Вибрики Золотого Теляти
Шрифт:
Так що, видатна селянська метикуватсть, успадкована вд предкв, помножена на полум"яне бажання пробитися в люди, дозволила Славков поглинати грант науки з неймоврною легкстю. в тому, що "золота медаль" по закнченн школи буде у нього в кишен, нхто не сумнвався вже тод, як Славко тльки перейшов до восьмого класу радянсько десятирчки. Не сумнвався в цьому й сам Славко Пузик, як вн не сумнвався в тому, що по закнченн середньо школи обов"язково вступить до якогось з ВУЗв.
Щоправда, в якому саме з нститутв чи унверситетв вн буде навчатися, Славко все няк не мг виршити. Одне вн знав точно, що вищий учбовий заклад, в якому вн навчатиметься буде столичним. Славко мав ршучий намр навчатися тльки в столиц - саме там, якнайближче до верхв номенклатурного раю, небезпдставно вважав вн, можна найефективнше розпочати просування до цих самих верхв. Адже просування щаблями номенклатурно драбини Славко твердо виршив розпочинати вже з перших днв свого майбутнього навчання в столиц: щойно ставши студентом-першокурсником вн обов"язково
Хоча, могли виникнути деяк непорозумння щодо поняття столиц, адже це могла бути як всесоюзна Москва, так республканський Кив. Звичайно, з найвищого Московського трамплну можливо й найлегше було б заплигувати в найвищ кола державного апарату, але й Кив теж з цього боку не видавався чимось набагато гршим.
Щодо ц неоднозначност тогочасного снування з одного боку, як громадянина Укрансько Радянсько Соцалстично республки, а з ншого боку, як громадянина СРСР, виникало дйсно багато непорозумнь. Це була нби така соб двоповерхова держава, де на першому поверс ти був громадянином якось сво рдно союзно республки, а на другому - громадянином чи то якось ншо, чи т ж само, але вже набагато бльшо, хоча якось незрозумло абстрактно держави СРСР, котру до того ж ще нод називали й Росю, хоча Рося також була одню з союзних республк. Причому другий поверх ц двоповерхово державно будови не вважав свй перший поверх взагал за щось вартсне - республканський рвень для всесоюзного був лише рунтом, на якому й виростало непереборне ракетно-ядерне радянське всемогуття.
Для Украни ж у цй багатоповерховй будов була ще й третя постась: укранц разом з росянами й блорусами входили до радянсько спльноти ще як слов"яни, як в той час в СРСР вважалися чомусь наче б то одним народом. Тобто окремо укранц, росяни й блоруси були окремими народами з окремими республками-державами, а разом - одним, диним, тобто тридиним народом, який уже разом з ншими народами, в яких були сво республки-держави, котрих було ще дванадцять, утворював п"ятнадцятидиний радянський народ. А якщо взяти до уваги, що майже в кожнй з окремих республк були й нш народи, деяк з яких мали ще й свою державнсть, наприклад, в однй лише Рос були десятки народв-неслов"ян, в тому числ й державних, як складали тут, вже без укранцв блорусв, разом з слов"янами-росянами один неоднодесятидиний народ!.. А весь цей незрозумлий конгломерат народв, поднаних незрозумло чим, незрозумло як незрозумло для чого - був багатодесятидиним неподльним радянським народом?..
З точки зору здорового глузду було ясно, що цю всю нсентницю засобами якось нормально логки пояснити просто таки не було жодно можливост. Але радянська державна машина не заморочувала соб голову такими дрбницями: з допомогою безкнечних тотальних вйн, голодоморв, масових репресй, а також росйсько мови й комунстично деолог було з радянських народв зроблено залзобетонний замс на кров, причому вважалося, що чим бльше кров в цьому замс, тим крпкший фундамент радянсько держави. А кров було пролито стльки, що радянськ керманич вже вважали народний конгломерат сво мпер абсолютно однордним, а отже й об"днаним навчно. Кровавий замс мпер виявився й насправд, хоч не вчним, але таким, що скрпив величезну кльксть народв на величезних просторах на довг роки. Хоча з сторичного боку трохи бльше семи десятилть - не так вже й довг роки.
