Вигнання в рай

– Я теж дуже люблю поезю, - мовила й ринка Остапчук, - адже при мому фахов флолога це зовсм таки не дивно. Любити поезю, як взагал лтературу мен сам Бог велв. Хоча не можу не ззнатися в тому, що як, мабуть, бльшсть юнакв та двчат таки пробувала в свй час сво сили в вршуванн. Чесно кажучи, спроби ц назвати генальними навряд чи можна, з тих пр сплкуюся з поезю тльки як читач.

– А я, хоч за фахом не флолог, а сторик, - кинувши доврливий погляд у бк рини, додав соб Яневський, - теж люблю поезю. Особливо мен подобаться французька поезя, може це й не зовсм патротично, хоча на сво виправдання я можу додати, що дуже люблю Василя Стуса, Шевченка просто обожнюю.

– Ти говориш, що любити ноземну поезю - непатротично?
– звернулась до Олега Яневського рина.
– Вибач, Олегу, але тут я з тобою аж няк не можу погодитись. Поезя всх народв свту - це одна дина крана краси, громадянами патротами яко вс небайдуж до краси й поез, до яко б нац вони не належали. тут не стане на завад навть незнання мов, адже гарний переклад, виконаний майстром, - нчим не грший за оригнал. Я ж от, наприклад, не вважаю себе не патроткою через те, що просто закохана в Пастернака, люблю тих же французьких символств, хоча в той же час обожнюю Шевченка й Стуса.

– От бачите, як рина Миколавна дуже поетично висловлю сво думки про поезю, - задоволено промовив Павлюк.

– Я теж, - трохи було не грюкнув кулаком по столу Славко Наливайко, - я теж, тобто мен теж подобаються врш. Та-а-ак, - пробасив вн у вдповдь на саркастичний погляд Яневського, - подобаються мен врш. А ви як думали, якщо я фзкультурник, то вже мен до поез зась? Подобаються мен врш!

– Хто б сумнвався, - рончно зауважив Яневський, - як казав один боксер, йому голова потрбна не лише для того, щоб носити капелюха, адже вн туди ще жу сть.

– Що-о-о?
– обличчя Наливайка почало вже буряковти вд обурення.
– Знову ти...

– Добре, добре, - примирливо промовив отець Михайло, - поезя для того й поезя, щоб подобатися всм без винятку, в кого ще не зачерствла душа, адже поезя - вона як любов, й повинн пдкорятися вс, не зважаючи на вк професю.

– Зрозумв?
– переможно кинув Наливайко Яневському.

– Зрозумв, зрозумв, я давно вже зрозумв.

– Давайте не будемо переводити нашу розмову про поезю в суперечку на теми далек вд само поез, - поблажливо окинула всх присутнх Оксана.
– А розмову цю я, власне, розпочала з метою вмовити таки нашого шановного художника водночас поета почитати нам щось з свого поетичного набутку. зараз звертаюсь до всх присутнх - давайте вс разом попросимо Сергя Михайловича почитати нам хоч деклька свох вршв.

– Так, дйсно, це було б прекрасно!
– вигукнув Павлюк з захопленням аматора.

– Просимо, просимо, - залунало зусбч.

– Добре, добре, - здйняв Сергй руки в удавано благальному жест, - не буду, як то кажуть, набивати соб цну й видавати себе за занадто скромного геня. Прочитаю вам деклька свох витворв. Але не раджу вам налаштовувати себе на щось неймоврне, щоб потм не розчаруватись, адже перед вами просто звичайнснький дилетант у галуз флолог, просто аматор, що писав це все, як то кажуть, для себе, а не для публки.

– Вс поети пишуть для себе, - не втримався вд зауваження Павлюк, - це якраз найцкавшим для публки.

– Що ж, тод слухайте, - не став надал нтригувати слухачв Сергй.
– А розпочну я в такому раз, як належить, спочатку. Тобто з тих вршв, що належать до часв, котр шановна рина Миколавна визначила як юнсть, коли майже кожен юнак чи кожна двчина не можуть утриматися, щоб не спробувати себе в царин вршування. Не оминув цього й ваш покрний слуга. Одне слово врш, який я зараз вам прочитаю належить до часв мо глибоко юност. Межа мж дитинством дорослстю. Перш вдкриття нових обширв життя, нових емоцй. Перше кохання, що здаться найсвтлшим у вчному житт, найчорнше розчарування псля втрати цього кохання, псля чого життя взагал здаться неможливим... Та що там говорити, вс це проходили й прекрасно розумють про що я. Отже, - Сергй у доврливй, навть дещо нтимнй манер почав декламувати тихим теплим голосом.
–

А втм, перетерплю, перетерплю...

З ударом кожним в грудях менше серця.

Шле оснь шлях у вирй журавлю.

Льодинкою самотност завмерти...

Перетерплю...

Свинцевою припухлстю безсонь

Пд зловорожими ночей очима,

Утупившись в байдужий блиск зрок,

Сиртськими сльозами нчими

Перетерплю...

