Вибрики Золотого Теляти

Взагал то, весь цей розвинутий соцалзм вдбувався аж до того часу, коли його почали вже називати застом, врешт зйшлися на тому, що цей розвинутий застй треба негайно прискорити й перебудувати, при чому, як прискорювати застй, в який бк його перебудовувати, для чого взагал прискорювати те, що потребу перебудови - нхто навть не намагався пояснити. Не дивно, що все це врешт закнчилось величезним пшиком всеохоплюючим крахом. Але в часи цього краху й розвалу Радянського Союзу, в часи смерт старого й народження нового наш головний герой Славко був уже повнолтнм юнаком з повною середньою освтою, юнаком, що стояв на пороз дорослого життя; а от дитинство й шкльн роки Славка припали на прискорено-застйн й перебудовно-розвальн часи, останн часи Радянського Союзу.

Отака от коротка сторя мен представникв славного роду Пузикв, сторя, в якй певним чином вдбилась сторя хньо, тобто нашо спльно з Пузиками, батьквщини.

2.

Отже, Славко. В"ячеслав Гервасйович Пузик. З чого ж розпочати розповдь про цього нашого головного героя. Гадаю, що розпочинати розповдь не тльки про головного героя якогось роману, а взагал про якусь людину треба з чогось головного, з чогось найважлившого, притаманного цй людин. А що для людини взагал може бути бльш важливим, анж духовнсть, , так би мовити, моральне обличчя. якщо з цього, найважлившого духоно-морального боку охарактеризувати Славка Пузика, то можна сказати, що про таких людей, як Славко, зазвичай говорять, що це людина добросерда, або ж добродушна, адже в душ в серц нашого героя було тльки добро. А ще можна сказати й так, що герой наш був людиною добро вол, тобто волв добра: скльки себе пам"ятав Славко, тобто протягом усього свого свдомого життя вн хотв тльки добра. Так, так, Славко хотв добра, одного добра, тльки добра, нчого окрм добра!

Щоправда, якщо взяти до уваги те, що Славкв батько був простим радянським колгоспником, причому дуже, дуже багатодтним, заробленого тяжкою працею йому заледве вистачало, щоб прогодувати см"ю, то цлком зрозумло, що нколи няко зайво копйки за все життя Гервасй не бачив някого власного добра так не нажив аж до само старост. Таким чином, за вдсутност хоч якогось бльш-менш вартсного власного добра в см" Пузикв, Славков, хочеш-не-хочеш, а доводилося хотти добра чужого.

скльки себе пам"ятав Славко, тобто протягом усього свого свдомого життя вн бачив, що в декого з його односельцв таки накопичувалось довол багато добра, в декого ж з колгоспного кервництва вд цього добра просто ломилися комори скрин, а вже щодо голови колгоспу - то вд клькост його добра в бдного Славка просто таки паморочилося в голов. чим бльше Славко, за вдсутност власного добра, бачив добро чуже, тим бльше йому цього чужого добра хотлось. що ж дивного в тому, що Славко так пристрасно хотв добра чужого, якщо свого власного добра в нього не було. що ж дивного в тому, що серце й душа Славка були переповнен виключно цим бажаним добром, адже скрин Пузикв були пуст пустсньк.

Та на виправдання нашого героя можна сказати, що в його бажаннях та уяв це добро виглядало зовсм не як проста купа звичайних матеральних благ. Так, так, привласнення добра Славко уявляв соб зовсм не як просте меркантильне накопичення якихось матеральних цнностей: Славко був упевнений в тому, що варто тльки якомусь звичайному матеральному предмету стати його, Славковою власнстю, як цей предмет з розряду матерально цнност вдразу перетворився б на цннсть моральну, духовну! Так, так, саме так - хай но тльки щось стало б Славковою власнстю, уявлялось йому, то це щось вдразу перетворилося б з простого бездушного шматка нмо матер на якусь сакральну релквю, такий соб священний Грааль, який грв би променями благоволння якихось вищих сил.

Або хоча б ця хата голови колгоспу, що бовванла напроти хати Пузикв - величезна красива цегляна будвля дому голови колгоспу, яка була завжди перед очима Славка, коли той всдався за стл виконувати домашн завдання довго не мг зосередитися на тих завданнях через цю величну споруду. О, якби цей будинок голови колгоспу був його, Славковим, помешканням - то це був би не просто великий красивий сльський будинок, це був би храм, Парфенон Софя Кивська одночасно! Це був би храм, що випромнював би т ж благоволння вищих сил. Отак просто який завгодно завалящий предмет, звичайний шматок холодно грубо матер, варто йому було б стати власнстю Славка Пузика, миттю перетворився б на релквю благоволння вищих сил - принаймн в це свято врив сам Славко. Щоправда, вся сила цього благоволння вищих сил, котр проявилися б у привласнених Славком предметах, поки що зосереджувалась виключно тльки на його ж, власника цих предметв, самого Славка персон. Але ж... Але, як би там не було, а всяке найзвичайнше добро, привласнене Славком, на його глибоке переконання, ставало б добром незвичайним, добром надзвичайним.

