Вибрики Золотого Теляти

Псля всх цих, повторюваних з року в рк перед кожними хрестинами, ритуальних дйств, процеся Пузикв, очолювана батьком, рушила до храму Божого. Але мсце очльника процес старший Пузик почав скоро втрачати, опинившись невдовз в самому кнц колони, а потм зовсм вдстав. Пояснивши сво д нагальною необхднстю справити малу фзологчну потребу, Пузик-батько сховався за найближчим кущем, де, почасти пд дю усвдомлення недовершеност здйсненого вноч акту встановлення соцально справедливост, почасти пд дю народно мудрост - "згорла хата - гори й сарай" - вн швиденько вихопив з кошика пляшку, вихилив одним ковтком залишки горлки, справедливо розсудивши, що свом недоречним жалбним плюскотом в сутн храму ц залишки лише видаватимуть неповноту пляшки. Потм вн надкусив залишене вд курки, уже надкушене куряче стегенце й, поднуючи корисне з примним, доки справляв малу фзологчну потребу, скоренько пережував ковтнув курятину втерся рукавом, аби не залишилося натякв на стинн мотиви його поведнки.

Наздогнавши свою родину, сповнений гдност, в святковому настро батько знову очолив процесю, яка все наближалась наближалась до храму Божого. А треба сказати, що мсцевий батюшка Онуфрй, ще напередодн, тльки-но почувши про народження чергового Пузика, був опанований рзномантними, переважно не вельми позитивними й оптимстичними почуттями з приводу наступних хрестин новонародженого Пузика, адже це були вже не перш, далеко не перш хрестини Пузикв, як цьому батюшц доводилося проводити.

Таким чином, не було дивним, що прихд процес Пузикв для хрестин свого новоявленого члена роду не викликав у мсцевого батюшки такого вже святкового пднесення. Не було дивним те, що сам обряд хрестин отець Онуфрй розпочав навть не заглянувши до кошика, який був поставлений Пузиком-батьком, аби не доводити й так зпсований настрй до стану повно невдповдност до священного обряду. Але перед тим, як проголосити м"я новохрещеного, отець Онуфрй все ж вдкинув з кошика рушник уважно подивився на вмст кошика, при чому, чим довше вн придивлявся до цього вмсту, тим наочнше було видно, як скам"янле обличчя батюшки мниться всма кольорами райдуги, але зовсм не тому, що настрй його був райдужним.

– За-пер-дон, - псля довго паузи, витрачено на вивчення вмсту кошика пов"язаний з цим вибр мен новонародженому, задумано примружившись, промовив нарешт батюшка.
– Запердон, - повторив вн, скрипнувши зубами.

– Сарпедон?
– почувся тихенький голос Пузика-батька у навислй псля слв батюшки мертвй тиш храму.
– Сарпедон?
– ще тихше й безнадйнше перепитав вн, кидаючи на батюшку благальний погляд.

– За-пер-до-о-он!
– повернувшись до Пузика-старшого, вибухнув у вдповдь батюшка криком, який фатальним громом пролунав пд куполом храму.
– За-пер-до-о-он!
– ще раз повльно повторив вн по складах, наближаючись до Пузика-батька й роблячи по одному кроку на кожен склад слова.
– Запердон.
– вже тихше й спокйнше, але вд цього лише бльш зловще промовив вн над самим вухом старшого Пузика, котрому належало бути найщаслившим з людей, але його безнадйно схилен голова й плеч й розпачливо опущен руки доводили цлком протилежн почуття.

Отак з"явився на свт отримав сво оригнальне м"я Запердон, майбутнй батько Насерпуда. приблизно така ж сама сторя повторювалася в род Пузикв впродовж усього того часу, допоки московська православна церква, будучи найнадйншою опорою росйського самодержавства, повною мрою користувалася свом статусом - в цей час народився ще й дд нашого Славка, дд, м"я якого ми й не приводимо якраз тому, що народився вн в т достославн самодержавн часи.

А треба сказати, що Пузики вдзначалися не тльки плодовитстю, а ще й тим, що цю свою плодовитсть вони збергали протягом всього життя аж до майже похилого вку, так що час мж народженням найстаршого й наймолодшого з дтей в см" якогось з Пузикв-батькв був дуже значний, можна сказати, що мж поколннями Пузикв пролягали цл сторичн епохи. Особливо помтним це стало останнми часами, коли течя сторично рки значно прискорилась.

Так, наприклад, дд нашого головного героя Славка народився ще в епоху всевладдя попв, а тому й отримав сво, не згадуване тут нами з етичних мркувань, м"я. Батько ж Славка Гервасй народився, коли його батько, тобто оцей самий Славкв дд був уже в досить поважному вц, в часи, коли дино можливим насильницьким способом у московськй мпер владу захопили бльшовики, всеросйський самодержець був перейменований з царя на генсека, а роль московського православ"я перебрала на себе компартя. Московськ ж попи, позбавившись всемогутньо самодержавно пдтримки, на додачу були ще й жорстоко переслдуван, як смертельн конкуренти, новоявленою владою, але все ж не вдразу втратили свй вплив, користуючись забобонами селян, як, не зважаючи на атестичну пропаганду й прям заборони, все ж надал хрестили дтей, внчалися й молилися, тобто справляли дореволюцйний релгйний культ замсть того, щоб служити культов новопризначеного бльшовицькою владою божества пд дивною назвою Комунзм.

