Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

проблем Академії наук СРСР.

Наукові праці Вернадського принципово змінили

світогляд вчених 20-го століття. Він пояснив причини

мінералоутворюючих процесів, з'ясував, як перегру-

повуються, концентруються або розсіваються хіміч-

ні елементи в земній корі під дією зміни температури

і тиску, показав життя земної кори. Вчений розробив

методику наукового пошуку корисних копалин і виз-

начення абсолютного віку гірських порід. На хімічній

основі пояснив походження та історію Землі. Він вису-

нув наукові проблеми важливого практичного значен-

ня з розвідування рідких та розсіяних хімічних еле-

ментів, розвідування радіоактивних мінералів, ролі

живих організмів в геохімічних процесах. Розміркову-

ючи над тим, звідки виникає тепло, яке потрібне для

протікання геохімічних процесів, Вернадський прий-

шов до висновку, що воно виникає при безперервно-

му розпаді радіоактивних елементів, розсіяних у зем-

ній корі.

Підсумком багаторічних досліджень і роздумів вче-

ного стало його вчення про біосферу. За вченням Вер-

надського біосфера являє собою оболонку Землі, склад,

структура і енергетика якої обумовлені минулою і су-

часною діяльністю живих організмів. Верхня її межа

410

захоплює тропосферу232 і нижню частину стратосфе-

ри233, нижня — дно океанів і товщу Землі на глибину

проникнення живих організмів. Вернадський показав,

що великий коловорот неорганічної матерії неможли-

вий без живих істот; що рослини перетворили атмос-

феру, яка колись складалася тільки із вуглекислоти,

в живильну газову оболонку, в якій міститься кисень;

що міріади дощових черв'яків протягом трьох років

перевертають увесь ґрунт Землі на глибину 20 санти-

метрів і роблять його родючим і придатним для посі-

вів. У науці про Землю поняття біосфери стало сино-

німом сфери життя. Основним джерелом енергії, яке

забезпечує життєдіяльність біосфери, є Сонце. Живі

організми (жива речовина), трансформуючи сонячне

випромінювання, втягують неорганічну матерію у без-

перервний коловорот.

За вченням Вернадського, біосфера під впливом на-

укових досягнень і праці людей поступово переходить

у новий стан — ноосферу, тобто сферу розуму. Він роз-

глядав ноосферу, як оболонку Землі, в межах якої від-

бувається взаємодія природи і людського суспільства.

Важливим чинником утворення ноосфери є соціально-

економічні умови життя людини, зокрема її виробнича

та наукова діяльність. Людина, пізнаючи закони при-

роди і суспільства, удосконалюючи техніку, сама є ча-

стиною природи і активно впливає на її перетворення.

У цих умовах вплив людини поширюється на всю бі-

осферу Землі. Вернадський розглядає ноосферу як бі-

осферу, раціонально перетворену людиною відповідно

до об'єктивних законів природи і суспільства. Вели-

чезна роль цього вчення проявилася в другій полови-

411

ні 20-го століття. У добу бурхливого розвитку науки

і техніки тільки вивчення біосфери в цілому допомо-

же зберегти рівновагу в природі, запобігти знищенню

природних ресурсів. Вчений передбачав, що друга по-

ловина 20-го століття буде періодом нового, вищого ро-

зуміння структури природи і використання її багатств

на благо людства.

Основні наукові праці: «Опыт описательной мине-

ралогии» (1908-1922, «Досвід описової мінералогії»),

«История минералов земной коры» (1923-1936, «Істо-

рія мінералів земної кори»), «Очерки геохимии» (1927,

«Нариси геохімії»), «Избранные сочинения» (т. 1-5,

1954, «Вибрані твори»), «Размышления натуралиста»

(кн. 1-2, 1975-1977, «Роздуми натураліста»).

Вернадський був членом багатьох іноземних ака-

демій наук і наукових товариств, у тому числі Геоло-

гічного товариства Франції (1926) і Паризької акаде-

мії наук (1928).

Ім'я Вернадського присвоєно мінералу із групи

сульфатів та Національній бібліотеці України (Київ).

У листопаді 1944 року Вернадський захворів на за-

палення легенів і 6 січня 1945 року помер у Москві, де

й похований на Новодівичому кладовищі.

Син В. І. Вернадського Георгій Володимирович (1887-

1973) — вчений-історик. З 1921 року жив за кордоном.

Один із ідеологів євразійства. Вважав Росію окремим

цивілізаційним простором між Європою та Азією. На-

укові праці: «Очерк российской истории» (т. 1-6, «На-

рис російської історії»), «Монголы и Россия» («Монголи

і Росія») та інші.

412

ЛЕВ МАЦІЄВИЧ

413

(1877 — 1910)

український політичний діяч, кораблебудівник,

авіаконструктор, перший український льотчик

Громадсько-політичний

діяч, талановитий корабле-

будівник

і

авіаконструктор,

перший

український

льот-

чик,

один

із

перших

льот-

чиків

Росії,

капітан

Лев

Макарович

Мацієвич

на-

родився

13

січня

1877

року

в

селі

Олександрівка,

нині

Кіровоградської області.