Чтение онлайн

ЖАНРЫ

Твори у п'яти томах. Том 2
Шрифт:

І бились день,

І другий билися,

Та коло полудня на третій

Поникли Ігореві стязі.

Отак на березі Каяли

Брати різнились; бо не стало

Крові-вина!.. Допировали

Хоробрі русичі той пир,

Сватів упоїли,

А самі простяглися

За землю Руськую. Хилилась

І слалась, плачучи, трава;

Високі гнулись дерева…

Додолу гнулися, журились!

6 іюля [1860,

С.-Петербург]

«Умре муж велій в власяниці…»

Умре муж велій в власяниці [201]

Не плачте, сироти, вдовиці,

А ти, Аскоченський [202] ,

восплач

Воутріє на тяжкий глас.

І Хомяков [203] , Русі ревнитель,

Москви, отечества любитель,

О юбкоборцеві восплач [204] .

І вся, о Русская Беседа [205] ,

201

Власяниця — грубий одяг з кінського волоса, що його носили в давнину ченці.

202

Аскоченський, Віктор Іпатійович (1820–1879) — реакційний журналіст-письменник, видавець щотижневика «Домашняя беседа» (1858–1877)

203

Хомяков, Олексій Степанович (1804–1860) — російський письменник, поет і громадський діяч, один з ідеологів слов’янофільства. Як видно з цього вірша, Шевченко висміює реакційність його поглядів.

204

О юбкоборцеві восплач. — Юбкоборець — митрополит Григорій; він протестував проти виготовлення жіночого одягу з тканини, поцяткованої хрестиками, зажадав від петербурзького генерал-губернатора офіційної заборони. За це його висміяли і в «Колоколе» Герцена.

205

«Русская беседа» — слов’янофільський журнал, виходив у Москві в 1856–1860 рр.

Во глас єдиний ісповєдуй

Свої гріхи.

І плач! і плач!

17 іюня [1860,

С.Петербург]

ГІМН ЧЕРНИЧИЙ

Удар, громе, над тим домом,

Над тим божим, де мремо ми,

Тебе ж, боже, зневажаєм,

Зневажаючи, співаєм:

Алілуя!

Якби не ти, ми б любились,

Кохалися б, та дружились,

Та діточок виростали,

Научали б та співали:

Алілуя!

Одурив ти нас, убогих.

Ми ж, окрадені небоги,

Самі тебе одурили

І, скиглячи, возопили:

Алілуя!

Ти постриг нас у черниці,

А ми собі молодиці…

Та танцюєм, та співаєм,

Співаючи, примовляєм:

Алілуя!

20 іюня [1860,

С-Петербург]

«Над Дніпровою сагою…»

Над Дніпровою сагою

Стоїть явор меж лозою,

Меж лозою з ялиною,

З червоною калиною.

Дніпро берег риє-риє,

Яворові корінь миє.

Стоїть старий, похилився,

Мов козак той зажурився,

Що без долі, без родини

Та без вірної дружини,

І дружини, і надії

В самотині посивіє!

Явор каже: «Похилюся

Та в Дніпрові скупаюся».

Козак каже: «Погуляю

Та любую пошукаю».

А калина з ялиною

Та гнучкою лозиною,

Мов дівчаточка із гаю,

Вихожаючи, співають;

Повбирані, заквітчані

Та з таланом заручені,

Думки-гадоньки не мають,

В’ються-гнуться та співають.

24 іюня [1860,

С.-Петербург]

«Росли укупочці, зросли…»

Росли укупочці, зросли;

Сміятись, гратись перестали.

Неначе й справді розійшлись!..

Зійшлись незабаром. Побрались;

І тихо, весело прийшли,

Душею-серцем неповинні,

Аж до самої домовини.

А

меж людьми ж вони жили!

Подай же й нам, всещедрий боже!

Отак цвісти, отак рости,

Так одружитися і йти,

Не сварячись в тяжкій дорозі,

На той світ тихий перейти.

Не плач, не вопль, не скрежет зуба —

Любов безвічную, сугубу

На той світ тихий припести.

25 іюня [1860,

С.-Петербург]

«Світе ясний! Світе тихий…»

Світе ясний! Світе тихий!

Світе вольний, несповитий!

За що ж тебе, світе-брате,

В своїй добрій, теплій хаті

Оковано, омурано

(Премудрого одурено),

Багряницями закрито

І розп’ятієм добито?

Не добито! Стрепенися!

Та над нами просвітися,

Просвітися!.. Будем, брате,

З багряниць [206] онучі драти,

206

Багряниця — тут — у значенні парчевої матерії, з якої шили ризи, всілякі покривала для церковного вжитку тощо.

Люльки з кадил закуряти,

Явленими [207] піч топити,

А кропилом будем, брате,

Нову хату вимітати!

27 іюня [1860,

С.-Петербург]

ЛИКЕРІ [208]

На память 5 августа 1860 г.

Моя ти любо! Мій ти друже!

Не ймуть нам віри без хреста,

Не ймуть нам віри без попа

Раби, невольники недужі!

207

Явлені — чудотворні ікони.

208

Ликера — Ликера Іванівна Полусмак, колишня кріпачка чернігівських поміщиків Макарових, на той час — вільнонаймана служниця знайомих Шевченка в Петербурзі. Шевченко мав намір побратися з Л. Полусмак. Карташевські, Макарови, Білозерські не радили поетові, бо вона, мовляв, нерівня, і настроювали дівчину проти нього. Це й відбилося у змісті твору. Влітку 1860 р. Шевченко намалював портрет Ликери Полусмак.

Заснули, мов свиня в калюжі,

В своїй неволі! Мій ти друже,

Моя ти любо! Не хрестись,

І не кленись, і не молись

Нікому в світі! Збрешуть люде,

І візантійський Саваоф

Одурить! Не одурить бог,

Карать і миловать не буде:

Ми не раби його — ми люде!

Моя ти любо! усміхнись

І вольную святую душу,

І руку вольную, мій друже,

Подай мені. То перейти

І він поможе нам калюжу,

Поможе й лихо донести

І поховать лихе дебеле

В хатині тихій і веселій.

5 августа [1860],

Стрельна

«Барвінок цвів і зеленів…»

Н. Я. Макарову [209]

На память 14 сентября

Барвінок цвів і зеленів,

Слався, розстилався;

Та недосвіт [210] перед світом

В садочок укрався.

Потоптав веселі квіти,

209

Макаров, Микола Якович (І828—1899) — син чернігівського поміщика. У зв’язку із справою Петрашевського був засланий до Петрозаводська, згодом служив у міністерстві фінансів. У його сестри — В. Я. Карташевської — служила Л. Полусмак. На 27–28 липня Шевченко призначив сватання. Однак воно не відбулося. Десь у середніх числах вересня між ними стався розрив. Під враженням цього Шевченко і написав свій вірш.

210

Недосвіт — ранковий мороз.

Поделиться с друзьями: