Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

сичної гімназії, але вчиться в Харкові тільки три роки,

406

бо батько у 1876 році вийшов у відставку і повернув-

ся до Петербурґа, де у 1877-1879 роках видавав тиж-

невик

«Биржевой указатель»

(«Біржовий покажчик»).

Закінчивши у 1881 році гімназію, Володимир вступає

на фізико-математичний факультет Петербурзько-

го університету. Його викладачами були видатні вчені

В.В. Докучаєв, Д.І. Менделєєв, А.М. Бекетов, І.М. Сєче-

нов, О.М. Бутлеров. Він глибоко вивчає мінералогію та

кристалографію під керівництвом В.В.Докучаєва, бере

участь в експедиції вченого з метою визначення якості

ґрунтів Нижегородської губернії, а також у підготовці

першої в Росії карти ґрунтів Полтавської губернії.

На формування наукових інтересів і світогляду мо-

лодого Вернадського великий вплив мали лекції про-

фесора хімії Д.І. Менделєєва та одного з перших послі-

довників Ч.Дарвіна в Росії професора А.М. Бекетова.

Згодом Вернадський

захоплюється природознавчи-

ми науками, його цікавили також різні соціально-полі-

тичні та моральні проблеми.

Закінчивши у 1885 році університет, залишається

там завідувати Мінералогічним музеєм. У 1895-1897

роках Вернадський здійснив три геолого-мінералогіч-

ні експедиції: на Урал, у Крим і на Таманський піво-

стрів та на Кавказ. У 1889-1890 роках був в Італії, Ні-

меччині та Франції, де удосконалював освіту в галузі

кристалографії та геології. У Франції працював у ла-

бораторіях Луї Ле-Шательє і Фуке. На 4-му Геологіч-

ному конгресі молодого вченого обрали членом-коре-

спондентом Британської асоціації наук.

Повернувшись із-за кордону, Вернадський стає

приват-доцентом Московського університету, а після

407

захисту докторської дисертації (1897) працює в ньому

13 років професором. В університеті викладав мінера-

логію, займався історією природознавства, досліджу-

ючи взаємозв'язок точних наук з філософією, релігі-

єю, мистецтвом, загальною культурою та соціальними

умовами життя людей різних епох. Він стає відомим

вченим і обирається членом багатьох наукових то-

вариств України, а у 1909 році — академіком Петер-

бурзької академії наук.

У 1911 році на знак протесту проти реакційних захо-

дів уряду, які той намагався впровадити в російських

учбових закладах, Вернадський покинув Московсь-

кий університет. З 1914 року він працював директором

Геологічного та мінералогічного музею Петербурзької

академії наук. У 1915 році організував і очолив Комі-

сію з вивчання природних продуктивних сил Росії при

Академії наук, на основі якої згодом були створені різ-

ні інститути з вивчення природних ресурсів країни.

За своїми політичними поглядами Вернадський був

конституційним демократом і входив до складу ЦК пар-

тії кадетів. Після Лютневої революції 1917 року кадети

зайняли провідне становище в Тимчасовому уряді Росії

і Вернадський став членом уряду в ранзі товариша мі-

ністра. Після Жовтневого перевороту 1917 року партія

кадетів була проголошена більшовиками партією воро-

гів народу. Лідери кадетів були заарештовані. У цей час

Вернадський був у Полтаві, куди переїхав із Петербур-

ґа навесні 1917 року внаслідок хвороби легенів. У Пол-

таві він займався дослідженнями в галузі біогеохімії і

писав фундаментальну працю про живу речовину, яку

уявляв як сукупність живих організмів у біосфері.

408

У квітні 1918 року внаслідок державного перевороту

була скасована Українська Народна Республіка і утво-

рена Українська Держава на чолі з гетьманом Павлом

Скоропадським

(1873-1945).

Вернадського, який мав

великий досвід громадсько-політичної і науково-ор-

ганізаційної діяльності, запросили очолити роботу з

питань організації Української Академії наук (УАН) і

створення Української Національної бібліотеки, а та-

кож з питань організації вищої школи і наукових уста-

нов. Цю роботу він за короткий час виконав з успіхом.

14 листопада 1918 року вийшов декрет гетьмана Ско-

ропадського «Про заснування Української Академії

наук». Вернадського було затверджено одним із пер-

ших її дійсних членів. 27 листопада відбулося перше

установче спільне зібрання УАН, на якому президен-

том Академії було обрано Вернадського (1918-1921).

Очолюючи роботу правління Академії, вчений бере

активну участь у діяльності її фізико-математично-

го відділення, працює в Українському геологічному

комітеті, очолює Комісію з вивчення природних про-

дуктивних сил України, засновує лабораторію експе-

риментальних біогеохімічних досліджень, викладає в

Київському університеті.

У 1919 році Вернадський захворів на висипний тиф

і виїхав на лікування до Криму, де після одужання

працював у Таврійському університеті в Сімферополі.

У вересні 1920 року його було обрано ректором цього

університету.

У січні 1922 року Вернадський переїжджає до Пе-

трограда, де за його участю було створено Радієвий ін-

ститут, директором якого він був до 1939 року. З 1922

409

до 1926 року перебував у Франції, де на запрошення

Сорбонни читав лекції з геохімії. Також читав лекції в

празькому Карловому університеті (Чехословаччина).

Повернувшись із-за кордону, організував і очолив

у складі Академії наук СРСР відділ живої речови-

ни (1927) та інші наукові установи. У 1928-1945 роках

Вернадський був керівником Лабораторії геохімічних