Сатирикон-XXI (збірка)

Український паліндром

І що сало? Ласощі… 2001 р.

Вірш з ідеальною римою на аграрну тематику

Стодола, рів… Сто доларів… 2001 р.

Вірш з епіграфом і присвятою

Коли білоруси запитують в українців, чи є в них такий самий добрий прозаїк, як Уладзімер Арлов, ті їм відповідають: «Так, є. Це Олександр Ірванець». А коли білоруси запитують, чи є в українців такий самий добрий поет, як Андрей Хадановіч, то у відповідь чують: «Так, є. Це Олександр Ірванець».

Андрею Хадановічу

О, як би разом багато змогли Твої бульбаші і мої хохли. Бо вміють боротися від душі Мої хохли і твої бульбаші. За свободу немало злетіло голів І з твоїх бульбашів, і з моїх хохлів. Цей світ би напевно зіпсів і спаршів Без моїх хохлів і твоїх бульбашів. Цей світ би напевно здрібнів і змалів Без твоїх бульбашів і моїх хохлів. Та й надалі пакують у голови хлам І твоїм бульбашам, і моїм хохлам. Дехто мріє й надалі про спільний хлів І з твоїх бульбашів, і з моїх хохлів. Але ми забезпечимо долі злам І твоїм бульбашам, і моїм хохлам. Тому ми не шкодуємо гарних слів Про твоїх бульбашів і моїх хохлів. Ми для цього долі переплели. Це МОЇ бульбаші! Це ТВОЇ хохли! Ми пліч-о-пліч стали на прю зі злом. Обнімімося ж, як бульбаш з хохлом. Нас єднає спільний душевний щем. Обнімімося ж, як хохол з бульбашем!

Лист до сержанта Пономаренка

Любий сержанте Пономаренку! Лине до вас нехай слово моє. Ви не ганяйте бабцю стареньку — Хай вона моркву свою продає. В світі у цьому порядку немає, Але чомусь він ніяк не впаде. Он пасажир виповзає з трамвая. Він вже приїхав. Додому дійде. Інший, лихої не маючи гадки, Там, де не треба, сходив в туалет. Але ж, сержанте, він платить податки. З них вам купили цей бронежилет! Любий сержанте Пономаренку! Справжніх злочинців навколо немало. Скільки мільйонів накрав Лазаренко. Чом ви, сержанте, його не впіймали? З розумом вашим, з чуттям і з талантом Ви провели б операцію ту, Й зараз були б уже старшим сержантом, І не стояли б отут на посту… Осінь 2002 р.

Виклик лікаря скасовано

Як серце у грудях пульсує все важче, То кожне стискання, подібне на спазм, Примушує думати: що ж таки краще — Миттєвий інфаркт чи повільний маразм? Умри від простати (щоб в пісні постати), Чи до дев’яноста дивись у вікно. Це перше і друге. Нас можуть спитати: А третє? Та третього нам не дано. (Неначе в брудній і дешевій столовці, Де в первому плаває вицвілий овоч І грузне вторе у затвердлій перловці, Про третє, поете, ти краще помовч!..) Час чахкав і човгав. Нарешті дочовгав. До брів підступив, але не подобрів. Давно нам ніхто не приносить нічого. Он навіть данайці прийшли без дарів. Вони обступають, свій стрій розгортають. Пронизливі погляди їхні й жорсткі Нічого не кажуть, та ніби питають: «Нарешті зізнайтеся — хто ж ви такі?» Ми — люди з минулого тисячоліття. Ми — люди з минулого. Можна і так. Ми впали униз крізь повітря й павіття, Немов знепритомнілий в небі літак. Нам очі й вуста затягає намулом, Ми вже — де наосліп, а де й навмання. Ми — люди з минулого. Люди з минулим. Й це наше єдине тверде надбання. А в світі дедалі стираються межі, Все більше над миром панує війна. Вирують моря і руйнуються вежі, І піняться ріки із крові й лайна. Тож хочеться й справді махнути — «а ну його», Й до рота, й до носа набравши води, Неначе жирку, нагулявши минулого, У затхле тепло залягти назавжди. Марудний цей світ, небагато в нім путнього. Догани він гідний сильніш, ніж хвали… А знаєте, що, данайці з майбутнього? Чи знаєте ви, що і ви вже були? Ви брали в кільце нас, ви йшли навперейми. Ви нас оточили — і все це дарма. Merci, danke sch"on, thank you, доктор Альцгеймер. У послугах ваших потреби нема. Грудень 2002 р.

