Твори в п'яти томах. Том 1
Шрифт:
31. Залізняк, Максим — козак-запорожець, один з керівників повстання 1768 р. Організував повстанські загони і привів їх від Чигирина до Умані — міста, що належало тоді польському магнатові Потоцькому. Під Уманню Залізняк з’єднався з загоном другого керівника Коліївщини — Гонти.
32. Гонта, Іван — сотник уманського надвірного козацтва, що служило при шляхетському дворі. На початку повстання став на бік повсталого народу. Під керівництвом Залізняка і Гонти повстанці взяли Умань. Коли повстання було придушене, польська шляхта нещадно розправилася з учасниками повстання. Особливо жорстоко карали полонених у Сербах і Кодні: багатьом з них стинали голови, садили на палі, різали вуха, вирізали ремені зі спини. Гонту після нелюдського катування стратили, порубавши
33. Волох.—«За гайдамаками ходив кобзар; його називали сліпим Волохом. (Дід розказував)».— Прим. Шевченка.
34. Господарі — князі Молдавії та Волощини — князівств роз'єднаної тоді Румунії, що були під владою турецького султана.
35. Богдан — гетьман Богдан Хмельницький, видатний український державний діяч і полководець. У 1648—1654 роках очолював визвольну боротьбу українського народу проти шляхетської Польщі. В Тезах про 300-річчя возз’єднання України з Росією, схвалених ЦК КПРС, говориться: «Історичною заслугою Богдана Хмельницького є те, що він, виражаючи споконвічні сподівання і прагнення українського народу до тісного союзу з російським народом і очолюючи процес складання української державності, правильно розумів її завдання і перспективи, бачив неможливість врятування українського народу без його об’єднання з великим російським народом, наполегливо добивався возз’єднання України з Росією».
В боротьбі проти польської шляхти Богдан Хмельницький підтримував також дружні стосунки з Молдавією і Волощиною.
36. «Чорний шлях виходив од Дніпра, меж устями річок Сокорівки і Носачівки, і біг через степи запорозькі, через воєводства Київське, Подольське і Волинське — на Червону Русь до Львова; Чорним названий, що по йому татари ходили в Польщу і своїми табунами вибивали траву».— Прим. Шевченка.
37. Благочинний — священик, - який доглядав за духівництвом кількох парафій. Тут, очевидно, мається на увазі ігумен Мотронинського монастиря Мелхіседек Значко-Яворськпй, що вів боротьбу проти унії на Правобережній Україні.
38. Конашевич — Петро Сагайдачний — гетьман війська Запорозького в 1614—1622 pp. Уславився походами на Крим і Туреччину.
39. «Павла Наливайка живого спалили в Варшаві, Івана Остряницю і тридцять старшин козацьких після страшної муки розчетвертували і розвезли їх тіла по всій Україні. Зіновій-Богдан і син його Тимофій були поховані в Суботові, коло Чигрина; Чарнецький, коронний гетьман, не доставши Чигрина, од злості спалив їх мертвих (Георгій Кониський)».— Прим. Шевченка. Остряниця, або Острянин Яцько (Яків),— один з керівників антишляхетських повстань на Україні у 1637—1638 роках, був гетьманом Запорозького війська у 1638 році. Коронний гетьман — головнокомандуючий польського війська в XVI—XVIII ст. ст. Георгій Кониський (1717—1795)—епіскоп Білоруський, відомий проповідник і захисник православія. Довгий час йому приписувалося авторство «Истории русов».
40. Богун, Іван — вінницький полковник, талановитий полководець під час визвольної війни 1648—1654 pp. проти шляхетської Польщі, один із соратників Богдана Хмельницького, страчений шляхтою 1664 р.
41. Жовті Води (річка) і Корсунь — місцевості, зв’язані з початком визвольної війни 1648—1654 років. На Жовтих Водах і під Корсунем у травні 1648 р. козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким вщент розгромило польсько-шляхетське військо. Тарас — Тарас Трясило.
42. А диякон... і далі.— Шевченко в поетичній формі передає те, що чув з уст народу. За переказами, духівництво Мотро-нинського монастиря освятило ножі на розправу з шляхтою. «Так про чигринське свято розказують старі люди».— Прим, Шевченка.