У жорнах втрякв облудних днв

Ксток Кхота смхотворним хрустом

Життя ц деклька десятилть,

згой позакнижковий, вршик усний,

Перетерплю...

Розрядом болю збитий електрон,

(Я народився - "плюс", умру я - "мнус")

Гальванзую слово перо,

ляжу в землю сонцю на орбту.

Перетерплю. А втм...

А втм, пе-ре-тер-плю...
– повльно промовив вн по складах останн слова рефрену оглянув задуман обличчя слухачв.

– Нчого соб аматор, - першим порушив навислу було мовчанку Юрй ванович Павлюк.
– Оце так! Оце воно, нчого соб!
– було зрозумло, що захоплення вршем Сергя було таким сильним, що залишило йому для вислову свох почуттв лише вигуки.
– А ще попереджав, щоб не очкували нчого особливого. А що ж може бути ще бльш особливого, щоб здивувати? Як на мене, просто прекрасний врш. Та ще коли знаш, що це врш юного початквця, що лише щойно ста на поетичну стежку, пробуючи сво сили. Просто неймоврно!
– на завершення додав вн глянув на свох сусдв за столом.

– Це справд таки прекрасно, - просто щиро зауважила Оксана.
– Звичайно, деклька стилстичних просто технчних прогрхв, але коли взяти до уваги, що це твр юного початквця, то ц недоладност можна пробачити й не брати взагал до уваги.

– Так, - згодився з нею й сам Сергй, - я й сам, ставши вже бльш досвдченим в поетичнй царин, побачив ц сво початков недолки, але не став уже х виправляти, виршивши зберегти ц, вдбит в словах, сво юн почуття в недоторканност й достеменност. Це, наприклад, та ж, як на мене тепершнього, трохи недолуга метафора про збитий болем з орбти електрон з його "плюсами" й "мнусами", та й багато ще дечого не зовсм... Хоча.

– Я згоден, - долучився до них Павлюк, - деяк нюанси. Наприклад, хоча б ц явн порушення хрестоматйних правил вршування про гармоню спвзвуччя, я маю на уваз, якщо я правильно запам"ятав, так ось словосполучення, як "Утупившись в байдужий блиск зрок", де йдуть суцльн приголосн мж словами, чи "ксток Кхота". Звичайно, це можна назвати недолками, але цлком пробачливими недолками для юного початквця.

– А мен так дуже сподобалось!
– з сяючими захватом очима, так наче й хтось заперечував, майже викрикнула, наче вдрубала, рина Остапчук.
– Просто сподобалось. Сподобалось - все! А щодо всх цих прискпувань щодо всляких хрестоматйних прогрхв, то, як на мене, в даному випадку вс ц стандартн правила для такого польоту поез не мають някого значення. Це поезя, яка стоть вище всляких правил норм, це поезя, яка сама встановлю правила й норми. ця ваша "електронна" метафора для нашого електронного часу зовсм не така вже недоречна, - кинула вона в бк Сергя.
– А ц, що х навть важко вимовити, спвзвуччя приголосних я, наприклад, розумю як вияв важкого внутршнього стану автора як спосб додатково фонетичними засобами виявити тяжксть бль переживань, засобв, якими автор користуться, можливо, навть не усвдомлюючи цього, так би мовити, пдсвдомо, - додала вона, ще раз глянувши проникливо на Сергя.
– Ця приголосна стислсть емоцйно надзвичайно насичена.

– Так, - долучився до обговорення й Олег Яневський, - цей принцип насиченост стислостей задяний в рзних варантах протягом всього тексту. Взяти, наприклад, перш рядки врша - це деклька коротких, стислих речень, кожне з яких, як от речення "З ударом кожним в грудях менше серця.", саме по соб глибоко насиченою емоцйною й семантичною стислстю, вс разом ц коротк речення, мж якими , на перший погляд, не ма жодного логчного зв"язку утворюють строфу, як мегастислсть, строфу, мж стислими строками-реченнями яко - безмежжя смислв. А цей рефрен "перетерплю, перетерплю, перетерплю...", що прошива наскрзь весь врш, неначе стискуючи його, в кнц "перетерплю, а втм..." - неначе сумнв-запитання, а дал - "...а втм, перетерплю", неначе остаточна найглибша крапка, яка не могла б бути такою глибокою без цього попереднього, такого глибокого завдяки свой стислост сумнву. Й таким чином весь врш взагал вигляда як величезна гперстислсть, мж рядкв яко затиснена неймоврна безмежнсть смислв, як у стислост уранового ядра затиснена безмежна сила ядерного вибуху - тут, якраз, до реч можна виявити органчнсть вашо, Сергю, "електронно" метафори. головне - все це надзвичайно просто, щиро , зрозумло, як належить бути в справжнй поез. Ваша поезя - дйсно таки глибока, невичерпна, справжня поезя, поезя з велико букви, - закнчив вн свою промову, якою вс заслухались, вдячно подивився Сергв в оч своми чистими, щирими очима.