Вигнання в рай

Природно, що поява отця Михайла була появою батька, справжнього духовного батька ц велико духовно родини, з"днано любов"ю суса Христа, який так вдчутно був присутнм пд час молитви. Звернен до Бога слова панотця, неначе виходили з серця кожного з збраних в церкв верталися в кожне серце натхненням непереможно ври - ще б пак, адже слова промовлювано отцем Михайлом молитви були щонайрдншими укранськими! Сергй, звичайно, розумв ранше значення рдно мови в житт народу його церкви, але зараз, коли до нього з уст панотця, наче прямо з його душ, линули невдпорно прониклив слова молитви, як ще нколи до того вдчув вн всепереможну силу розмови з Богом рдною мовою: адже, заплднивши душу народу його рдною мовою, Бог тим самим пднс цей народ до самоусвдомлення себе Народом Богообраним, народом, який носить в соб Бога, розмовляючи даною Богом мовою; тому щонайприроднше було й розмовляти з Богом тю мовою, яку дав народов сам Бог, бо й для самого Бога ця мова, звичайно ж, була рдною у сплкуванн з ним самим же створеним народом.

Розткання церквою ладану створювало враження небесно пднесеност: серед сизо-райдужного ладанного хмаровиння захоплен молитвою обличчя вруючих здавалися все бльше й бльше неземними. Особливо ж обличчя Оксани, яка стояла поряд з Сергм: обличчя все бльше й бльше спрозорювалось, набираючи янгольсько подоби - та й взагал вся вона, в блй вишитй хустин, в блй же вишиванц бльше нагадувала янгола небесного, анж земну двчину, Сергв навть здалося, що якби оце вн зараз спробував доторкнутися до не, то його рука, не вдчувши някого опору, пройшла б крзь цю дивовижну двчину, як крзь якесь безтлесне марево.

Сергй няк не мг вдрвати очей вд Оксани, це аж няк не заважало його молитовному настрою, зовсм навпаки, кожно мит все глибшим глибшим ставало розумння, ранше сприйнятого лише поверхово, Бблйного твердження, що Бог - любов. Ця непереможна, безмежна, вчна любов розпросторювала свою непереборну силу все владнше й владнше, захоплюючи всю церкву, все село Веселе, вс його околиц, всю Украну, весь свт, увесь Всесвт ставала, врешт, - Богом! Так, ось вн, Бог - дивиться нод на Сергя лагдними проникливими очима Оксани, жевр рум"янцем щк, ожива в хресному знаменн руки, луна словами молитви отця Михайла. Рдними укранськими словами. оживають ус лики на конах, вс свят стають поряд на молитву. Так, Бог тут, у серц кожного. Сергй вдчув себе частиною всього, все вдчув частиною себе самого. Це безсмертя. Це вчнсть . Це Бог. Це вдчуття не можна було порвняти н з чим, навть з натхненням.

Вийшовши з церкви, Сергй ще довго не мг оговтатися: вн наче став безтлесним згустком ври й любов, в нього наче виросли крила вн безтурботно ширяв у безтлесному простор недавно вдчуто вчност, з батьквською вибачливстю спостергаючи за земними турботливими клопотаннями, як ще донедавна так докучливо, так надсадно знесилювали його душу. Сергй бачив - те ж саме вдчуття панувало й в душах усх "веселикв".

– То як, не передумав здйснити ознайомчу прогулянку селом Веселим?
– голос Оксани, що пдйшла до Сергя, пролунав як нколи мелодйно.

– Чого б це я мав передумати? Останнм часом - це одна з мох найзаповтнших мрй.

– То вперед, - жартвливо махнула рукою запрошуючим жестом Оксана.

– Вперед!
– радсно вигукнув Сергй.

– Куди то ви оце збралися "вперед"? В наступ на нечисту силу?
– пдйшов до них отець Михайло, лагдно взявши обох за руки.
– Дивться, адже боротьба з нечистим - справа не з легких.

– Нечистого ми не бомося, - в тому ж життрадсному дус вдповв Сергй, - готов стати з ним на прю хоч зараз, особливо зараз, псля тако надихаючо молитви. Але зараз нам саме й не до Сатани з усма його прсними, зараз ми збралися зайнятись справою бльш примною - Оксана пообцяла мен показати село Веселе докладнше, глибше познайомити мене з цим дивовижним поселенням, яке стало для мене справжнм русалимом.

– То з Богом, - обйнявши х обох за плеч, отець Михайло жартома пдштовхнув х вперед.

Сергй з Оксаною вдячно посмхнулись до панотця й пшли неспшно сльською стежиною, супроводжуван лагдним, сповненим ври й над поглядом Михайла Архиповича.

11.

