Вибрики Золотого Теляти

А крм грошей треба було пднести Господу Богу ще й продуктовий набр, так званий могорич, тобто треба було принести батюшц випивку й закуску, та не просто випивку й закуску, а так, щоб батюшка мг добряче бухнути й нарепатися добрячими харчами принаймн на добу. Адже, як були переконан батюшки, не бува багато ж - бува тльки поганий апетит, тобто слабка вра в шлунок, а значить, треба просто щиро врити в шлунок - няк проноси й закрепи не стануть на завад поступу до вчного блаженства. Отже, цей натуральний додаток селянського пдношення переходив до Бога вже не через попвськ руки, а через попвськ утроби - те, як саме вдбувався в цьому випадку розподл вжитого харчу мж Богом попом, залишалося великою тамницею, як кажуть, вдомою тльки Богу. Людям же було вдомо лише те, що залишки такого розподлу псля попа були точнснько такими ж самими як псля звичайних людей.

Одне слово, фнансово-матеральн стосунки мж попами та хнм небесним начальством хоч дуже цкавили селян, все ж так назавжди й залишалися священною нким не розгаданою таною. Головне ж, ця тамниця няким чином не звльняла вд обов"язку постачання харчами священних попвських утроб.

, як вже було зазначено, й пращур Славка Пузика, не маючи няко змоги вдмовитися вд обов"язку пдношення, напередодн хрестин звечора почав готувати цей подарунок батюшц. Вдклав вдразу досить пристойну суму гршми, поливши при цьому слзьми кожен, ранше вже политий потом п"ятак, котрий тепер мав так легко перейти в чужу кишеню.

Потм склав у кошик приготован його дружиною надки: пляшку горлки, смажену курку, кльце ковбаси, шмат сала, пироги ще деклька смаколикв, як для самих Пузикв були справжнми делкатесами, бо поласувати хоча б одним з таких блюд вони могли хба що на якесь велике свято. Ясна рч, що пд час складання смачного, запахущого кошика з кожним новим вдиханням цього райського "благовоня" з кожним новим поглядом, кинутим на цю незрвнянну ствну красу щасливий Пузик-батько ставав усе менш менш щасливим вд вдсутност навть якогось натяку на вдповдь на грке запитання про те, як мг Господь Бог допустити таку величезну несправедливсть, що вся оця ствна краса велич, добута тяжкою працею, безповоротно проходить як повз власний рот Пузика старшого так повз роти всх його домочадцв.

А треба сказати, що домочадцв у не такй вже й великй осел цього щасливого батька було не так вже й мало, адже окрм дружини, з допомогою яко й з"явився на свт новонароджений Пузик, Пузик-батько разом з свою дружиною вже мали досить таки багато дтей як чоловчо так жночо стат, точну кльксть яких ми не будемо тут наводити, адже х точну кльксть навряд чи знали й сам Пузики-батьки: не вс дти в т, малознайом з медициною, часи виживали, й збрати всх х в одному мсц одночасно, щоб перерахувати, було неможливо.

Але все ж точно можна сказати, що дтей у цих Пузикв було багато, бльшсть з них збралася в хат пд час священного дйства складання кошика з надками на хрестини свого новонародженого братика. , я думаю, нхто не сумнваться в тому, з якими почуттями вс ц маленьк й вже не дуже маленьк Пузики спостергали за неймоврним видовищем, вдихали прекрасн запахи, лелючи в свох дитячих мрях нездйсненну казку споживання цих ласощв не встигаючи ковтати слину.

Коли ж кошик з надками був уже складений накритий вишитим рушником, то погляд Пузика старшого вже не був поглядом щасливого батька, адже перед ним був уже не кошик для хрестин новонародженого, а нби маленька труна з останками новопреставлених шлунково-кишкових мрй. Вдрвавши ж нарешт свй сумний погляд вд кошика, Пузик-батько озирнувся на свох домочадцв, зустрвши такий же невтшний сум на кожному з хнх облич; потм взяв кошик, вднс його в сни й сховав там вд грха подал.

– Охо-хо-хо-хо-хо-о-о...
– пророче прорк, сповнений смутку за недосяжним кошиком, старйшина-Пузик; потм перехрестився на образ Божий, сповнившись ще бльшого смутку вд усвдомлення, що н, нколи, нколи в свт цьому не здйсниться недосяжний деал хрумко шкрочки смажено курки, дивлячись на кону, додав ще бльш жалсливо пронизливо: - Ехе-хе-хе-хе-хе-хе-е-е...

Й хоча вечеря того вечора була досить багатою як на бдняцький рацон Пузикв - було вдосталь хлба, варена картопля з олю й молоко - все ж це не йшло н в яке порвняння з казковим кошиком. влгшись спати, старший Пузик, не зважаючи на втому, не мг вдразу заснути через муки, як йому завдавали чудесн марення про казковий кошик. Коли ж вн нарешт заснув, сон його був дуже коротким сповненим тими ж самими мареннями, як перекочували з дйсност в сновидння. Пузик-батько прокинувся , не в змоз й надал терпти ц муки, потихеньку встав, вийшов у сни пшов у напрямку, де вд грха подал був схований кошик спокуси. Але як би далеко вд грха не було щось сховане, далечнь ця - лише пдбадьорення й заохочення для грха, аби тльки розпалити грховне бажання. Нанвець спокушений нечистим духом батько витяг з схованки кошик, вдпив з пляшки деклька добрячих ковткв горлки й понадкушував ус призначен для хрестин ласощ в над, що батюшка в церковнй сутн не догледить, що пляшка не зовсм повна, в курки не дуже цле стегенце, а ковбаси трохи не вистача, щоб повнстю завершити кльце.

