Твори у п'яти томах. Том 2
Шрифт:
І бились день,
І другий билися,
Та коло полудня на третій
Поникли Ігореві стязі.
Отак на березі Каяли
Брати різнились; бо не стало
Крові-вина!.. Допировали
Хоробрі русичі той пир,
Сватів упоїли,
А самі простяглися
За землю Руськую. Хилилась
І слалась, плачучи, трава;
Високі гнулись дерева…
Додолу гнулися, журились!
6 іюля [1860,
С.-Петербург]
«Умре муж велій в власяниці…»
Умре муж велій в власяниці [201]
Не плачте, сироти, вдовиці,
А ти, Аскоченський [202] ,
Воутріє на тяжкий глас.
І Хомяков [203] , Русі ревнитель,
Москви, отечества любитель,
О юбкоборцеві восплач [204] .
І вся, о Русская Беседа [205] ,
201
Власяниця — грубий одяг з кінського волоса, що його носили в давнину ченці.
202
Аскоченський, Віктор Іпатійович (1820–1879) — реакційний журналіст-письменник, видавець щотижневика «Домашняя беседа» (1858–1877)
203
Хомяков, Олексій Степанович (1804–1860) — російський письменник, поет і громадський діяч, один з ідеологів слов’янофільства. Як видно з цього вірша, Шевченко висміює реакційність його поглядів.
204
О юбкоборцеві восплач. — Юбкоборець — митрополит Григорій; він протестував проти виготовлення жіночого одягу з тканини, поцяткованої хрестиками, зажадав від петербурзького генерал-губернатора офіційної заборони. За це його висміяли і в «Колоколе» Герцена.
205
«Русская беседа» — слов’янофільський журнал, виходив у Москві в 1856–1860 рр.
Во глас єдиний ісповєдуй
Свої гріхи.
І плач! і плач!
17 іюня [1860,
С.Петербург]
ГІМН ЧЕРНИЧИЙ
Удар, громе, над тим домом,
Над тим божим, де мремо ми,
Тебе ж, боже, зневажаєм,
Зневажаючи, співаєм:
Алілуя!
Якби не ти, ми б любились,
Кохалися б, та дружились,
Та діточок виростали,
Научали б та співали:
Алілуя!
Одурив ти нас, убогих.
Ми ж, окрадені небоги,
Самі тебе одурили
І, скиглячи, возопили:
Алілуя!
Ти постриг нас у черниці,
А ми собі молодиці…
Та танцюєм, та співаєм,
Співаючи, примовляєм:
Алілуя!
20 іюня [1860,
С-Петербург]
«Над Дніпровою сагою…»
Над Дніпровою сагою
Стоїть явор меж лозою,
Меж лозою з ялиною,
З червоною калиною.
Дніпро берег риє-риє,
Яворові корінь миє.
Стоїть старий, похилився,
Мов козак той зажурився,
Що без долі, без родини
Та без вірної дружини,
І дружини, і надії
В самотині посивіє!
Явор каже: «Похилюся
Та в Дніпрові скупаюся».
Козак каже: «Погуляю
Та любую пошукаю».
А калина з ялиною
Та гнучкою лозиною,
Мов дівчаточка із гаю,
Вихожаючи, співають;
Повбирані, заквітчані
Та з таланом заручені,
Думки-гадоньки не мають,
В’ються-гнуться та співають.
24 іюня [1860,
С.-Петербург]
«Росли укупочці, зросли…»
Росли укупочці, зросли;
Сміятись, гратись перестали.
Неначе й справді розійшлись!..
Зійшлись незабаром. Побрались;
І тихо, весело прийшли,
Душею-серцем неповинні,
Аж до самої домовини.
А
меж людьми ж вони жили!Подай же й нам, всещедрий боже!
Отак цвісти, отак рости,
Так одружитися і йти,
Не сварячись в тяжкій дорозі,
На той світ тихий перейти.
Не плач, не вопль, не скрежет зуба —
Любов безвічную, сугубу
На той світ тихий припести.
25 іюня [1860,
С.-Петербург]
«Світе ясний! Світе тихий…»
Світе ясний! Світе тихий!
Світе вольний, несповитий!
За що ж тебе, світе-брате,
В своїй добрій, теплій хаті
Оковано, омурано
(Премудрого одурено),
Багряницями закрито
І розп’ятієм добито?
Не добито! Стрепенися!
Та над нами просвітися,
Просвітися!.. Будем, брате,
З багряниць [206] онучі драти,
206
Багряниця — тут — у значенні парчевої матерії, з якої шили ризи, всілякі покривала для церковного вжитку тощо.
Люльки з кадил закуряти,
Явленими [207] піч топити,
А кропилом будем, брате,
Нову хату вимітати!
27 іюня [1860,
С.-Петербург]
ЛИКЕРІ [208]
На память 5 августа 1860 г.
Моя ти любо! Мій ти друже!
Не ймуть нам віри без хреста,
Не ймуть нам віри без попа
Раби, невольники недужі!
207
Явлені — чудотворні ікони.
208
Ликера — Ликера Іванівна Полусмак, колишня кріпачка чернігівських поміщиків Макарових, на той час — вільнонаймана служниця знайомих Шевченка в Петербурзі. Шевченко мав намір побратися з Л. Полусмак. Карташевські, Макарови, Білозерські не радили поетові, бо вона, мовляв, нерівня, і настроювали дівчину проти нього. Це й відбилося у змісті твору. Влітку 1860 р. Шевченко намалював портрет Ликери Полусмак.
Заснули, мов свиня в калюжі,
В своїй неволі! Мій ти друже,
Моя ти любо! Не хрестись,
І не кленись, і не молись
Нікому в світі! Збрешуть люде,
І візантійський Саваоф
Одурить! Не одурить бог,
Карать і миловать не буде:
Ми не раби його — ми люде!
Моя ти любо! усміхнись
І вольную святую душу,
І руку вольную, мій друже,
Подай мені. То перейти
І він поможе нам калюжу,
Поможе й лихо донести
І поховать лихе дебеле
В хатині тихій і веселій.
5 августа [1860],
Стрельна
«Барвінок цвів і зеленів…»
Н. Я. Макарову [209]
На память 14 сентября
Барвінок цвів і зеленів,
Слався, розстилався;
Та недосвіт [210] перед світом
В садочок укрався.
Потоптав веселі квіти,
209
Макаров, Микола Якович (І828—1899) — син чернігівського поміщика. У зв’язку із справою Петрашевського був засланий до Петрозаводська, згодом служив у міністерстві фінансів. У його сестри — В. Я. Карташевської — служила Л. Полусмак. На 27–28 липня Шевченко призначив сватання. Однак воно не відбулося. Десь у середніх числах вересня між ними стався розрив. Під враженням цього Шевченко і написав свій вірш.
210
Недосвіт — ранковий мороз.