Вибрики Золотого Теляти

Згоден, що багато для кого здасться дивним навть неможливим, щоб якийсь радянський школяр, котрий свого часу вдзначився тим, що ганебно спокусився ворожими принадами буржуазного змя, розпочавши ще в початкових класах злочинну дяльнсть спекулянта, - потм раптом став перспективним для радянсько номенклатури комсомольським активстом. Упевнений, що дехто навть скаже, що автор цих рядкв просто бреше з цього приводу. Запевняю, що в стор з Славком Пузиком все було саме так. нчого дивного й неможливого, насправд в цьому нема. рч зовсм не у виправданн банальним посиланням на славнозвсне виключення, котрим тльки пдтверджуться правило: от, мовляв, бува, що й кобила загавка, а собака зарже. Н, зовсм н.

Вся рч у тому, що нема тако полтично, релгйно, громадсько, чи якось ншо спльноти, яка б не пишалась новонаверненим неофтом, котрий поповнив би хн ряди, полишивши перед цим лави адептв ворожого табору, щирим прихильником якого вн до того був. Пригадати хоча б незабутнх повю Марю Магдалину й митаря Марка, як подальш поповнення сонму святих, котр заради ц святост покинули життя найпослдущших гршникв, яке до того вели. А рекрутування революцонерв з числа аристократ? Врешт-решт, нхто ж не пддасть сумнву щирсть найпослдовншого фарисея Савла, який перетворився на щонайвдданшого християнина Павла.

Головне тут - щирсть. твердження про те, що, наприклад, аналогя мж християнином Павлом комсомольцем Славком може кульгати через приналежнсть цих персонажв до ворожих деологй не спрацьову знову ж таки через величезну кльксть комунств з колишнх священикв - навпаки. Головне тут щирсть: щиро перекинувся до ворога - герой святий, а нещиро, вибачай, - зрадник. От тльки точно мри щирост поки що нхто не винайшов, за винятком, хба що, наприклад, призначення кримнально вдповдальност за державну зраду, але це няким чином не стосуться н фарисея-апостола Павла, н фарцовщика-комсомольця Славка: щирсть Павла доведена його життям смертю, а от щирсть Славка бачилась по-рзному.

З одного боку, офцйно мру щирост Славка мали право визначати, наприклад, актив шкльно комсомольсько органзац педагогчний колектив ц школи. А ц органи, звичайно ж, визнавали Славкову щирсть щирстю найвищого атунку. Ще б пак, для комсомольсько органзац перехд до них "гршника" Славка - зайвий доказ всепереможност комунстичних деалв, а для педагогв - показник ефективност виховно роботи в школ. Хоча насправд н в як комунстичн деали нхто вже на той час не врив, наочн докази вдданост цим деалам, якими б позрними вони не були, треба було час вд часу демонструвати. Одне слово, шкльному начальству Славко потрафив на вс сто, за що й мав вдповдн дивденди.

Чого не скажеш про, наприклад, однокласникв Славка. Адже зрозумло, з якою огидою вони спостергали за тим, як невдаха-фарцовщик дивним чином перетворювався на полум"яного комсомольця, бо ж насправд вс прекрасно знали, що диною метою тако чудесно метаморфози було бажання протиснутися в начальство, дорватися до заповдних номенклатурних благ, недоступних для бльшост звичайних людей. Тому й не дивно, що з цього приводу Славка певним чином опосла та сама прикрсть, яка переслдувала рд Пузикв аж до настання радянських часв. Зла доля, яка за царських часв використовувала мстивсть московських попв для надання Пузикам неблагозвучних мен, втратила цю можливсть за часв комунстичних, але знову придбала можливсть збиткуватися над Славком, вже використовуючи мстивсть Славкових однокласникв, обурених його лицемрством.

Але цього разу зла доля, не маючи няко можливост спаскудити славне м"я Славка, доскпалась до його прзвища. Так, наприклад, деяк з Славкових однокласникв перенакшували його прзвище, замнюючи в першому склад слова Пузик лтеру "у" на лтеру "и": "Дивись, дивись, Пизик пшов", - кричали вони на перервах навздогн нашому новоявленому Павлику Морозову. Були й нш, котр у другому склад вже спотвореного прзвища Пизик мж лтерою "з" лтерою "и" вставляли ще й лтеру "д", псля чого взагал виходило щось зовсм нецензурне, що вже не кричали на перервах, а вживали лише промж себе. А бували й так, котр в другому склад уже цього останнього нанвець переспотвореного нецензурнолайливого прзвища з лтерою "д" псля ц само лтери "д" ще й замнювали лтеру "и" на лтеру "ю"... Одне слово, зла доля повною мрою помстилася за неможливсть спаплюжити м"я славного комсомольця Славка, перековеркавши його прзвище так, що це перевершило навть м"я Славкового пращура Запердона.