Вдовольнивши таким чином, як почуття соцально несправедливост, так свою стражденну плоть, Пузик-батько заснув миттво, спав до самого ранку не прокидаючись без будь-яких сновиднь. Прокинувшись же зранку, вн не пшов вдразу за схованим вд грха подал кошиком, вдтягуючи мить видобування кошика з схованки вслякими начебто бльш нагальними справами не тльки через вдчуття власно провини, а й спонукуваний деякими ншими мркуваннями - так як уникав прямого погляду в оч свох домочадцв теж не тльки через докори сумлння, а й через т сам нш мркування.

Коли ж, нарешт, невблаганна мить настала, Пузик старший таки змушений був уже дстати заповтний кошик, то тльки-но взявши до рук цей кошик, вдразу зрозумв, що т його нш мркування й пдозри мали пдстави. Так, так, адже ц хрестини в незлченнй родин Пузикв були, ясна рч, не першими, далеко не першими. все, ясна рч, повторилося знову, як завжди. Пузик-батько внс кошик з сней до хати, поставив його на стл окинув усх, збраних там домочадцв, вже не якимось провинним поглядом, а поглядом якогось язичницького бога-громовержця, поглядом, пд яким ус домочадц могли тльки провинно схилити голови в очкування якогось страшного вироку.

Головний же Пузик тльки на мить пдняв рушник, яким був накритий кошик, ще раз переконавшись, що все було як завжди, адже, ще тльки взявши цей кошик до рук вдчувши його вагу, няк не можна було не зрозумтити, що кошик цей позбавився значно частки вд т ваги, яку вн мав псля того, як до нього востанн вноч навдався найстарший Пузик, аби поласувати вмстом кошика.

Все було як завжди: звсна рч, що минуло ноч, влгшись, так би мовити спати, жоден з чисельних нащадкв старйшини роду Пузикв навть не подумав насправд засинати, нхто навть не подумав н на мить склепити оч. Вс лежали пд ковдрами з вдкритими очима, принишкло вслухаючись в нчну тишу, аби не проавити заповтну мить, коли вже Пузик-батько тихенько, аби нкого не розбудити, пднметься з постел й так же тихенько, н для кого не помтно вийде в сни, аби, як це було завжди перед хрестинами, понадкушувати збран в кошику ласощ; потм повернеться на сво мсце , вдоволений, засне мертвим сном аж до ранку. Вс ж нащадки вдоволеного Пузика-старйшини, дждавшись коли той засне, в чткому й суворому порядку старшинства, починаючи з найстаршого й закнчуючи наймолодшим, який вже вмв ходити, Пузиком-нащадком, виходили в сни й кожен надкушував свою законну частку надкв з кошика, захованого вд грха подал, хоча саме мсце схову, власне, нколи вд хрестин до хрестин не змнювалось було всм добре вдоме.

На ранок, таким чином, вд святкових пригощань у кошику залишались, як то кажуть, ржки та нжки, Пузик-батько, прокинувшись, мав завжди смутн й болюч передчуття щодо катастрофчного зменшення вмсту кошика за нч, що, врешт, завжди, на превеликий жаль здивування, справджувалось. Все було як завжди, за винятком хба що вмсту пляшки з горлкою. Адже за часв, доки найстарш з Пузикв-нащадкв були ще у вц, який виключав цкавсть до пляшки з смердючою гркою рдиною, вмст пляшки з горлкою на ранок був таким же самсньким, яким його залишав псля себе Пузик-батько. Але з часу, коли найстарш з нащадкв стали вже лобуряками, яких самих пора вже женити, смердюча й грка рдина стала для них солодкою й запашною, вмст пляшки на ранок ставав усе меншим меншим. От зараз пляшка стала набагато бльш неповною, нж вноч, як вона стала набагато бльш неповною, анж на ранок перед минулими хрестинами, з чого Пузик-батько зробив висновок, що, очевидно, ще один з його лобуряк дорс до переоцнки смакових якостей горлки, а т, котр вже ранше дйшли до цього, все бльше входили в смак - хоч пляшка й була ще не зовсм пустою, але те, що сиротливо плюскало на самому дн, навряд чи язик повернувся б назвати могоричем.

Батьквський погляд найстаршого з Пузикв, як завжди в таких випадках, був нищвним, можна навть сказати спопеляючим, але жодного слова, як завжди, промовлено не було. Пд спопеляючим поглядом батька тягарем нависло гнтючо тиш вс покаянно схилили голови в щирому усвдомленн вс глибини сво провини, в такому ж щирому усвдомленн, що перед наступними хрестинами вся ця сторя точнснько повториться, вд чого каяття було ще щиршим глибшим.

Проввши таким чином безмовну, але вд цього нтрохи не менш зрозумлу, повторювану з року в рк, проповдь, Пузик-батько, скориставшись схиленими головами домочадцв настановою народно мудрост - а саме: "згорла хата - гори й сарай" - непомтно для всх взяв капшучок з гршми, призначеними на пожертву, вдвернувся й тихенько переправив монети з цього капшучка до себе в кишеню, залишивши Богов дв монетки. Вн би залишив одну, але одна не могла б дзвенти, тобто, що одна, що н одно не видавало б жодного звуку - це на мить наштовхнуло на думку не залишити жодно монети, але ця святотатна думка була вдразу ж вдкинута, в капшучку було таки залишено дв монетки для дзвону, який би потшив вухо батюшки, а отже й самого Бога, принаймн на час, допоки монети не будуть висипан з капшука.