Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

міркування». Ім'я Аполлінера стає відомим за межами

Франції, на нього посилаються, його цитують.

Нові теорії в живопису мали великий вплив на пое-

тичні погляди Аполлінера. Він шукає в поезії аналоги

новаторським задумам живописців і створює, як писав

В.Незвал, «новий матеріалістичний поетичний реалізм».

Одним із його новаторських внесків у поезію були «ка-

ліграми». Каліграми — це дивовижні мальовані поезії,

текст яких утворює малюнок, що відповідає темі вір-

шованих рядків. Найбільш відома каліграма «Заріза-

на горлиця і водограй» (1914). Розташуванням літер не-

однакового розміру та різними напрямками рядків вона

утворює обриси голубки над струменями фонтану, що

символізує вічний плач за тими, хто загинув на війні. Об-

раз голубки Аполлінера з цієї каліграми використав його

друг Пікассо, створюючи свою славнозвісну «Голубку».

Аполлінер багато років домагався французького

громадянства і, коли почалася Перша світова війна,

386

виконав свій обов'язок перед країною, яка дала йому

притулок, добровільно вступивши до армії. Спочатку

він був артилеристом, потім воював у піхоті. На фрон-

ті Аполлінер створив свої кращі твори про війну, яка

несе жах, знищення і смерть. 17 березня 1916 року лей-

тенанта Аполлінера поблизу Беррі (Шампань) було по-

ранено в голову осколком снаряду, коли він, користую-

чися затишшям, читав доставлений польовою поштою

номер газети «Меркюр де Франс». Осколок пробив ка-

ску і поранив його біля скроні. Каска врятувала життя

поета. Цю рану отримав вже повноправний громадянин

Франції. Довгі клопоти про натуралізацію увінчалися

успіхом 9 березня 1916 року. У госпіталі він підготував

до друку «Убивство поета» і повість «Бригадир у мас-

ці», яку сам ілюстрував аквареллю. У червні Аполлі-

нера нагородили Бойовим хрестом. Він дуже пишався

цією нагородою і не розлучався з нею до кінця життя.

У 1917 році поет багато працював у журналістиці.

Одна за одною виходять його книжки: «Vitam Impenderй

Amori» з малюнками Андре Рувера, «Каліграми», «Кло-

уни Ельвіри або Примхи Беллони», нове видання Бодле-

ра, підготовлене Аполлінером із його ж передмовою.

Аполлінер був надзвичайно привабливою і велико-

душною людиною. Його вирізняла з-поміж інших ве-

лика доброзичливість і невичерпний інтерес до на-

вколишнього життя. Він зачаровував людей своєю

ерудицією і поетичною витонченістю. Аполлінер був

завзятим читачем, чудово знав сучасну літературу,

був знавцем мовних особливостей і художніх традицій

фольклору багатьох європейських країн. Новатор у

поезії й ідейний керманич нового напрямку в живопи-

387

су, він користувався величезним авторитетом у літе-

ратурних колах і серед художників-кубістів. Аполлі-

нер знав усі видатні кухні світу і мав великі кулінарні

здібності. Кращою кухнею вважав італійську, на друге

місце ставив французьку, потім — польську.

Про свою творчість Аполлінер сказав: «Ні, не потріб-

но шукати печалі в моїй творчості, а тільки саме жит-

тя, постійну, усвідомлену волю до життя, до розумін-

ня, до бачення, до знання і вираження цього знання».

2 травня 1918 року у церкві святого Фоми Аквінського

в Парижі відбулася весільна церемонія. Аполлінер узяв

шлюб із Жаклін Кольб. Свідком з боку поета був його

друг Пабло Пікассо, з боку Жаклін — Амбруаз Воллар.

Цього ж року він закінчив драму «Барви часу» і підготу-

вав лібрето опери «Казанова». Аполлінер став знамени-

тістю. Молоді поети декламували його вірші напам'ять.

Восени 1918 року у Франції, як і по всій Західній

Європі, лютувала епідемія грипу. Тисячі людей ста-

ли жертвами цієї хвороби. Серед них був і Аполлінер.

Організм поета був ослаблений війною, тяжким пора-

ненням, запаленням легень, яким він хворів узимку, та

виснажливою працею. 9 листопада 1918 року о 5-й го-

дині пополудні Аполлінера не стало.

11 листопада 1918 року Німеччина капітулювала і

підписала Комп'єнське перемир'я. Перша світова війна

закінчилася. 13 листопада, коли на паризьких вулицях

народ святкував закінчення війни, з церкви Фоми Ак-

вінського виносили труну з тілом Аполлінера. За тру-

ною йшли його друзі-художники, журналісти, товари-

ші по зброї, молоді поети. Поховали поета на кладовищі

Пер-Лашез225 під звуки залпів військового ескорту.

388

СЕРГІЙ ВИНОГРАДСЬКИЙ

(1856 — 1953)

український мікробіолог

Немає нічого ціннішого,

як розум і наука.

Володимир

Кубійович

Славетний вчений Сер-

гій Миколайович Вино-

градський народився

13

вересня 1856 року в місті

Києві в родині українсь-

кого банкіра й підприєм-

ця, віхідця з Бессарабії.

Мати була з гетьмансь-

кого роду Скоропадських.

Родина мала великі при-

бутки від земельної влас-

ності і цукроварень.

Закінчивши

з

відзна-

кою

2-у

київську

гімназію,

Сергій

у

1873

році

вступив

на юридичний факультет Київського університету.