Щоденник моєї секретарки
Шрифт:
Найменше мене цікавили зараз переживання офіціантки з приводу мату, яким її послали.
— Ну, далі. Що було далі?
— Я тоді не думала, що вони всі разом, я думала, ці четверо самі по собі. А потім — раз — якось вони всі підхопилися і — до того столика. З усіх боків обступили, її за руки взяли, піднялися і — на вихід.
— І що, навіть не розплатилися?
— Та ні, — офіціантка знизала плечима. — Той, що з нею був, залишився і заплатив за обидва столики.
Мені знадобилося кілька хвилин, щоб прийти до тями. Дівчата терпляче стояли поруч.
— А який він був, той, що за всіх заплатив?
Офіціантка наморщила
— Ну такий, солідний. В дорогому костюмі.
— Високий, низький?
— Невисокий. І міцний такий. Але не товстий.
— Дякую, дуже дякую, — сказав я, наскільки міг, спокійним голосом. — А на столі вона нічого не залишила? Може ключі від машини чи візитку, чи записку якусь?
Дівчата перезирнулися, мовчки розвели руками.
— Дякую ще раз. А машина? Машина постоїть тут поки? Поки я ключі знайду.
— Та хай стоїть, що їй зробиться.
Я вийшов на вулицю, не розуміючи, що відбувається. Обійшов навколо Катьчиної машини, ніби вона могла щось підказати. Що ж це таке?
Прямо звідти, від машини, я набрав Ґенека.
— Доброго дня, якщо він добрий!
— Привіт. Щось сталося?
— У мене людина пропала. Потрібна ваша допомога.
— Як це, пропала? — генерал зробив наївний тон. — А ти в міліцію звертався?
— Не звертався і не буду. Її забрали якісь коротко стрижені. Ви можете довідатися, хто це, ваші чи ментовські?
— Та не питання. Довідаємося. Що за людина?
— Катерина Петрівна Задорожна. Заступниця моя.
— Наведемо довідки.
— Я тоді передзвоню вам пізніше, добре?
— Передзвони.
Ніколи не можна передбачити реакцію гебешника на прохання. Чи поворухне він хоч пальцем, а чи то навпаки — замутить якусь поганку. Але зараз треба було використовувати будь-який шанс. І я збирався робити саме це.
— Георгію Ісаковичу! Доброго здоров’я.
— І тобі, і тобі, Сергійку!
— Георгію Ісаковичу! Тут у мене людина пропала. Може, хтось із ваших знає, де її шукати?
— А як пропала?
— Просто з ресторану бригада стрижених забрала. Як у дев’яності.
— Бачиш, що робиться! — проплямкав старий кримінальний авторитет. — Ну, мої знайомі давно цим не займаються. А про інших розпитаю, хто це може бути. Бувають зараз такі історії. Бувають.
— То допоможете?
— Все, що зможу, Сергійку. Ти ж знаєш. А який ресторан?.. Ага. Добре, все, що зможу. Ти за дві годинки до мене заїдь, розкажу, що з’ясували.
За дві годинки. Це вже значно конкретніше, ніж розмова з Ґенеком.
— До офісу, — сказав я, сідаючи до машини.
«Вчора дивився Чилі. Чому там вважається демократичним, коли влада вказує (демонстрантам) — там твоє місце?» — запитав Кучма. Як відомо, напередодні в Чилі було вбито трьох демонстрантів і понад 200 арештовано під час мітингів у зв'язку із 31-ю річницею військового заколоту Піночета.
Штаб Віктора Ющенка планує у ніч після другого туру президентських виборів — з 21 на 22 листопада — організувати паралельний підрахунок голосів просто на Майдані Незалежності у Києві.
Харківській міліції наказано будь-яким чином, у тому числі із застосуванням
силових методів, дискредитувати опозицію.Міжнародна правозахисна організація Amnesty International визнала шістьох нещодавно засуджених політичних активістів у Сумах в'язнями сумління й оголосила про початок кампанії щодо їхнього негайного звільнення.
Запевняю Вас: ми захистимо наших людей…
Ми розслідуємо кожен факт тиску на людину і Закон покарає винних.
Спокійно, тільки спокійно. Треба спробувати оцінити ситуацію. Як там вчить теорія? Уявити найгірше і домагатися кращого. Насправді гірше вже нікуди. Катьку взяли невідомі… Спокійно. Перше питання, з ким вона була у ресторані? З ким завгодно. Солідний, в дорогому костюмі — іди розбери, кого офіціантки вважають солідним.
Але швидше за все — якийсь клієнт. І швидше за все, я його не знаю.
По-друге. Операція була спланованою. Пасли Катьку персонально. Бо якби пасли клієнта, він би не платив за всіх, паскуда. Значить, це підстава. Блін, як же вона так необережно?!
Стоп, емоції відкидаємо. Що ще в нас є?
Барсетка на столі… Схоже на оперативну зйомку. Значить, це точно не бандити, а силовики. І значить через Ґенека або через Жорика я на них вийду. Або вони самі вийдуть на офіс.
З обшуком.
Молодець. Висновок правильний.
Я підняв трубку і набрав секретарку:
— Зайдіть до мене, будь ласка, разом з Володею.
За три хвилини обидва стояли переді мною із схвильованими обличчями. Вони все відчувають — люди ж.
— Володю. Знайди, будь ласка, картонні коробки — штук десять.
— Які коробки?
— Ну такі, щоб документи можна було покласти.
Володар Колес розвів руками:
— Без проблем. Я зараз до хлопців на склад змотаюся.
— Давай, змотайся. У ці коробки треба скласти всі папери з кабінету Катерини Петрівни. Зрозуміло?
Вони синхронно кивнули.
— Всі до єдиного. Потім треба покласти коробки у багажник, і я скажу, що з ними робити. На все вам — година. Решту справ можна відсунути. Час пішов.
Не знаю, як на подібну команду зреагує секретарка, але на Володю цілком можна покластися. У питанні виконання несподіваних забаганок шефа він — один із кращих.
Тепер наступне. Хто міг організувати цей наїзд?
Без емоцій. Спокійно. Треба прокачати варіанти.
Гуманоїди… Ці — запросто. Тим більше, що самі нещодавно парилися в ментовці. Поганий той бізнесмен, який не вчиться на власному досвіді. Поганий той партнер, який не робить з іншими те, що нещодавно зробили з ним самим. Навіщо? Тисяча причин. Починаючи з міфічних донецьких, які буцімто вимагають долю, закінчуючи бажанням взагалі звільнитися з-під контролю.
Пан Гриб, він же Ні-риба-ні-м’ясо. Директор. Він — слабак. Але цього слабака загнали зараз у глухий кут. З одного боку, він залюбки здався б донецьким, але боїться нас. З іншого, його взяли на кармані — тирив гроші для міністра і про себе не забував. Взяла Катька. Тому він запросто міг стуконути куди слід. Міг навіть повірити казкам, що у справі проходитиме як свідок.