– А де це наша нерозлучна молода педагогчна трйця?
– запитав Сергй в Оксани, як вони вже вдйшли на деяку вддаль вд церкви.
– На молитв я х бачив, а як ми вийшли з храму, то навть не можу збагнути, де вони подлися.

– От, нарешт, - здйняла догори вказвний палець Оксана.
– Нарешт я зрозумла з чого почати наше з тобою ознайомлення з селом Веселим. Розпочнемо нашу подорож з вдвдин згадано тобою молодо педагогчно трйц, адже ринка, Олег та Славко вдразу псля враншньо молитви негайно й нестримно подалися, так би мовити, виконувати свй громадський обов"язок. Тому ти х, власне, вже й не побачив, вийшовши з церкви.

– що ж це за громадський обов"язок такий, якщо, звсно, це не секрет?

– Звсно, не секрет. Зовсм навть навпаки, бо ж хня справа заслугову на якнайширший розголос.

– Цкаво, цкаво, - це були не просто слова, Сергв дйсно було таки цкаво.

– Так от, - в голос Оксани пролунала нотка нтригуючого втамничення, - Олег, Славко та ринка розгорнули у нас дйсно таки грандозну дяльнсть. Флологя, сторя та фзична культура й спорт - три шкльних предмети, викладачами яких рина, Славко та Олег. Ц саме три предмети, як вони викладають в школ, якраз стали трьома наржними каменями позашкльно дяльност нашо славно молодо педагогчно трйц. Ми вс разом виршили, що саме на цих трьох дисциплнах можна виховати наше пдростаюче поколння, що входить зараз в життя в умовах вльно незалежно Украни, а часу для викладання цих предметв у школ, як на наш погляд, вдведено замало. От виршили ми створити таку соб позашкльну програму, яка, поднуючи в соб вс ц три дисциплни, була б подана в такй форм й такими методами й способами, щоб якнайдохдливше якомога невимушено вплинути на ниншнх учнв нашо школи, а отже й на наше безпосередн майбутн, яким власне саме оц ниншн учн нашо школи.
– Оксана пильно придивилася до Сергя, неначе питаючи його: "Цкаво?".

– Навть так!
– вигукнув Сергй таким тоном, який не залишав някого сумнву в тому, що розповдь двчини його надзвичайно зацкавила.
– Цкаво, цкаво. Що ж це таке? Де це? Як це?

– Де це вдбуваться, ти дзнашся вже за деклька хвилин. Це тут неподалк, - показала вона рукою, - за селом. А що це як це, ти побачиш на власн оч теж уже за деклька хвилин.

– Ось це наша маленька Запорзька Сч села Веселого, - показала Оксана, коли вони удвох з Сергм, вибравшись з села, зйшли на пагорб, за яким перед ними вдкрилась видолина, скраю яко бля пднжжя пагорба було збудовано щось на зразок мнатюрно фортец, огороджено частоколом, а дал простяглося розлоге поле, яке вирувало рухом десяткв хлопцв та двчат, зодягнутих в спортивно-вйськов одностро, як хоча й не були пошит у виклично шароварному стил, втм давали з першого ж погляду недвозначно зрозумти, що пд цим одягом дихають саме укранськ груди, б"ються укранськ серця, поломенють укранськ душ - Сергю вдразу ж спало на думку, як незвичайно одягаться Оксана, якого в не незвичайного оригнального крою сукн, як нде й нколи н за як грош не придбаш в жодному магазин.

– Цкаво, - сказав Сергй, - хто це придумав так оригнальн одностро для цих хлопцв та двчат? Цей одяг - справжнй витвр мистецтва, повр мен, як не останнй людин в цй царин.

На ц його слова двчина тльки загадково глянула й мимовльно зашарлася.

– То пшли вже знайомитися з нашим табором майбутнього, - сказала Оксана вже пдбадьорливим упевненим голосом. вони почали повльно сходити пагорбом до вируючо молодечим завзяттям долини.

– Аго-о-ов!
– гукнула Оксана свом мелодйним голосом, коли вони вже пдходили до мпровзовано фортец, й помахала рукою.

– Аго-о-ов!.. Аго-о-ов!..
– залунали у вдповдь Оксан десятки молодих дзвнких вигукв, десятки рук здйнялися в привтальних радсних помахах.

– Слава Укран!
– вигукнула Оксана, коли вони з Сергм вже наблизилися до молод.

– Героям слава!
– вигукнув у вдповдь молодечий дзвнкоголосий хор.

Але нхто з молод не покинув сво справи й не кинувся назустрч новоприбулим - вс й надал продовжували старанно вправлятися, виконуючи дан м завдання. До Оксани ж з Сергм вирушили тльки тро молодих педагогв, як тут верховодили - Олег Яневський, Славко Наливайко та рина Остапчук.