От Славко Пузик теж був одню стандартною частинкою в цй багатомльйоннй безликй мас дино-неподльного радянсько-рабського росйськомовного народу. Н, Славко, звичайно ж, знав укранську мову, розмовляв нею. Тобто, як знав розмовляв? Та так як дихав, так як пташка спва, так як втер в чи дуб навесн зелен. Славко просто розмовляв так, як розмовляли вс навкруги: як розмовляли його сусди й знайом, як розмовляли батько й мати, дд баба, як розмовляли незлченн поколння його предкв. Але чому вн так розмовляв, Славко не розумв. Головне ж вн не розумв, для чого вн так розмовляв, тобто для чого йому знати, чи вивчати цю свою мову, якою вн чомусь розмовляв з якою народився, як народився з своми власними руками й ногами з свом власним обличчям. Адже, згдно з науковим комунзмом, вс ц нац народи все одно не мають няких перспектив, вс вони все одно вдмруть у всесвтньому масштаб, як вони вже вдмерли, чи майже вдмерли зараз в СРСР у масштаб всесоюзному, а разом з тим у всесоюзному масштаб, чи то вдмерли, чи ще не зовсм вдмерли, але точно стали вже зовсм непотрбними вс мови, окрм одн дино, пролетарськи-об"днавчо, науково-прогресивно, велико могутньо росйсько мови, без знання яко дйсно не було жодно можливост не те що пробитись у житт, а й взагал хоч якось снувати в СРСР.
Та й крм того, що укранська мова була непотрбною, вона була ще й дуже небезпечною. Й хоча в останн роки СРСР за укранську мову вже не розстрлювали, як це було в перш десятилття радянсько влади, коли за не розстрлювали сотнями тисяч, все ж генетична пам"ять про ц розстрли мцно сидла в пдсвдомост кожного укранця, боляче стискаючи уста при кожнй нагод розтулити х з намром випустити укранське слово. Та й голодомором же укранцв карали, хоч не власне тльки за мову, а за все укранське, але й за мову в тому числ. Й жахлива пам"ять про вс ц небачен нколи до того в стор людства тортури кари цлого народу няк
не додавала наснаги боротись за рдну мову. Та й в останн роки СРСР за "буржуазний нацоналзм", особливо ж укранський, можна було отримати, як кажуть, по повнй: доля Василя Стуса та нших дисидентв - доказ тому.Тому зовсм не дивно, що Славко Пузик, як бльшсть його сучасникв, не розумли для чого м ця хня укранська мова, знання яко не те що не давало няких переваг, а навпаки могло стати лише причиною всляких прикростей. Коли ж ти розмовляв росйською мовою, ти вдчував себе не тльки в безпец, ти вдчував себе причетним до того диного, чи то тридиного, що складався з росян, укранцв блорусв, слов"янського народу, котрий, незважаючи на офцйну рвнсть усх народв СРСР, був все таки неофцйно привлейованим народом - це був, так би мовити, неофцйний фундамент всесоюзно дност народв. А оскльки росйська мова укранцям блорусам давалась дуже легко, то тим легше було вливатися в лави цього привлейованого народу: завчив деклька росйських фраз - ти вже не якийсь там недоркуватий "хахол" чи "бульбаш", а повноправна частинка могутнього слов"янського фундаменту всемогутнього радянського народу.
Славко ж ще малюком, щойно навчившись розмовляти, вже тод на рвн сво дитячо пдсвдомост чтко впймав свом метких хапливим розумом Пузика сенс радянсько нацонально-мовно полтики , будучи жовтенятком, вже читав розмовляв росйською мовою як справжнснький росянин: "Цврнька по-московському, як достеменний кацап", - казав про свого маленького нащадка Гервасй одночасно з докором, з похвалою. ця неоднозначнсть ставлення Гервася до росйськомовних успхв свого малого сина проступала завжди, коли вн, чи прямо, чи опосередковано торкався ц дражливо теми: "А ось наше кацапеня з школи швендя", - бува скаже вн з теплотою схвалення, з холодком докору в голос.
