Роман про Батьківщину

що це моя молитва до Тебе. Можемо навіть домовитися, що я молюся до Тебе, коли пишу.

Тобто коли пишу, тоді молюся. Тоді я робитиму це часто, намагатимуся робити часто. Невже

Ти можеш подумати, що коли я не розмовляю з Тобою, то про Тебе не пам'ятаю?

Якби я хотіла щось у Тебе попросити, то тільки не боятися того, що буде зі мною завтра,

післязавтра, за місяць, за рік. І щоби не було зі мною аж так погано, якщо Ти вже хочеш мене

тут тримати без тих, хто так мені потрібен. Адже ті, кого люблю, тепер ходять Твоїми

садами, Господи. Світловолосий чоловік із глибокими очима малює для Тебе картини.

Хотіла би, щоб у мене виходило все це витримувати: жити від печалі до печалі, від радості

до радості, від болю до болю. І щоб, коли я прийду у Твої сади, мене там зустріли ті, кого я

люблю, ті, за ким сумую безмежно. Правда ж, Ти візьмеш мене у свої сади, Господи, і

дозволиш, щоби той, за ким болить моє серце, вийшов мені назустріч, за браму? І дозволь

йому приходити у мої сни тепер, щоб мені менше скучати. Можу я цього попросити? Чи це

занадто багато? Чи це також зайве і непотрібне, Господи? Хіба я не можу скучати за тим,

кого люблю? Утішай наші болі, Господи, бо Ти можеш це зробити, витирай сльози матерів,

які плачуть за синами, яких Ти забираєш до себе, бо наша любов буває густа й глибока, і ми

тужимо від розлук за тими, кого втрачаємо. Бо наша любов болить над сонячним сплетінням.

Тримай нас у своїх долонях, Господи, тримай нас міцно, щоб нам не впасти. І ще я

проситиму Тебе, щоб мені не доводилось увесь час стояти спиною до Твого світла. До Твого

світла не стояти спиною, бо цього я вже напевно не витримаю.

* * *

А тепер я би тільки хотіла від Тебе розради, тільки розради. Руки у мене засмаглі й тонкі,

пальці тремтять і пахнуть бальзамом зірочка, бо я вірю, що він лікує застуду і постійно ним

користуюся. Пальці в мене схудли, і персні, які я ношу не знімаючи, можуть із них

поскочуватися. Ах, як це все тяжко й невирішально, як це безглуздо. Офеліє дівчинко це ти

даремно так гірко ридаєш, все одно твоя біда нікого не цікавить тобі залишиться тільки

глибока вода там де стіл під білим обрусом сім хлібів покладено для литій стражденна моя

Офеліє німфо з косою русою пригадай мене в своїй молитві

Ах, Господи, я раню себе щодня повільно й меланхолійно, мабуть, я інших також раню,

тільки це не тому, що я цього хочу, а тому, що так тепер у мене виходить. Тому мені дуже

потрібна Твоя порада і Твоя міцна десниця на чолі у мене. Ах, Господи, Твої пальці не

пахнуть ні бальзамом зірочка, ні жодними іншими ліками, ні аптекою. Я навіть не знаю, чим

вони пахнуть. Мабуть, правильно було би сказати, що вони пахнуть Тобою. А про Твій запах

нічого не можна сказати напевно, тобто його не можна і іписати нашими словами, ми знаємо

замало слів. Ти пахнеш усім або нічим не пахнеш. Цікаво, які запахи Тобі подобаються,

Господи? І що Тобі взагалі подобається по-справжньому? Може, Ти любиш слухати

вечорами музику, якщо на небі бувають вечори? Може, Тобі також подобається джаз у

виконанні ангелів? Чи, може, Ти прихильник етно? А навіть якщо Тобі подобається рок, я

зовсім не здивуюся. Може, Тобі подобаються кімнатні квіти, і Ти сам вирощуєш калачики в

горщиках? А може, Ти більше любиш квіти на грядках і садиш гладіолуси, а коли вони

відцвітають, викопуєш їхні цибулинки? Чи вони ніколи не відцвітають, Твої гладіолуси?

Може, у Тебе є колекція шедеврів світової лірики? Може, щось інше? Якщо Тобі подобається

наша любов, то це дивно, бо ми не вміємо Тебе любити. Бо Ти не всім відкриваєш таємниці

своєї любові. Не знаю, чи ми Тобі подобаємося. Але якщо Ти нас створив і передбачив,

якими ми будемо, то, мабуть, ми Тобі подобаємось і такими, якими у нас виходить бути.

Вільними від Тебе, себто самотніми і без любові. Ах, Господи, дуже дорого нам доводиться

платити за свободу.

* * *

Боже Ти посадив мене у створену Тобою землю і не поливаєш. Не поливаєш і думаєш, що я

зможу витримувати спеку, не кажу вже про морози, а вони неодмінно прийдуть раніше чи

пізніше. Я ж не кактус, щоб уміти жити без води і щоб сонце не завдавало мені ніякої шкоди,

я ж не одне з численних морозостійких дерев, які все витримують, які навіть не відчувають,

як холод доторкається до їхньої кори і вона грубішає. Я відчуваю все, мабуть, значно більше,

ніж мені треба відчувати, сонце випалює мою шкіру, моє листя осипається від морозу й

снігу, який приносять Твої зими, не можу без Твоєї опіки, без Твоєї води, без Твого тепла, а

Ти залишаєш мене наодинці із незрозумілими мені природними явищами, з якими я не знаю,

як упоратись. Найгірше, коли земля навколо мене замерзне, бо тоді я вже напевно не зможу

вийти, не зможу виборсатися, не зможу повитягувати своє коріння, а воно дуже глибоко у

замерзлій землі, вона міцно його обіймає і не випустить, я не зможу піти, а я дуже хочу

втекти звідси, Господи, і чому Ти мене не відпустиш, ну, а якщо Ти вже цього так не хочеш

із незрозумілих мені причин, тоді не треба залишати мене напризволяще, візьми мене за

руку, Господи, бо мені дуже важко самій по льоду ходити.

Згадай мене Господи коли прийдеш у царстві Твоїм коли будеш у царстві у себе Господи не

забувай про мене я не знаю що зможу Тобі відповісти коли ти будеш мене запитувати Твої

питання важкі Ти так багато поставив перед нами що витримують тільки поодинокі що Ти

скажеш слабким адже вони не можуть зійти із широких доріг Ти казав що широкими

дорогами ходять беззаконні але вони хотіли не порушувати Твоїх законів просто у них не

вийшло нічого може Ти також посадиш їх за Твій стіл скажи Господи хто розділить разом із

Тобою таємну вечерю кому Ти митимеш йоги і хто схилить голову Тобі на груди хліб і сіль