Так, наприклад, коли народився батько Славка Гервасй, радянська влада комунств, вже давно й беззаперечно опанувала простори колишньо царсько мпер, але батько Гервася, будучи на час народження свого останнього сина людиною вже дуже лтньою, майже похилого вку, яка народилася ще за царських часв, няк не мг знехтувати обрядом хрещення свого новонародженого сина.

Й хоча щедрсть пишнота Пузикових пдношень батюшкам не змнилася з змною влади, батюшки, остергаючись не лояльно до них влади, все ж не наважувались так, як колись, безапеляцйно вддячувати менами за вдповдн могорич на хрестинах. коли лтнй Славкв дд принс свого новонародженого сина до храму для хрещення, то батюшка, спершу переконавшись, що вмст кошика з могоричем, як завжди, вельми невтшний, довгенько думав, вагаючись з одного боку мж бажанням влпити цьому жадбному Пузику прямо в його нахабну пику вдповдним до могоричу меннячком для його сина, з ншого ж боку мж страхом перед радянською владою, яка, в свою чергу, могла б улпити й самому батюшц по саме нкуди.

– Гервасй, - нарешт визначився батюшка, виршивши, що таке м"я буде вдповдним.

– А що, як радянська влада запита, що за Гервасй, чому Гервасй?
– хитро примружившись, у вдповдь запитав Пузик-батько, намагаючись за природною селянською звичкою за найменшу можливу цну виторгувати щось найбльш вартсне.

– А ти скажеш радянськй влад, що Гервасй схоже на Гельвецй, а Гельвецй - то колись був такий французький флософ, який був матералстом, як комунсти, - вдповв з деякою зловтшною ноткою батюшка, взявши кошик з жалюгдним пдношенням.

Звичайно, батько Гервася тод, згдно з нагальним сторичним станом, за допомогою у справ надання мен новонародженому синов мг би звернутися прямо до радянсько влади, мг би просто сам придумати м"я, але стан свтогляду тодшнього селянина все ж ще не дозволяв так вдверто нехтувати батюшками на догоду комсарам. батько Гервася виршив, що нехай вже Гервасй, все ж не Запердон. Таким чином вн нби зберг свтоглядний паритет, не образивши н дореволюцйного Господа, н пореволюцйного Комунзма, якому, власне до мен новонароджених, на вдмну вд його попередника, було й зовсм байдуже.

– Гервасй?
– хитро примружившись, звела на Пузика-батька погляд радянська влада в особ голови сльради мсцевого комунста Степана, коли новонародженого принесли для рестрац в сльраду.
– Мабуть, до попа бгав за таким меннячком.

– Просто Гервасй - то...
– почав було батько Гервася згадувати, як батюшка сказав, що Гервасй - то схоже на Гельвецй, а то був такий французький флософ, котрий був матералстом, як комунсти, але пам"ять старшого Пузика пдводила, врешт, не змгши повторити слова батюшки, вн сказав: - Гервасй - то був хвранцуцький йолоп, який матерився так, як комунсти.

– Хх-х-е, матер твой ковнька, тудить його в закапелок розтудить...(...п---...)..., - завершила дискусю радянська влада, використавши вперемж з мцним перегаром так ж мцн, добрн, заборист всесоюзно-росйськ трьохповерхов матюки, доводячи таким чином стиннсть тези про притаманнсть матералзму (здатност материтися, тобто матюкатися), як французьким йолопам, так радянським комунстам.
– Гервасй, то й Гервасй, - погодився, почесавши потилицю, Степан записав м"я новонародженого в "метрику".

А от Гервасй вже називав свох дтей сам, без будь-якого озирання на церковникв - отакий прогрес. Н, звичайно, Гервасй, так як незчисленн поколння його предкв обов"язково хрестив усх свох дтей, не зважаючи на несхвалення, а нод й на прям заборони комунстично влади, але приходив вн на хрестини вже з готовим, узгодженим з дружиною, м"ям дитини просто називав це м"я батюшц, батюшка змушений був приймати такий порядок речей - отакий прогрес.

Славко ж народився, коли його батько Гервасй був уже в дуже лтньому, майже похилому вц. Славко, взагал, був останнм з дтей Гервася. Може, тому й таке славне м"я. А втм, хто його зна. Народився ж Славко вже в часи, котр за задумом розрахунками засновникв будвничих Радянського Союзу мали б закнчитися часами повно остаточно перемоги комунзму, яка повинна була б прийти на змну пероду розвинутого соцалзму.

Але розвинутий соцалзм все няк не закнчувався й не закнчувався, мутуючи в усляк дик рзновиди в залежност вд того, який з перестарлих, що давно вижили вже з розуму, генсекв приходив до влади псля чергово смерт свого попередника. А мерли генсеки, як мухи, оскльки наймолодший з них через старсть пам"ятав лише те, що вн анчогснько не пам"ята пересувався лише за допомогою двох тлоохоронцв, котр, стиснувши з обох бокв тло генсека, переносили його так вд трибуни до трибуни, намагаючись таким чином надати тлу вертикального стану створити враження, що це нби генсек пересуваться сам. Але створити таке враження все ж не вдавалося, оскльки голова генсека завжди завалювалась або вбк, або вперед, а ноги безвльно волоклися позаду. А тому при пересуванн генсека радянське телебачення демонструвало тльки його груди, повнстю вд плечей до пупа унизан орденами й медалями.