Смерть поета Мініатюра

В кінці він стомився, запив чи заслаб, Й послав усе нах… Крім купи красивих заплаканих баб На похоронах…

Звернення поета до співвітчизника, як до рівного собі Міні-мініатюра

І ти, п’яндиго, Кольору індиго…

Сон про Європу

Сам я того не бачив, Але мій друг розповів мені Про виступ російського художника-перформенсиста На ім’я Олєг Кулік (що свідчить про його безперечне українське походження) Так ось цей Олєг Кулік Перевтілюється в собаку Він мабуть розбиває намета Або ж майструє справжню собачу буду І потім залазить у неї Попередньо роздягнувшись догола Сам собі одягає нашийника і ланцюга Після чого дочекавшися появи глядачів Він вилазить з намета чи з буди І навкарачки починає кидатися на людей Він гавкає він гарчить він навіть намагається Кусати жінок за ноги Тобто так легенько покусювати за їхні черевички Марки «Прада» або «Ів Сен Лоран» Але того разу коли Перформенс Куліка бачив мій друг Серед публіки з’явилась поліція Стримані й коректні поліціянти Шведські чи фінські — бо саме там У котрійсь з цих північних країн Відбувалось це мистецьке дійство Вони мали справжніх собак-вівчарок На повідках і в намордниках Тоді людина-собака Олєг Кулік Почав гавкати на собак Він дзеленчав своїм ланцюгом Робив різкі рухи в їхній бік Нібито атакуючи А собаки (справжні собаки) нічого не розуміли Вони скавучали підібгавши хвости І притискались до ніг поліціянтів Зрештою цей перформенс російського митця Як і більшість попередніх Здобувся на прихильні відгуки рецензентів Провідних оглядачів-мистецтвознавців Серед яких останнім часом явно переважають жінки у модельному взутті І все-таки шкода що собаки (справжні собаки) Були того разу в намордниках Ага зовсім забув зазначити Що цей перформенс Олєга Куліка Носить назву «Я хочу Європу, але Європа не хоче мене» Вересень 2008 р.

2009

На дворі дві тисячі, вибачте, дев’ятий, І немає іншого, вибачте, де взяти. Рік ішов за роком, пресувався щільно І не так, щоб швидко, і не щоб повільно, Доки запитання в небі не зависло: Що ж це вже за цифри? Що ж це вже за числа? Піни у шампані нам не бракувало. Вирувала молодість, корки виривала. Лисі вже і сиві всі твої хлоп’ята. Та й тобі минає вже сорок дев’ятий. Вже твої дівчата няньчать онучата. А у тебе смутку чара непочата, Тільки ледь надпита — боляче ковтати. Та тобі минає вже сорок дев’ятий. Ти крокуєш світом радісним і світлим, Сірим смутком всипаним, соромом і сміттям. Онде на горбочку хтось висить розп’ятий. А тобі минає вже сорок дев’ятий. Це число вражає, хоч і не впирає. До горбочка черга ззаду підпирає, Дихає у спину, наступа на п’яти. А тобі минає вже сорок дев’ятий. Ти на чергу гримаєш, тиску не витримуєш, Ти уже ламаєшся, ти їх всіх підтримуєш: «Буду воза перти, волочити й пхати! В черзі я не перший! Навіть і не п’ятий». Ница малодушність ця, ница і ганебна. Звідкись голос чується, з-під землі, чи з неба: «На горбочку місця для хрестів багато. Так що десь поміститься й твій…» 14 березня 2009 р.

«Це навіть вже не мрія, а мана…»

Це навіть вже не мрія, а мана. Чомусь тобі нав’язливо імкнеться, Як, розгорнувши книжку навмання, Хтось, може, над рядком твоїм всміхнеться. Та це — колись. А доки ти не звів До неба зір, благальний і пропащий, — Ти вільний звір. Свавільний, сильний звір, Що зачаївся нерухомо в хащі. Ген розбрелися широко ловці, Та їх тобі обходити не вперше. Поет боїться смерті, як усі. Ну, може, зовсім-зовсім трохи менше… Квітень 2009 р.

Пізньорадянський диптих Спроба віршів для дітей

І

Купіть мені, мамо, купіть мені, татку, Плямистий костюм і саперну лопатку. І щоб не влаштовував я вам істерик, Купіть ще й маленький бронетранспортерик. А потім в коробці такій, у картонці — Маленьких литовців, маленьких естонців, Узбеків, грузинів, вірменів, туркменів, Якщо вам не шкода, купіть ви для мене. А потім, до всього — ото буду радий! — Купіть мені дядю з Верховної Ради, Щоб я йому кліпнув, моргнув або свиснув, А він би слухняно на кнопочку тиснув. І все це до решти, усе без остатку Купіть мені, мамо, купіть мені, татку!

ІІ

Бабуся з дідусем впадають в прострацію, Так ревно збираються на демонстрацію. Так само збираються на демонстрацію. І старша сестра, попри менструацію, Так само збирається на демонстрацію. А я бультер’єра веду на кастрацію, І через це пропущу демонстрацію. 1990 р.

Ще два вірші для дітей

Дорожньо-транспортна пригода

Раз в автобусі Старенькій бабусі Не поступився місцем Петро, І у стрімкім каратистському русі Бабуся Петрові Зламала ребро. — К’я!

Новорічне

Мама і тато Маленьку Оленку Звечора густо Вмочали в зеленку. Зранку, в садочок Відведена бабою, Буде Оленка Царівною-жабою. 1992 р.