Якби в нас було правове суспільство,я першим подав би позов:«Олександр Ірванець versus, країна, людство, весь світ»за очі щенної суки, котра уклякла приреченоперед торговкою у м’ясному ряду.Не за боки її облізлі,не за вим’я її обвисле —тільки за очі, з якими на мить я зустрівся поглядом.Я вимагав би лютої смертівсім винним і просто причетним.Споглядання такого стражданнядушу не гранить, а ранить.На жаль, я маю підозру,що зможу подати цей позов,хіба що тільки як зустрічнийв часі розгляду моєї власної справина Страшному суді.Сподіваюсь, позовну заявуприйме і не відхилитьВсемогутнійГосподьDog.Грудень 1999
р.
Варіація на тему оголошень у київському метрі
Андрієві Бондареві
Не люблю я слова «народ»,Але наш народСлухняно підіймає поли довгого одягу,Заходячи на ескалатор,І не заступає за обмежувальну лініюНа його східцях.Наш народ взагалі ніколиНе заступає за обмежувальну лінію.А дарма…18 лютого 2002 р.
«Ця здогадка давня, але не іржава…»
Ця здогадка давня, але не іржава.Її промовляти пручається рот:В нас гарна країна й паскудна держава,В нас люди хороші і кепський народ.Але ми собі відповісти повинні,Чи схочемо ми і чи стерпимо миХорошу державу в поганій країні,Хороший народ зі злими людьми?..Лютий 2002 р.
Вірш американського збоченця
Переклад присвячується Аліні
дівча пухнасте у короні маковійїсть пластівці й дурниці милі мелеміж індіян оплачених-оплаканихза те що ти украв її у менеїї володаря велично-воскобровогоще й плюнувши в важкоповіка окодо того й тогу шапнув розідрав — ого —прирік кнура нову крутити мукужахіття це кохання це фіалкуцю жаль і розпач заливають вщертьти ж розламавши дурнувату лялькуще й голову її пожбурив гетьза те що ти спромігся спертиа я не уберіг — тепер тимаєш померти1991 р.
Фантазі
Близ міста Санто-ДомінґоВ республіці Домініканській,У домі на пальмових паляхЖиве мала Домініка,Дочка чаклуна місцевого, —Мулатка оливковошкіра,Довгонога, масляноока,Вже старша за 10 літ.Якби нам зустрітись увечеріНа березі океану,Де пальми стоять витинанкамиУ блиску води й піску,Я взяв би тебе, Домініко,За твої тонкі передпліччя,Ривком би наблизив до себеПереляк в твоїх очах…А потім, сповнений вдячностіЗа те нетривале щастя,Дорога к якому дедалі частішеЛежить через брами аптек,Я б гаряче-емоційноЗ тобою, мала, попрощався б,Пообіцявши путівкуВ піонерський табір «Артек».1992 р.
Спогад про Світязь
Цей всесвіт — озеро, а світ у ньому — острів.А доокола всесвіту — боги.Творили просто, спочиваєм остро,І сьомий день постійно навкруги.Це озеро ще й — чаша кришталева,В якій парує тепле молоко.Проходить Сонце крізь сузір’я Лева,І ніжиться в піску малий Левко.А світ цей — ще й осонцена пустиня,Що переходить у розкішний сад,Де чеберяють Марта і ХристинаЧерез пісок в їдальню і назад,Де вживши хто тампакс, хто просто ваткиІ внутрішній в собі навівши лад,На сонці вигріваються мулатки,Й між них мулат, липкий, мов мармелад.А я, з мулатки знявши амулетку,Від’їду, — знов окремо від усіх,На глибину пожбуривши монетку,Чим відкуплюсь за несвідомий гріх.Серпень 1992 р.
