Ве­лик­день!.. Ста­ло бить, теж так: ви­пив я дві ча­роч­ки з ку­мом Пет­ром… не більш не менш…

Василь. Слу­хай, Ан­то­не! Оце, по-моєму, як­раз та­кий чо­ловік, як нам тре­ба. Ні він ніко­го тут не зна, ні йо­го не зна­ють.

Антон. А що ти ду­маєш? І справді! От бу­де ку­медія так ку­медія!

Ничипір. Мо­же, вам тре­ба на що ли­хе, то шу­кай­те собі дурнішо­го і…

Василь. Та ні! Ми не такі лю­ди, щоб вас на ли­хе підмов­ля­ли.

Антон. Дівча­та! А йдіть сю­ди, годі вам хо­ва­тись!

Оришка і Гор­пи­на (підійшли). Хто це?

Ничипір прос­тя­гає їм ру­ку.

Василь. Не при­див­ляй­тесь, бо не пізнаєте! Це чо­ловік чу­жос­то­ронній.

Ничипір (до дівчат). Зда­ле­ку… Але як во­но ста­ло­ся оце діло, то й не роз­бе­ру… Чу­дасія! Ска­зать би, п'яний був, а то зро­зумійте: тільки ви­пив, ска­зать, дві ча­роч­ки з ку­мом Пет­ром, тільки ще со­неч­ко сіло…

Антон. Ходімо відціля, бо тут не­без­печ­но, та там вже до ла­ду про все по­ба­ла­каємо!

Ничипір. Сторія, та й тільки!.. Ну, не­хай би був п'яний!.. А то ви­пив дві…

Оришка (до Ан­то­на). Та ви тов­ком нам скажіть: що це ви затіваєте?

Антон. Не­хай те­бе по­кор­тить… Ходім, ходім!

Ничипір. Ка­жу ж вам тов­ком: ви­пив я з ку­мом Пет­ром…

Антон, Ни­чипір і Ориш­ка пішли.

ЯВА 7

Горпина і Ва­силь.

Василь. От ти все ка­за­ла, що я несміли­вий та пло­хий, а от ба­чиш, вже діло на­ше ки­пить!

Горпина. Ця­ця, ця­ця! Дай я те­бе пог­ла­дю по го­ловці!

Василь. Гладь цу­ци­ка, а я лю­ди­на!

Горпина. Ти ж мій цу­цик! (Ре­го­че).

Пішли.

ЯВА 8

Дранко (іде, зігнув­шись, з ду­би­ною). Щоб мені мо­лот­ка не вдер­жа­ти в руці, щоб мені не до­ве­лось ніко­ли при­ва­ри­ти п'ятки до ко­си, щоб мені ніко­ли не за­гар­ту­ва­ти кре­са­ла, ко­ли я знов отут не ба­чив Ан­то­на своїми очи­ма вже з сусідо­вою Ориш­кою!.. Це той, про кот­ро­го Кук­са ка­же, що не­на­ви­дить бабсько­го код­ла… Доб­ре не­на­ви­дить!.. Ну, та й посміюся ж я з сусіда! Що то не Ва­силь, то я пе­вен, бо Ва­силь пішов до бра­та сво­го, ще зве­чо­ра одп­ро­сив­ся! Ну, ко­ли б я їх упіймав, взяв би Ан­то­на за чу­ба, а Ориш­ку за ко­си та й привів би до сусіда, щоб потішив­ся ни­ми!.. Стри­вай, щось іде… (Присіда).

ЯВА 9

Кукса і Дран­ко.

Кукса (іду­чи, ти­хенько співа). "Ой не спиться, не ле­житься, і сон не бе­ре…" Щось не спиться! Ко­ли б швидш світа­ло, ніяк не діждусь то­го ран­ку. Не­на­че щось там на небі за­гальму­ва­ло ніч та й за­дер­жує на місці, як во­ду на яловім опусті! А Ан­тон замк­нув­ся у млині, гу­кав, гу­кав, сту­кав, сту­кав, не хо­че відімкнути. Ану, навіда­юсь до сво­го кла­ду чи не хап­нув йо­го Антон?..

Дранко (ки­нув­ся на нього з ду­би­ною). А, впіймав я те­бе!

Кукса. Тю, хто це?

Дранко. Це ви, сусіде?

Кукса. А який же біс? Що це ви, бо­дай вас, ма­ло ме­не ду­би­ною не вгріли?

Дранко. Та то я шут­ку­вав! Хотів вас на­ля­кать!

Кукса. Добрі бу­ли б шут­ки, як­би опе­ре­за­ли по пле­чах!

Дранко. Чо­го це ви блу­каєте по ле­ваді?

Кукса. А ви чо­го?

Дранко. Та так… Прис­ни­ло­ся, бач­те, мені, що ніби щось кра­деться до кузні, я про­ки­нув­ся та швидш надвір. Ну, а потім вже по­ду­мав: ко­ли встав, то обійду вже навк­ру­ги дво­ру, так, на вся­кий слу­чай!..

Кукса. А ду­бин­ку ж де за­че­пи­ли?

Дранко. По до­розі… так про вся­кий слу­чай!

Кукса. Ото у вас ба­га­то гро­шей на­хо­ва­но, че­рез те вам і сниться невіть-що!

Дранко. Іскри та жу­же­ли­ця вам в вічі! Які там у ме­не гроші? У вас он аж скрині тріщать від кар­бо­ванців!..

Кукса. Ме­жисітка вам в пельку! Мав­ши п'ять дочок, чор­та ли­со­го ви­хо­ваєш!..

Дранко. Так у вас же тільки п'ять, а в ме­не їх сім!

Кукса. Та ад­же ж і п'ять!..

Дран­ко. Але ж не сім?

Кук­са. Але ж і п'ять, ка­жу!…

Дран­ко. Та у вас бу­де ско­ро мен­ше!

Кук­са (убік). Від ко­го ж це він провідав про же­ни­ха?

Дран­ко. А Ан­тон ваш і справді не­на­ви­дить бабсько­го ро­ду?

Кукса. Бач­те, я ж вам ка­зав!

Дран­ко. Ба­чу, ба­чу! (Ре­го­че).

Кук­са. Чо­го ж це ви ре­го­че­те?

Дранко ре­го­че.

Отже я вас ви­лаю про­ти неділі! Вдаєте з се­бе бо­го­бо­яз­ли­во­го, а лізе­те на свар­ку, щоб на гріх підвес­ти…

Дранко. Та то я так, шут­кую! (По­дає ру­ку). Ви­ба­чай­те.

Кукса. Чу­дес­но у ве­черні дя­ки співа­ли "Бла­жен муж"!

Дранко. У Пре­чис­тої кра­ще! Там один ба­сис­тий як рев­не, як рев­не, аж не­на­че у го­лові тобі ре­ве і во­лос­ся до­го­ри лізе!..

Кукса (ха­па се­бе за го­ло­ву). Ой-ой-ой!..

Дранко. Та у вас вже не полізе, ви без­печні…

Кукса. Ко­неш­но, є усякі скус­ни­ки.

Дранко. Чи не хо­че­те по­ню­хать? (По­мов­чав). Завт­ра, ка­жуть, весілля у ко­гось бу­де?