43.. Треті півні—сигнал до повстання під час Коліївщини.
44. Рось і Альта — річки, на берегах яких відбувалися
бої повсталих селян з польською шляхтою. Відомі в історії запеклістю і великим пролиттям крові. Битва на Альті дістала назву Тарасової ночі. Сена — річка, на якій стоїть Париж і де сталася свого часу страхітлива різанина на релігійному грунті. «Тарасова і Варфоломеева ночі одна другої варті, на стид римської тіари».— Прим. Шевченка. Варфоломіївська ніч — винищення католиками гугенотів (протестантів) у Парижі в ніч проти 24. VIII 1572 р. (проти дня св. Варфоломія).45.. А найперша Медведівка небо нагріває.—«Розказують, що Залізняка есаул, не діждавши третіх півнів, запалив Медведівку — містечко між Чигрином і Звенигородкою».— Прим. Шевченка.
46. Домаха — шабля з дамаської, тобто найкращої сталі, такої, яку виготовляли в Дамаску (Сірія).
47. Галайда — бездомний бурлака.
48. Виїхали за царину...— за околицю, за оту засіяну поблизу села чи міста ниву.
49. А хто винен? Ксьондзи, єзуїти.— До унії козаки з ляхами мирилися, і якби не єзуїти, то, може б, і не різалися; єзуїт Посевін, легат папський, перший начав унію в Україні»,— Прим. Шевченка. Легат — уповноважений папи.
50. «Керелівка, або Кириловка,— село Звенигородського повіту».— Прим. Шевченка. Нині це с. Шевченкове. Там поет провів свої дитячі роки.
51. Будища.—«Село Будище, недалеко од Керелівки; в яру озеро, і над озером ліс невеликий; зоветься Гупалівщиною за те, що там Залізняк збивав ляхів з дерева. Льохи, де був захований шляхетський скарб, і досі видно, тільки вже розруйновані».— Прим. Шевченка.
52. Дукачик — дукат — венеціанська золота монета вагою близько 3,5 гр. За часів Коліївщини його оцінювали приблизно в 3— 3,5 крб. «Червоний золотий»—так називали його на Україні. «Червонець, що дав Залізняк хлопцеві, і досі єсть у сина того хлопця, котрому був даний,— я сам його бачив».— Прим. Шевченка.
53. «Лисянка — містечко Звенигородського повіту, над річкою Гнилим Тікичем. Тут зійшлися Гонта з Залізняком і розруйнували старосвітський будинок, Богданом нібито, будований».— Прим. Шевченка.
54. Ось копійка...— За деякими ведомостями, царська копійка правила за знак належності до гайдамаків..
55. Пів-упруга — в даному разі міра часу — четверта частина робочого дня.
56. «Л е б е д и н — дівочий монастир меж Чигрином і Звенигородкою».— Прим.. Шевченка . А поблизу нього і село такої ж назви.
57. «Майданівка — село недалеко од Лисянки»— Прим. Шевченка.
58. «Загрібай, мамо, жар, жар...»— весільна пісня.
59. «Ісаія, ликуй!»—церковна пісня, яку виконували під час вінчання.
60. «Умань — город повітовий губернії Київської».— Прим Шевченка. Нині Черкаської області.
61- Чотири віршовані рядки Шевченко взяв з народної пісні про Швачку. Цей. епіграф поет додав у виданні 1860 року.
62. Кінні narodowi —«Kawaleria Narodowa»— так звались польські драгуни;, їх тоді було в Умані 3000, і всі були, побиті, гайдамаками».—Прим. Шевченка.
63. Гонта не вбивав своїх дітей. Навіть синові уманського губернатора Младановичу, якому тоді було 7 років, Гонта зберіг життя. Згодом Младанович виступив зі своїми спогадами про Коліївщину, але про вбивство Гонтою своїх дітей не згадує.
64. Базиліани—ченці, що входили, до уніатського ордену св. Василія. В Умані: базиліани мали школу для шляхетських дітей.
65. М і н е ї — Четьї-Мінеї, від слова «читати» і грецького- слова «мен» (мін)—місяць: «щомісячна читанка»—збірник життєписів легендарних християнських святих в дванадцяти частинах* за- порядком місяців.