Інфінітив
У цій юрбі mezczyzn і женщин,В цій боротьбі меншин і menschen.В цій баранячій барадьбіЧим я зарадити тобі?Не в Хохломі, не в Оклахомі,У цій осаді, в цій судомі,У цім содомі, в цім димуЩо ми порадити кому?Горілку пити, сльози лити,Отримувати в морду
й битиУ цій борні, у цій херні —Чим ти допомогти мені?В цім гонорі, у цій Гоморрі,В цім гаморі, неначе в морі —Як ми почути трубний глас?Як Він спасти нещасних нас?13 травня 1998 р.
Короткий лист до Олесі
(З циклу «Листи з Олександрії»)
шабадабада шабадабадамужчина і жінкашабадабада шабадабададвадцять років по томунапевно і неодміннозустрінуться зновуі говоритимуть прошабадабада шабадабадатобі тоді буде вжевибач в жінок про таке не питаютьпросто ми станемо старшими себтодосвідченими і мудрішимиаж на цілихшабадабада шабадабадаа найголовніше і найсуттєвішете що ні ти ні я окремоані ми обоє разомні за чим абсолютно нешабадабада шабадабадашаба даба да
Лист до Т. Г. Шевченка, українського письменника, революціонера й демократа
(З циклу «Листи з Олександрії»)
Якась вона, Тарасе Григоровичу,Ця наша жизнь невкусна —Суцільні тобі Рєпнінита Полусмакови.Липень 1991 р.
Листівка з італійським краєвидом для Іздрика
Італія, прекрасна Італія…Дольче і Ґаббанасмалять там кабана,А Джанфранко Ферресвоє шмаття пере.Джіованні Версачетам на конику скаче.Ніна Річчі ридаєі його виглядає.Жовтень 2000 р.
Українсько-німецький розмовник
Німець каже: Ви слов’яне?— Слов’яне! Слов’яне!Наше слово полум’янеПовік не зов’яне!Німець каже: Ви моголи?— Моголи! Моголи!Брюса Лі і АйрошянкеПродовження кволе.Німець каже: Ви — поляки?— Поляки-поляки!Ми від дуба ПілсудськогоВсохлої гілляки.Німець каже: Ви — Європа?— Європа! Європа!Не схотіли Робесп’єра,Мали Ріббентропа.Німець каже: Ви хрещені?— Хрещені! Хрещені!Хрест на шиї, хрест на спині,Два хрести в кишені.Німець каже: Ви до НАТО?— До НАТО, до НАТО.Як не спонсора шукати,То хоч мецената.Наша слава кучеряваНе вмре, не поляже.Або, може, і поляже.Як вже німець скаже.1999 р.
Польський віршик
Переклад присвячую Янушеві
Не викрикуй, не підскакуй,Сядь на задницю й підтакуй.І сумління хай не мучить:Так чи сяк, а доля здрючить.Тож нічим не переймайся,Заспокойся, обламайся.Відпрацюй свої годиниЙ май начальство нижче спини.Перед шефом не дрижи,А пильнуй і бережиСерце, нерви і потенцію,Щоб з цим всім піти на пенсію.
На перехресті осені й зими
На перехресті осені й зимиНавряд чи варто зачинать love story.Ліси порожні і поля просторі —Чи ж в просторі не згубимося ми?..На роздоріжжі осені й зимиНізащо зарікатися не будуЯ ані від тюрми, ні від суми,Тим паче від сурми Страшного суду.У осені на дні, на самім дні,В холодні дні, нудні й немилосердні,Сказати «так» (або сказати «ні»)Не легко, як, скажімо, десь у серпні.І в кожнім дні, немов у вигнанні —Ми, й невтямки нікому з нас, нікому,Що зовсім не на білому коні,І навіть не на іншому якому, —На ВMW або й на БМПЗима влетить по вимерзлій шосейці.(Чуття — холодне, темне і тупе,Мов скринька замикається на серці.)Тож чи знайдемо ми спасенний спосібВ передчутті мелодії сурмиПорятувати цю одквітну осіньЗ-під гострих крижаних коліс зими…1992 р.