Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Карл вивчав живопис доби Відродження та сучасних

йому майстрів. Він був підкорений творчостю Рафае-

ля (1483-1520) і протягом чотирьох років працював над

копією його фрески «Афінська школа» (1509-1511) в

папському палаці у Ватикані, зберігши усі фарби ори-

гіналу і розгадавши те, що знищив час.

Перебуваючи в Італії, Карл створив велику кіль-

кість картин, серед яких «Італійський ранок» (1824)

та «Італійський полудень» (1827), а також безліч пор-

третних робіт.

У 1827 році на одному урочистому прийомі він по-

знайомився з графинею Юлією Павлівною Самой-

ловою, яка стала для нього художнім ідеалом, най-

ближчим другом і єдиною любов'ю. Її образ він втілив

у численних портретах («Вершниця», «Портрет Ю.П.

Самойлової з Амацілією Пачіні» та інші).

Оглядаючи руїни античних міст Помпеї87 і Геркула-

нума88, художник був вражений побаченим і вирішив

зобразити на полотні зруйнування цих міст і трагічну

загибель людей внаслідок виверження вулкана Везу-

вія89 у серпні 79 року нової ери. Три роки (1827-1830) він

збирав матеріали для намалювання картини. В основу

композиції він поклав спогади римського письменни-

ка і державного діяча Плінія Молодшого (61-114). Ге-

роями картини стали ті, хто в хвилину смерті думав

про інших. В одній із груп художник намалював Плінія

Молодшого, рятуючого свою матір. Картина «Останній

день Помпеї» (1830-1833) стала символом загибелі ан-

тичного світу і вершиною творчості Брюллова.

Виставки картини в Римі, Мілані, Парижі (золо-

та медаль 1834 року) і Петербурзі стали подіями в об-

разотворчому мистецтві 19-го століття. Глядачі були

зачаровані і вражені величчю задуму і виконання. Це

була не картина, а ціла епопея.

У 1835 році художник подорожує по Греції і Іоніч-

ним островам, відвідує Туреччину. Свої враження про

подорож він передав у багатьох роботах («Руїни храму

Зевса в Олімпії», «Роздол Дельфійський» та інші). Во-

сени 1835 року за суворим розпорядженням імператора

Миколи І Брюллов змушений був повернутися в Росію,

де у 1836 році став професором Петербурзької акаде-

мії художеств.

У часи праці в Академії (1836-1849) основним у

творчості Брюллова став портрет. Він створює цілу га-

196

лерею своїх сучасників (біля восьмидесяти), серед них

портрети Н. Кукольника90, І. Крилова91, В. Жуковсько-

го92, П. Віардо93, О.К. Толстого94, О. Брюллова, М. Гого-

ля95. У портретних роботах художник відобразив усю

складність людської вдачі, спромігся створити непо-

вторні індивідуальні образи.

Брюллов був товариською людиною, любив весе-

лу компанію, у нього були численні знайомства в се-

редовищі літераторів, артистів і художників. Близь-

ка дружба єднала його з О. Пушкіним, В. Жуковським,

Н. Кукольником. Але в особистому житті він був са-

мотній, сім'ї створити не зумів.

Учні Академії прагнули потрапити до класу Велико-

го Карла. Серед його учнів були українці А. Мокриць-

кий96, І. Сошенко, Т. Шевченко, Д. Безперчий та інші.

У 1836 році учень Карла Брюллова Іван Сошенко по-

знайомився в Літньому саду Петербурґа з кріпосним

юнаком Тарасом Шевченком, відданим поміщиком в

науку до живописця Василя Ширяєва97. Шевченко ве-

чорами змальовував у саду мармурові статуї. Сошенко

познайомив Тараса з українським письменником Євге-

ном Гребінкою98, а Гребінка — з К. Брюлловим, В. Гри-

горовичем99, В. Жуковським, О. Венеціановим100, М. Ві-

єльгорським101. Ці видатні діячі культури брали діяльну

участь у викупі талановитого юнака з кріпацтва. Для

цього у 1838 році було розіграно в лотерею портрет Ва-

силя Жуковського, що спеціально написав Карл Брюл-

лов, і за виручені 2500 карбованців викуплено Шевчен-

ка у поміщика. Того ж року Шевченка було прийнято

до Петербурзької академії художеств, де він став лю-

бим учнем Брюллова (закінчив у 1844 році). Якийсь час

197

Шевченко проживав на квартирі свого учителя, кори-

стувався його бібліотекою, писав вірші, читав класич-

ну літературу, вивчав мови. Чудовий вихователь пока-

зував Тарасу в Ермітажі твори видатних художників,

розповідав про їхнє життя і творчість, про достоїнства

їхніх картин. Брюллов поважав Шевченка за ясний ро-

зум, надзвичайну скромність і любов до мистецтва. Він

передрікав йому велике майбутнє і не помилився. Жи-

вопис і поезія стали для Шевченка долею, а сам він —

геніальним національним поетом.

У 1847 році тяжка хвороба, застуда, ревматизм і хво-

ре серце на сім місяців прикувала художника до ліж-

ка. У 1848 році він малює свій «Автопортрет». Брюллов

намалював себе напівлежачим із відкинутою головою.

Бліде худе обличчя несе відбиток хвороби. Таким він

залишив свій образ нащадкам.

У 1849 році здоров'я художника погіршилося, і він за

порадою лікарів назавжди від'їздить із Росії. Лікуван-

ня на острові Мадейрі не принесло полегшення, і з 1950

року він живе в Італії, продовжуючи працювати в галу-

зі портретного і пейзажного живопису. Задоволення від

праці художник вже не отримував. Останні роботи —

«Летючий час» і «Всеруйнуючий час» — трагічні за за-

думом: час швидкоплинний, влада його всесильна.

Згадуючи своє життя, він відчував гірке розчару-

вання і жалкував за невтіленими задумами.