Та Славков до цих знущань неприхильно дол було байдуже. Як ус Славков дореволюцйн предки-Пузики гордо терпли сво чудернацьк мена заради вищо справедливост на догоду свом черевам, так Славко терпв заради майбутнього добра, яке мало посипатися на нього з рогу всесоюзного достатку. Славкова дорога була врною надйною, дорога ця вела не просто, як у предкв-Пузикв, до пдтримання свого черева у належному стан - дорога ця врешт повинна була привести до квартир, дач, автомоблв, як повинн були стати вже в недалекому майбутньому його, Славковою власнстю, якою вн марив одинокими вечорами, адже дружити з цим "Пиз*юком" нхто не хотв. Але няк друз Славков не були потрбн - вн н за що б не промняв на друзв сво солодк мр про те незлченне всенародне радянське добро, до якого вн прагнув усма фбрами сво полум"яно комсомольсько душ. Славков здавалося, що горизонт, за яким здйсняться вс його мр, ставав усе ближче, ближче й ближче...

Але горизонт, на жаль, нколи не може наблизитися, горизонт, насправд, ма таку властивсть, що якою мрою ти до нього не наближався б - такою ж мрою вн завжди вд тебе вддаляться.

3.

Як вже зазначалося, необхднсть отримати вищу освту задля досягнення омряних радянсько-номенклатурних висот аж няк не видавалась для Славка Пузика хоч якимось там ускладненням. справа зовсм не в тому, що Славко, будучи старшокласником, досяг вже досить вражаючих висот рарх шкльно комсомольсько органзац, що давало вже в його руки важел впливу, досить вагом, щоб "переконати" педагогчний колектив школи в його непересчних наукових здбностях. Зовсм н. Славко й насправд був дуже здбним учнем. Як, власне вс Пузики, треба вддати м належне, завжди були напрочуд метикуватими, що й дало м можливсть зберегти сво знаменит черевця недоторканними впродовж усх непересчних сторичних колотнеч, яких на х долю випало чимало.

Так, наприклад, батько Пузика Гервасй був не останнм серед колгоспних нтелектуалв. Можна навть сказати, Гервасй мав флософський склад розуму, що дозволяло йому напрочуд глибоко осмислювати перипет, на перший погляд, здавалося, такого пересчного селянського життя. Так, наприклад, коли Гервасй з раннього ранку виконуючи свою тяжку селянську працю в пол, робив перепочинок на обд, який йому приносив у поле котрийсь з домочадцв, то Славкв батько не просто наминав принесену йому жу, повнстю поринувши в цей процес, як належало б простому селянину, вн серйозно розмрковував над фундаментальними проблемами людського буття, роблячи глибокодумн висновки.

От, наприклад, думав Гервасй, вдкушуючи черговий шмат сала, що дуже вже воно якось так недоладно складаться з основоположними пдвалинами людського буття: от доводиться оце трич на день перериватися на жу, а скльки оце за цей, витрачений на жу, час можна було б ще зорати поля, чи накосити сна, чи ще щось... Н, думалося Гервасв, не досконалий вн, цей наш свт, ой, який недосконалий: от якби Бог, чи отой хнй Комунзм, чи природа, чи хто там насправд головний зробив так, щоб сти треба було не трич на день, а лише один раз на день, а ще краще один раз на тиждень - скльки б вивльнилося часу, наскльки б можна було бльше зорати поля, накосити сна, чи ще щось!..

Але, продовжував тод дал сво роздуми Гервасй, якби треба було сти всього лише один раз на тиждень, то на якого ж бса тод так багато працювати; якби на тиждень людин вистачало одного буханця хлба, то можна було б зорати пару соток земл накосити пару копиць сна, щоб забезпечити себе на цлий рк - чим би тод займатись весь цей рк?.. Отак найпосутнш парадокси буття видобував Гервасй з надр свого, здавалося, пересчного селянського розуму. А, власне, з роздумв отаких от, на перший погляд простих непомтних, селянських мудрецв народжувалися перлини народно мудрост, так як, наприклад, ось ця, яка хоч не вдповда лтературним нормам н з етичного, н з лексичного боку, все ж прямо перегукуться з вищенаведеними роздумами Гервася: "якби не рот та не гузно - то й робити не нужно".