що ж дивного в тому, що в цього славного нащадка роду Пузикв бажання цього добра виявилося панвним всеохопним бажанням. Адже, за висловом класика, нема такого злочину, на який не пшов би капталст заради склькох там процентв прибутку? Отож! Так це сказано про якогось цивлзованого буржуазного, вибачаюсь, буржуя, обтяженого вслякими там флософями й лтературами, Ренесансами й мпресонзмами, вслякими етиками й естетиками. А що ж казати про якогось рядового радянського Пузика, цей духовно-моральний виплд комунстично деолог, в якого могутньою й безжальною гльйотиною марксизму-леннзму-сталнзму, приведеною в дю механзмом безкнечних голодоморв репресй, було вдтято не лише будь-яке бажання покопирсатися в якихось там Ренесансах етиках з естетиками, а навть бажання згадати когось з свого роду дал третього колна - в залишку одн тльки гол-голсньк, найголш нстинкти.

Одне слово, якщо говорити про середньостатистичну одиницю розвинутого радянського суспльства в духовному вимр, то можна сказати, що це був такий соб неандерталець атомно епохи, неандерталець, перед яким технчн досягнення цивлзац розкинули незлченн спокуси безмежних можливостей. А ти при цьому голий, босий голодний. здавалося, що треба лише простягнути руку взяти все, що тоб заманеться. А ти голий, босий голодний. як тльки всемогутн кайдани, здавалося, наймцншо в стор людства радянсько державно машини впали, руки таки потяглися. Потяглися в намаганн заволодти цими, ранше забороненими, але такими бажаними, а тепер дозволеними, й, здавалося, вже досяжними благами цивлзац. Безлч, безлч, безлч рук, як в диному порив потяглися за омряними благами, втлюючи в пострадянське життя один з наймогутнших найпервснших рефлексв - хапальний рефлекс неандертальця. Щоправда, цього разу неандертальця радянського, але ця обставина лише посилювала хапальний рефлекс. Звичайно, були й винятки, але це аж няк не стосувалося як головного героя нашо оповд, так абсолютно бльшост його спвгромадян.

нша справа, що безмежн блага, як мали б, згдно з мрями, политися молочними рками з-за "залзно завси", що зникла, виявилися благами не такими вже й безмежними, точнше зовсм не безмежними. Та ще до того ж мж руками й благами виросла цла гора всляких перепон, на кшталт нфляцй, криз, безробття... Але це вже зовсм нша сторя. руки все одно тяглися за благами хапали все пдряд вдповдно до рангу: комусь дставалися заводи й фабрики, комусь торгов точки на ринку, а комусь просто омряний кусень хлба. Але хапали вс. Хапальний рефлекс бажання хоч якогось добра були всеохопними, всемогутнми непереборними.

Особливого ж напруження це непереборне хотння добра в нашого головного героя досягло в шкльн роки Славка. Звичайна радянська сльська середня школа, до котро пшов Славко Пузик, досягши певного вку, як вс радянськ дти, здавалося, за визначенням повинна була б нвелювати будь-як вдмнност матерального й соцального стану школярв. Насправд ж ц вдмнност були досить таки помтн, особливо ж вони були помтними для надзвичайно вразливого щодо чужого добра ока Славка Пузика. Багато з його однокласникв мали такий одяг взуття, так портфел, таке шкльне приладдя, про яке Славко мг тльки мряти.

Найбльше ж заздрсну уяву Славка вражав син голови мсцевого колгоспу Сергй. Мало того, що цей Сергй був на два роки старшим за Славка високим широкоплечим красенем, то ще й одягався, як якийсь капталстичний буржуй, з самого дитинства мав велосипеди, як мняв на все бльш, згдно з свом вком, з шостого класу здив на мопед, а з восьмого - на новенькй "Яв" чеського виробництва. Хба ж могло таке залишити Славка байдужим?

Яким же шляхом мг би Славко дстатися до заповтного оволодння хоч якоюсь бльш-менш вартсною часткою омряного добра? Як вдшукати той невичерпний гаманець, який сипонув би скарби на голову сина звичайного радянського колгоспника? Де той "См-см", котрий вдкрив би йому печеру з цими скарбами? Так, й подбн до них, питання нескнченним болючим чорторим нуртували в стражденнй душ нашого головного героя.

Будучи хлопчиком невисокого зросту, з огрядненьким черевцем, з опасистим обличчям з веснянками на кирпатому нос, з водянистими очима пд майже блими бровами, , нарешт, з якимось безбарвним рдким волоссям, яке вже в дитинств справляло враження облисння, Славко, ясна рч, прекрасно розумв, що йому няк не свтить оволодти скарбом шляхом раптового одруження з якоюсь принцесою. такий романтичний шлях досягнення омряного добра був безжально вдкинутий Славком вже з перших класв, коли з боку двчаток вн наразився на не вельми прихильне ставлення.