Самому ж Славков вс ц неоднозначност були геть байдуж, вн просто чтко знав, що коли ти знаш росйську мову - то маш непереможну зброю в руках, а якщо ж не знаш - то маш гумового кийка в дуп: звсна рч, що Славко вддавав перевагу першому варанту мав твердий намр тримати свою мовну зброю в якнайкращому стан.
4.
все було б добре. Все було б так, як замислив наш юний комсомолець. заповтн мр переважно бльшост випускникв радянських шкл здйснились би втлилися в дол Славка Пузика, котрий став би таки начальником, можливо, навть великим начальником, можливо, й не дуже великим. Але це вже не суттво - великим, чи не дуже великим, але Славко був би все ж начальником, а отже став би одню з щасливих деталей механзму радянсько державно машини купався б у машинному масл рабсько прац переважно бльшост свох спвгромадян, котрим не вдалося вибитися в начальство; або ж Славко став би одним з щасливих вареникв у мисц номенклатури купався б у вершковому масл комунстично пропаганди. Але, як кажуть, не все сталося, як гадалося. Машинне масло рабсько прац перетворилося на псок через даремнсть ц прац, вершкове масло пропаганди прогркло через брехливсть.
Абсолютно неочкувано, як це, власне й вдбуваться з бльшстю справд визначних сторичних подй, Радянський Союз раптом припинив сво снування. Тобто отак от, н сло, н впало раптом просто тоб серед блого дня величезна могутня радянська мперя взяла й зникла. Здйснилося те, про що не те що говорити, про що навть думати було страшно аж до самих останнх хвилин снування радянсько держави. А тому дуже важко соб уявити тодшнй стан перважно бльшост радянських людей: та держава заради снування яко було знищено мльйони невинних, через одне лише припущення сумнву в доцльност снування яко можна було отримати кулю в потилицю, раптом зникла, як наче б то нколи й не було. хто ж, ви гадате, сприяв цьому зникненню? Та не хто нший, як та сама радянська комунстична номенклатура, котра, власне, й мала б захищати цю свою державу, номенклатура, котра й поклала в основу снування ц держави кривав мльйони невинних жертв. На перший погляд нсентниця. Але насправд так глузу господар темно могутност над тими, хто погодиться закласти свою душу за тимчасове оволодння могутнстю свту цього. Звичайно, Володар Темряви не попереджа свох боржникв, що влада х тимчасова, вони думають, що ця х злочинна сила настльки ж безмежно тривала, як безмежно свавльна й могутня. Але кнець тако могутност приходить значно скорше, нж на це розраховують тирани, й кнець цей здебльшого трагкомчний.
Та як би там не було, а особисто для Славка Пузика раптове зникнення Радянського Союзу було скорше трагчним, анж комчним. Адже з зникненням радянсько держави зникала й номенклатурна драбина, щаблями яко Славко так мряв пднятися до осяйних вершин добробуту. Втрачався сенс всх зусиль ще такого короткого, та все ж цлеспрямованого й насиченого минулого життя, яке було витрачене на здобуття надйного пдгрунтя для майбутнх успхв.
В час розвалу Радянського Союзу Славко якраз закнчував середню школу й готувався до вступу на дорогу нового дорослого життя. Його шкльне минуле було нби дорогою, яка вела до пднжжя справжнього життя, на вершин котрого чекали всляк гаразди. що ж тепер? А тепер позаду - болото даремно втрачених зусиль. А попереду? Попереду, якщо й не нма безодня, то вже пустеля - точно. Чого ж тепер прагнути? Власне, предмет прагнення не змнився - побльше вслякого добра. Але де? Де воно тепер, це добро? Тобто, як? Як тепер до цього добра дстатися?