Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Він ніколи не забував про свою батьківщину, у 20-

30-х роках брав участь в українських виставках, над-

силаючи свої скульптури. Наприкінці 30-х років пра-

цював над пам'ятниками Т.Шевченку, І.Франку й

князю Володимиру для парку в Чікаґо.

На схилі життя в своїх спогадах Архипенко звер-

нувся до років дитинства і юності, до рідного Києва, до

рідної землі, яка щедро обдарувала його неповторним

талантом. Він писав: «Хто знає, чи думав би я так, якби

українське сонце не запалило в мені почуття туги за

чимось, чого я сам не знаю».

25 лютого 1964 року старий художник помер у Нью-

Йорку на порозі своєї майстерні.

Архипенко залишив понад 1000 скульптур і творів

живопису, серед яких: «Мати й дитина» (1910), «Кару-

сель П'єро» (1913), «Статуетка» і «Гондольєр» (1914),

«Білий торс» (1916), «Солдат іде» (1917), «Вази» (1917-

1918), скульптурні портрети Т.Шевченка (1923, 1933)

та І.Франка (1925), «Диригент Менґельберґ» (1925),

цикл «Анжеліка» (1921-1925), «Фурхтвенглер дири-

гує» (1927), «Жозефіна Бонапарт» (1935), «Мадон-

на» (1936), «Заратустра» (1948), «Океанська мадонна»

(1957), «Балерина» (1957).

369

ІВАН КАВАЛЕРІДЗЕ

(1887 — 1978)

український скульптор, кінорежисер, драматург

Іван Петрович Кавале-

рідзе народився 26 квіт-

ня 1887 року на хуторі Ла-

данському,

тепер

село

Но вопетрівка Сумської об-

ласті. Його предком з боку

батька був Васо Кхварід-

зе, якого після Кавказь-

кої війни 1817-1864 років з

групою непокірних грузи-

нів привезли на Роменщи-

ну. Місцеві селяни переро-

били прізвище Кхварідзе

на свій лад і стали назива-

ти його Кавалерідзе. У його

сина Петра Васильовича

Кавалерідзе

і

Калини

Луків-

ни Кухаренко народився син Іван, який став видатним

митцем.

Коли Іван закінчив три класи земської школи, його у

1899 році забрав до Києва дядько, художник і археолог

Сергій Аркадійович Мазаракі. У родині дядька пану-

вала атмосфера захоплення мистецтвом, що сприяло

розвитку схильності юнака до малювання і ліплення.

У Києві він понад шість років навчався у приватній

гімназії Валькера, яку змушений був залишити через

переслідування поліцією за протиурядову пропаган-

370

ду й участь у студентських заворушеннях 1905 року.

Кавалерідзе знову починає вчитися лише у 1906 році,

вступивши до Київського художнього училища. Два

роки він навчався у класі малювання, а потім перей-

шов до класу ліплення, яким керував відомий укра-

їнський скульптор Ф.Балавенський214. Щоб оплачува-

ти навчання в училищі і не жити за рахунок дядька,

Кавалерідзе вечорами працював у Київському

опер-

ному театрі статистом. Там він познайомився з ба-

гатьма артистами і з уславленим співаком Ф.Шаляпі-

ним215, зустрічі і бесіди з яким згодом увійшли до його

спогадів.

Навчаючись в училищі, Кавалерідзе створює свої

перші роботи. Це невеликі композиції і статуетки

«Творчість», «Туга», «Слов'янка», «Скіф на коні», «Ко-

зак на коні», «Скіф-стрілець» та інші, а також пор-

трети артистів М.Валіцької, С.Брикіна, Ф.Шаляпіна,

М.Гущиної, П.Андрєєва, Г.Боссе.

Восени 1909 року Кавалерідзе вступає до Петер-

бурзької академії художеств, а на початку 1910 року

за порадою скульптора І.Гінцбурга (1859-1939) їде до

Парижа. У Парижі він навчається у відомого скуль-

птора Н.Аронсона (1872-1943), відвідує музеї, часто

буває в майстерні славетного скульптора Оґюста Ро-

дена. Роден охоче зустрічався з Кавалерідзе, цікавив-

ся його навчанням, планами на майбутнє, давав поради.

На одній із ранніх скульптурних композицій молодо-

го митця Роден написав: «Це сильно, видно талант. Та

слід працювати, працювати й працювати». Навчання в

Аронсона і Родена сприяло формуванню Кавалерідзе

як художника.

371

У 1910 році Війсь-

ково-історичне

то-

вариство

оголоси-

ло конкурс на проект

пам'ятника

княгині

Київської Русі Оль-

зі у Києві. Кавалерід-

зе взяв участь у кон-

курсі, одержав за свій

проект першу премію

і разом зі своїм това-

ришем по художньо-

му училищу скуль-

Скульптор

І.

Кавалерідзе. птором П.Сніткіним та

Пам'ятник

княгині Київської Русі Ользі у архітектором В.Рико-

Києві.

372

вим під художнім керівництвом Ф.Балавенського роз-

почав роботу над пам'ятником. У 1911 році він закін-

чив навчання в Парижі, приїхав до Києва, завершив

роботу над пам'ятником і у серпні того ж року встано-

вив його на Михайлівській площі Києва неподалік від

українських національних святинь — Софійського со-

бору та Михайлівського Золотоверхого монастиря.

Пам'ятник являв собою групову композицію зав-

вишки дев'ять метрів. У центрі на найвищому поста-

менті стояла постать княгині Ольги, ліворуч від неї

було встановлено дві фігури перших слов'янських

просвітителів Кирила і Мефодія, праворуч — постать

проповідника християнства апостола Андрія Перво-